Електронні гроші

Останнім часом все більшого поширення набули розрахунки за допомогою електронних грошей. Але, як і все нове, використання електронних грошей суб'єктами господарювання викликає проблеми і запитання. У цій статті ми спробуємо розібратися, що ж таке електронні гроші і як правильно з ними поводитися.

Електронні гроші — це не гроші

Офіційне поняття грошей міститься у ст. 192 ЦКУ. Вона має назву «Гроші (грошові кошти)» і свідчить: «Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня». Виходячи з цього ми вважатимемо, що гроші (синонім «грошові кошти») є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України. Очевидно, це стосується всіх суб'єктів товарно-грошових відносин на всій території нашої країни: фізичних осіб, самозайнятих фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, організацій, установ тощо. Те саме зазначено й у п. 3.3 ст. 3 Закону №2346.

Згідно зі ст. 3 Закону №2346 грошові кошти¹ бувають у готівковій формі (формі грошових знаків — банкнотів і монет) та у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Визначення грошових коштів міститься також у п. 1.4 Iнструкції №22. Готівкову форму коштів ми наразі не розглядаємо, а зосередимося на безготівковій.

¹ У Законі №2346 (а також у пп. 14.1.93 ПКУ) слово «кошти» є тотожним до поняття «грошові кошти».

Отже, безготівкові гроші зберігаються на рахунках у банках. Рахунки відкриваються відповідно до Iнструкції №492. Види рахунків перелічено у ст. 7 Закону №2346. Далі буде йтися лише про поточні рахунки, які відкриваються банком клієнтові на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів (пп. 7.1.2 Закону №2346). Під час відкриття поточного рахунка банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів згідно з п. 2.1 Iнструкції №492, тобто банку відомі дані клієнта — власника рахунка і коштів, що містяться на цьому рахунку. Поточні рахунки використовуються для розрахунків суб'єктів господарювання з покупцями, продавцями та іншими контрагентами. Розрахункам присвячено главу 74 ЦКУ.

Згідно з п. 1.4 Iнструкції №22 безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку, на рахунки одержувачів коштів. Такі розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді. Безготівкові розрахунки здійснюються з використанням поточних рахунків, відкритих відповідно до Iнструкції №492. При цьому кошти переміщаються з рахунка одного контрагента безпосередньо на рахунок іншого контрагента. Як правило, таке переміщення коштів ініціюється платником, який називається ініціатором згідно з п. 1.15 Закону №2346. Для ініціації платежу використовуються платіжні інструменти. Це засоби певної форми на паперовому, електронному або іншому носії інформації, які використовуються для ініціації переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби (п. 1.31 Закону №2346). Використання платіжних інструментів регламентоване нормами розділу III Закону №2346. Зокрема, ст. 13 визначено загальний порядок їх використання, ст. 14 — порядок використання електронних платіжних інструментів, статті 16 — 19 регламентують використання документів на переказ.

Дещо дисонує з цими нормами ст. 15 Закону №2346 «Особливості випуску електронних грошей і здійснення операцій з ними», оскільки електронні гроші (далі — ЕГ) не відповідають визначенню платіжних інструментів, а ст. 15 Закону №2346 міститься у розділі III «Платіжні інструменти».

У п. 15.1 Закону №2346 надано визначення електронних грошей. Це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випустила, і є грошовим зобов'язанням цієї особи, яке виконується у готівковій або безготівковій формі. Як бачимо, ЕГ — це не грошові знаки, не платіжний інструмент, а певні одиниці вартості. Зберігаються вони не на поточних рахунках клієнтів банків, а на анонімних електронних пристроях. Що ж до ЕГ як засобу платежу, то поняття «засіб платежу» не визначене у Законі №2346, як і поняття «платіжний засіб». Автор робить припущення, що ці поняття є тотожними, і ЕГ можна вважати різновидом платіжних засобів. Таким чином, ЕГ — це не гроші у прямому розумінні цього слова, а просто ще один спосіб розрахунків, який має певні особливості.

