Дедалі більше торговельних підприємств установлюють платіжні термінали для проведення розрахунків за допомогою банківської платіжної картки. Фактично це вимога часу. Адже майже кожен має банківську платіжну картку, часто навіть не одну. Та встановлення платіжного термінала додає роботи бухгалтерам. Тож розповімо про бухгалтерський та податковий облік платіжного термінала на підприємстві.
Правові засади
Відповідно до п. 14.19 Закону про платіжні системи, суб'єкти господарювання зобов'язані забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів (банківських платіжних карток) розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України (приміром, VISA, MasterCard, НСМЕП). При цьому вимоги до СГ щодо приймання електронних платіжних засобів для оплати проданих ними товарів (наданих послуг) визначає КМУ, зокрема Постановою №878.
Контроль за дотриманням СГ вимог щодо здійснення розрахунків із використанням платіжних карток здійснюють податківці, а за забезпеченням захисту прав держателів електронних платіжних засобів на здійснення зазначених розрахунків — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів (абз. 3 п. 14.19 Закону про платіжні системи).
А от відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону про захист прав споживачів споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи й обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством.
Крім того, забороняється у будь-який спосіб обмежувати використання покупцем електронних платіжних засобів, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов'язаний приймати їх до сплати (абз. 3 ч. 2 ст. 17 Закону про захист прав споживачів).
У Постанові №878 зазначено, що платіжні термінали необхідно застосовувати суб'єктам господарювання (включаючи суб'єктів малого підприємництва, до яких належать підприємці), які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які відповідно до закону використовують РРО та здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із кількістю мешканців від 25 тис. осіб. Тож ті СГ, які не використовують РРО, зокрема фізособи — платники ЄП, не зобов'язані встановлювати платіжні термінали.
Хто може обійтися без терміналів
Платіжний термінал не обов'язково використовувати у:
— підприємствах торгівлі з торговельною площею до 20 кв. м (крім автозаправних станцій);
— закладах громадського харчування закритого типу, які обслуговують певний контингент споживачів, зокрема особовий склад Збройних сил та інших військових формувань, студентів, учнів і викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств.
Пункт 2 Постанови №878
Кількість платіжних терміналів повинна становити не менше ніж 50% від кількості РРО. Якщо СГ використовує лише один РРО, платіжний термінал усе-таки слід застосовувати.
Про застосування платіжних терміналів, зокрема і приватними підприємцями на ЄП, ви можете прочитати в «ДК» №16/2013 та №19/2013.
Щодо санкцій, то згідно з п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону про захист прав споживачів, за відмову прийняти до розрахунку платіжну картку (у т. ч. через відсутність платіжного термінала), у разі коли СГ зобов'язаний це робити, до такого СГ можуть застосувати санкцію в розмірі 500 н. м. д. г. (8500 грн).
Крім того, КпАП передбачено й адмінвідповідальність за недотримання установлених законодавством вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів. Згідно зі ст. 163-15 КпАП, штраф на підприємця або посадових осіб юрособи становитиме від 100 до 200 н. м. д. г. (1700 — 3400 грн). Санкції за аналогічні дії, вчинені особою, яку протягом року вже піддавали адмінстягненню, боляче вдарять по кишені порушника — від 500 до 1000 н. м. д. г. (8500 — 17000 грн).
Послуги банку
Послуги із забезпечення умов для проведення розрахунків за допомогою платіжного термінала в банківській системі називаються послугами еквайрингу. Тож, перш ніж перейти до встановлення платіжного термінала, слід вибрати банк, який і надаватиме послуги еквайрингу.
Відповідно до п. 1.9 Закону про платіжні системи, еквайринг — це діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків із ними за операції, які здійснені із застосуванням електронних платіжних засобів (більш знайома нам банківська платіжна картка).
Платіжний термінал — електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунка, у тому числі видачі готівки, отримання довідкової інформації та друкування документа за операцією із застосуванням електронного платіжного засобу (п. 1.32-1 Закону про платіжні системи).
Звісно, за надані послуги з еквайрингу банки отримують плату — комісійну винагороду. У договорах із банком часто зазначають, що це плата за розрахунково-касове обслуговування, послуги банку (еквайринг). Найчастіше така плата визначається у відсотках від суми проведених через термінал розрахунків.
Облік
Згідно з пп. «є» пп. 138.10.2 ПКУ, витрати на послуги банків (еквайрингу) та розрахунково-касове обслуговування потраплять до адміністративних витрат. Визнають адмінвитрати в тому звітному періоді, у якому вони були здійснені, за правилами бухгалтерського обліку (п. 138.5 ПКУ).
У бухгалтерському обліку, відповідно до п. 7 та п. 18 П(С)БО 16 «Витрати», плата за розрахунково-касове обслуговування (зокрема і за послуги еквайрингу) та інші послуги банків є адміністративними витратами (дебет рахунка 92 «Адміністративні витрати»), датою яких є звітний період, у якому вони були здійснені.
Термінал від банку
Багато банків пропонують передати своїм клієнтам в користування платіжні термінали. При цьому вартість їх використання є складовою банківської послуги, яку оплачує торговець. Тож фактично підприємство просто придбаває послуги банку з еквайрингу (розрахунково-касового обслуговування).
Звісно, отримання термінала в користування слід відобразити в обліку як отримання активу на відповідальне зберігання.
Тож одержані платіжні термінали, які є на підприємстві та не є його власністю, відображають на позабалансовому рахунку 02 «Активи на відповідальному зберіганні». Обліковують такий актив за вартістю, зазначеною в акті приймання-передачі обладнання.
У податковому обліку, якщо такий термінал не отримано в оренду, за якою нараховуються лізингові (орендні) платежі, усе зводиться до плати за послуги еквайрингу (розрахунково-касового обслуговування). Жодних інших відображень не передбачено. Якщо СГ орендує платіжний термінал, такі витрати в обох видах обліку будуть відображені як витрати на збут (за дебетом рахунка 93 «Витрати на збут») у періоді їх понесення (на підставі акта виконаних робіт (наданих послуг)).
Власний термінал
Інколи трапляється так, що з якихось власних причин або через особливості співпраці з банком СГ придбаває власний платіжний термінал. Своєю чергою, банк надає послуги з проведення безготівкових розрахунків.
Бухгалтерський облік
Звісно, платіжний термінал використовується в господарській діяльності підприємства з очікуваним строком корисного використання (експлуатації) більше одного року. Та за вартістю він може бути як ОЗ, так і малоцінним необоротним матеріальним активом.
ОЗ на балансі показують за первісною вартістю згідно з п. 7 П(С)БО 7 «Основні засоби». Витрати на його придбання та налаштування (до введення в експлуатацію) відображають за дебетом субрахунка 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів». При введенні в експлуатацію роблять проведення К-т 152 — Д-т 104 «Машини та обладнання». Амортизують ОЗ за методами, визначеними в п. 26 П(С)БО 7.
Якщо ж платіжний термінал не потрапляє до групи ОЗ через свою незначну вартість (вартісні ознаки підприємство встановлює самостійно), його відображають як малоцінний необоротний матеріальний актив (пп. 5.2.7 П(С)БО 7).
Витрати на придбання такого об'єкта акумулюють на дебеті субрахунка 153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів» з подальшим віднесенням на дебет субрахунка 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи».
Податковий облік
Відповідно до пп. 14.1.138 ПКУ, основні засоби — матеріальні активи, що призначаються платником для використання у своїй госпдіяльності, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Якщо придбаний платіжний термінал у податковому обліку потрапить до ОЗ, то він зараховується на баланс за первісною вартістю (п. 146.4 ПКУ). А первісна вартість об'єкта ОЗ складається з витрат, перелічених у п. 146.5 ПКУ. Після введення в експлуатацію він потрапить до 4-ї групи ОЗ, а мінімально допустимий строк корисного використання (який встановлюється наказом по підприємству) цього об'єкта — два роки (п. 145.1 ПКУ).
Якщо актив не потрапив до ОЗ згідно з установленими ПКУ критеріями, то він потрапить до малоцінних необоротних матеріальних активів (11-та група ОЗ). Для цієї групи не встановлено мінімально допустимого строку корисного використання об'єкта (п. 145.1 ПКУ).
Витратні матеріали на термінал
У разі отримання термінала від банку в користування за умовами договору еквайрингу, як правило, витратними матеріалами для роботи платіжного термінала забезпечує банк. Тож такі затрати — частина витрат на послуги з еквайрингу (розрахунково-касового обслуговування).
Щоправда, у разі отримання таких витратних матеріалів рекомендуємо відображати їх на позабалансі, наприклад на субрахунку 026 «Витратні матеріали для платіжного термінала». Після цього використання такі матеріали списуються з рахунка 026.
Якщо ж ви самостійно придбаваєте витратні матеріали в банку чи постачальника, такі активи слід відобразити за дебетом субрахунка 209 «Інші матеріали». Обліковують їх за первісною вартістю (собівартістю придбання) (пункти 8 та 9 П(С)БО 9 «Запаси»). У разі передачі матеріалів до використання їх вартість знайде своє законне місце у витратах на збут на рахунку 93. У податковому обліку, на нашу думку, такі витрати потраплять до збутових як затрати на утримання ОЗ, пов'язаних зі збутом. Принаймні на таку позицію нас наштовхує пп. «д» пп. 138.10.3 ПКУ. Такі витрати визнають у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, за правилами бухобліку (п. 138.5 ПКУ).
Нормативна база
- КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. №8073-X.
- Закон про платіжні системи — Закон України від 05.04.2001 р. №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
- Закон про захист прав споживачів — Закон України від 12.05.91 р. №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».
- Постанова №878 — Постанова КМУ від 29.09.2010 р. №878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів».
- П(С)БО 7 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну від 27.04.2000 р. №92.
- П(С)БО 9 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Мінфіну від 20.10.99 р. №246.
- П(С)БО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну від 31.12.99 р. №318.
Василь РОРАТ, «Дебет-Кредит»