Випускати електронні гроші в Україні можуть лише банки, крім НБУ. Своєю чергою, НБУ має виключне право на введення в обіг (емісію) грошової одиниці — гривні. Згідно з визначенням електронні гроші — це грошові зобов'язання банку, що випустив їх, тобто банк бере на себе зобов'язання з погашення пред'явлених йому ЕГ. Використання ЕГ під час взаєморозрахунків (наприклад, між торговцями і покупцями за товари, роботи, послуги) — справа тільки добровільна і, як правило, регламентується договорами між учасниками взаєморозрахунків. Але в тих випадках, коли з будь-яких причин використати ЕГ неможливо, сторони договору можуть вимагати погашення заборгованості у гривнях. Як вже зазначалося, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Тому сторони договору за потреби мають право провести розрахунки коштами, і сторона, що приймає, не має права відмовитися від приймання коштів у гривнях, наполягаючи на проведенні платежу тільки за допомогою ЕГ. Ці питання також може бути врегульовано у договорі між банком-емітентом ЕГ і торговцем. Наприклад, за допомогою такого застереження: «У разі неможливості з будь-яких причин надання товару або послуги користувачеві — фізичній особі після здійснення ним повної оплати, Торговець зобов'язаний відшкодувати витрати користувачеві — фізичній особі шляхом повернення грошових коштів або електронних грошей чи іншим способом, дозволеним чинним законодавством України». Отже, ЕГ можна використовувати як альтернативний засіб платежу на підставі договору між платником і одержувачем, але при цьому не можна обмежувати спосіб розрахунків лише електронними грошима, відмовляючись від проведення розрахунків за допомогою коштів (гривень). Якщо договором між сторонами не передбачено розрахунків за допомогою ЕГ, жодна сторона договору не може використовувати такі розрахунки в односторонньому порядку.

НБУ у своєму листі від 07.06.2013 р. №25-112/6750 (див. «ДК» №38/2013) зазначає, що електронні гроші не можуть прирівнюватися до статусу грошової одиниці України, оскільки вони випускаються банками і мають обмеження у розповсюдженні і здійсненні операцій за ними серед обмеженого кола осіб.

Порядок розрахунків за допомогою ЕГ

Крім Закону №2346, використання ЕГ в Україні регулюється Положенням №481. Згідно з п. 1.6 Положення №481, операції з ЕГ здійснюються емітентами, операторами, агентами, торговцями і користувачами відповідно до вимог цього Положення, інших нормативно-правових актів НБУ, правил, встановлених емітентами і платіжними організаціями внутрідержавних або міжнародних платіжних систем, а також умов укладених договорів. Далі ми проаналізуємо типові умови договорів, які використовуються у сфері застосування ЕГ.

Насамперед СГД, який бажає отримувати платежі за допомогою ЕГ (як правило, це торговці, які бажають отримувати плату за свої товари, роботи, послуги за допомогою ЕГ, про них і піде мова далі), повинен укласти договір з банком про надання послуг за операціями з електронними грошима у системі електронних грошей. У цьому договорі обумовлюються всі питання співпраці банку і торговця (користувача-СГД), правила проведення операцій. ЕГ використовуються торговцями тільки для обміну на безготівкові кошти або для повернення покупцеві (п. 15.1 Закону №2346). Предметом договору між банком — емітентом ЕГ і торговцем є взаємовідносини сторін з приводу:

— процедури приймання торговцем ЕГ як оплати за надані покупцям товари, роботи, послуги;

— процедури пред'явлення електронних грошей торговцем до погашення банком-емітентом;

— погашення банком-емітентом електронних грошей торговцеві.

Договором може бути встановлено ліміти — максимально можливі суми ЕГ в одному електронному гаманці користувача, максимально можливі суми операцій з ЕГ, максимальні суми ЕГ, на які здійснюються операції протягом календарного місяця, суми ЕГ на поповнюваному електронному гаманці, на непоповнюваному (ваучерному) електронному гаманці тощо. Розміри і види лімітів можуть бути різними, їх не регламентовано законом. Ці обмеження лімітів є ще одним аргументом на користь того, що ЕГ — це, власне, не гроші, а лише засіб платежу, який застосовується за домовленістю сторін у суворо обумовлених порядку і кількості.

Далі торговець приймає ЕГ від покупців як засіб платежу за товари, роботи і послуги на власний електронний гаманець.

Електронний гаманець — це обліковий запис у базі даних системи ЕГ, що містить дані про суму ЕГ, які перебувають у розпорядженні торговця з урахуванням руху цих коштів. Електронний гаманець не є аналогом поточного рахунка у банку, оскільки під час його відкриття не відбувається ідентифікація його власника.

Можуть також використовуватися віртуальні картки і передоплачені картки.

Віртуальна картка — це інструмент з окремими функціями платіжної картки, який не має фізичного носія, а існує у вигляді набору реквізитів, що передаються користувачеві (номер картки, термін дії, код CVV2/CVC2). Використовується вона так само, як і передоплачена картка, з урахуванням обмежень, пов'язаних з відсутністю фізичного носія: використовується для здійснення операцій у мережі Iнтернет і без фізичного контакту з платіжним пристроєм. Є одним із засобів доступу до ЕГ, які обліковуються в електронному гаманці, а також ініціювання операцій щодо електронного гаманця.

Передоплачена картка — це інструмент у вигляді пластикової або іншої картки, яка є засобом доступу до електронних грошей, що зберігаються у пам'яті комп'ютера банку-емітента. Така картка може бути з інтегрованим чіпом і без нього, є одним із засобів ініціювання операцій щодо електронного гаманця.

Торговець пред'являє ЕГ до погашення шляхом переказу ЕГ із власного електронного гаманця на електронний гаманець банку-емітента в тій сумі, яку він хоче погасити. Виходячи з норм п. 15.1 Закону №2346, банк погашає ЕГ на вимогу торговця (користувач-СГД) лише шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок торговця в сумі пред'явлених до погашення ЕГ. Терміни такого перерахування обумовлюються в договорі і можуть бути більшими за один робочий день. За погашення ЕГ банки, як правило, стягують плату (комісію), яка утримується зі суми коштів, що перераховується. Періодично, зазвичай один раз на місяць, банк і торговець складають акт приймання-передачі електронних грошей. Форма і порядок складання і підписання акта встановлюються договором між банком-емітентом і торговцем.

Розрахунки за допомогою ЕГ — це не безготівкові розрахунки

Як зазначалося вище, згідно з п. 1.4 Iнструкції №22 безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізосіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку, на рахунки одержувачів коштів. Такі розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді. Тобто безготівкові розрахунки — це розрахунки СГД з використанням їхніх поточних рахунків, відкритих відповідно до Iнструкції №492. Кошти контрагентів зберігаються на поточних рахунках, і при безготівкових розрахунках вони переміщаються з рахунка одного контрагента безпосередньо на рахунок іншого контрагента. Як правило, найчастіше таке переміщення ініціюється платником коштів, який у цьому випадку є ініціатором згідно з п. 1.15 Закону №2346.

Як ми бачили у попередньому розділі, під час розрахунків за допомогою ЕГ поточні рахунки контрагентів не використовуються: згідно з п. 2.3 Положення №481, електронні гроші є випущеними з моменту їх завантаження емітентом або оператором на електронний пристрій, який перебуває у розпорядженні користувача або агента¹ (зокрема, електронний гаманець, чіп, що міститься на пластиковій картці або на іншому носії). Електронні гроші не зберігаються на поточних рахунках клієнтів банків, відкритих відповідно до Iнструкції №492.

¹ Згідно з п. 1.3 Положення №481 агенти здійснюють на підставі договору, укладеного з банком-емітентом, такі види діяльності: розповсюдження ЕГ, надання засобів поповнення електронними грошима електронних пристроїв, обмінні операції з ЕГ, приймання ЕГ в обмін на готівкові/безготівкові кошти.

Далі, згідно з п. 1.3 Положення №481, погашення електронних грошей — це операція з вилучення електронних грошей з обігу з одночасним наданням їх пред'явникові готівкових або безготівкових коштів. Згідно з п. 1.5 Положення №481 емітент зобов'язаний вести облік коштів, що надходять від користувачів та/або агентів як оплата електронних грошей на окремому рахунку емітента щодо кожної системи електронних грошей, платіжної системи і щодо кожного виду електронного пристрою. Персоніфікований облік ЕГ щодо кожного їхнього власника у банку не ведеться, як це відбувається з коштами на поточних рахунках клієнтів банку, які обов'язково проходять процедуру ідентифікації.

З наведеного вище випливає висновок, що розрахунки за допомогою електронних грошей не є безготівковими розрахунками. Не можна їх також назвати і готівковими розрахунками, оскільки готівкові кошти при розрахунках ЕГ не використовуються взагалі.

Єдиний податок і розрахунки за допомогою ЕГ

Згідно з п. 291.6 ПКУ, платники єдиного податку (далі — ЄП) здійснюють розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) лише у грошовій формі (готівковій та/або безготівковій). Як ми вже з'ясували, ЕГ — це не кошти, а розрахунки за допомогою ЕГ, які не належать ні до готівкових, ні до безготівкових.

Якщо підприємство виступає в ролі торговця і приймає оплату від покупців і клієнтів за свої товари, роботи чи послуги за допомогою ЕГ, то кошти у безготівковій формі воно отримає від банку і лише при погашенні електронних грошей, причому вже за мінусом комісії банку за погашення ЕГ. Саме погашення ЕГ буде безготівковим розрахунком з банком за договором про надання послуг за операціями з електронними грошима у системі електронних грошей, а не безпосередньо з покупцем за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги. Звідси випливає висновок, що розрахунки за допомогою ЕГ не відповідають вимогам п. 291.6 ПКУ.

Відповідно до п. 292.6 ПКУ датою отримання доходу платника ЄП є дата надходження коштів (у готівковій або безготівковій формі). Якщо платник ЄП отримає безготівкові кошти лише при погашенні ЕГ наприкінці поточного місяця або в наступному місяці, то як у цьому випадку визначити дату отримання доходу? Визнавати дохід на дату отримання ЕГ як оплати за товари, роботи чи послуги платник ЄП не може, бо він ще не отримав на свій поточний рахунок кошти у безготівковій формі. За датою отримання безготівкових коштів при погашенні ЕГ — також не можна, бо це вже розрахунки не з покупцем за товари, роботи і послуги, а з банком-емітентом за «одиниці вартості» — електронні гроші.

Отже, розрахунки за допомогою ЕГ не дозволені платникам єдиного податку. Такого самого висновку доходить і Міндоходів у ЄБПЗ, підкатегорія 107.04 категорії 107, у відповіді на запитання «Чи можуть ФОП — платники ЄП проводити розрахунки через електронні платіжні системи, зокрема через систему «Web Money»¹ (електронні гроші)?», а також Мінекономіки в листі від 17.09.2013 р. №3112-13/32401-14 (див. «ДК» №48/2013). Мінекономіки у своєму листі посилається на Стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні, ухвалену розпорядженням Кабміну від 15.05.2013 р. №386-р. Ця стратегія передбачає формування сучасної інформаційної інфраструктури, зокрема активізацію впровадження систем електронних розрахунків за придбані товари, виконані роботи і надані послуги. Тому ми можемо сподіватися, що в майбутньому питання використання ЕГ буде врегульовано на користь платників ЄП.

¹ Хоча тут і йдеться, зокрема, про систему «Web Money», положення цієї відповіді є слушними для всіх систем ЕГ.

Платники податків — фізичні та юридичні особи, що не використовують спрощену систему оподаткування, можуть проводити розрахунки за допомогою ЕГ без обмежень.

Приклад ТОВ «Альфа», платник податків на загальних підставах (у т. ч. платник ПДВ) торгує товарами через інтернет-магазин і приймає оплату різними способами, у т. ч. за допомогою ЕГ. У січні 2014 р. були прийняті платежі від покупців за допомогою ЕГ на суму 36600,00 грн. 30.01.2014 р. ТОВ «Альфа» пред'являє банку ЕГ до погашення на суму 36000,00 грн. Комісія банку за погашення ЕГ — 0,5% (умовно), що становить 180,00 грн. 03.02.2014 р. на поточний рахунок ТОВ «Альфа» надійшли кошти за мінусом комісії банку в сумі 36000,00 - 180,00 = 35820,00 грн.

Відображення цих операцій у бухгалтерському та податковому обліку подано у таблиці.

Таблиця

Відображення операцій з ЕГ у бухгалтерському та податковому обліку

Нормативна база

• ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
• ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
• Закон про НБУ — Закон України від 20.05.99 р. №679-XIV «Про Національний банк України».
• Закон №2346 — Закон України від 05.04.2001 р. №2346-III «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні».
• Положення №481 — Положення про електронні гроші в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 04.11.2010 р. №481.
• Iнструкція №22 — Iнструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою НБУ від 21.01.2004 р. №22.
• Iнструкція №492 — Iнструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою НБУ від 12.11.2003 р. №492.

Юлія ЄГОРОВА, «Дебет-Кредит»