Наша фірма уклала договір оренди вантажного ТЗ з фізособою, яка володіє автомобілем, за генеральною довіреністю. Нотаріус у договорі зазначив орендодавця-фізособу (ФО1) та його представника за генеральною довіреністю (ФО2), підписав договір представник. Кому ми зобов'язані платити орендну плату і з кого утримувати ПДФО: з ФО1 чи ФО2? Представник вважає, що йому, грунтуючись на довіреності, в якій справді написано, що він може продавати авто, здавати в оренду тощо. А може, нотаріус неправильно склав договір оренди?
Загальні положення про найм (оренду) викладено у статтях 759 — 786 ЦКУ, а особливості укладення договорів оренди ТЗ — у статтях 798 — 805 ЦКУ. Насамперед зазначимо: справді, договір оренди транспортного засобу укладається у письмовій формі, а якщо стороною такого договору є фізособа, то ще й підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦКУ). Нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст угоди, яку вони посвідчують, вимогам закону та дійсним намірам сторін1. Щодо права передання майна у найм у ч. 1 ст. 761 ЦКУ є вимога: «Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права». Але ч. 2 згаданої статті наголошує, що орендодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення цього договору.
Відразу зауважимо, за умовами запитання, юридично транспортний засіб (далі — ТЗ) залишається у власності фізособи, яка видала генеральну довіреність, і передачу прав власності на автомобіль іншій фізособі не передбачено. Проте визначення терміна «генеральна довіреність» у законодавстві немає. Натомість у ч. 3 ст. 244 ЦКУ сказано, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Згідно з ч. 1 ст. 237 ЦКУ, «представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє». Потрібно розуміти, що перелік підстав представництва, зазначений у ст. 237 ЦКУ, не є вичерпним2. Представництво може ґрунтуватися й на інших підставах, наприклад, на підставі довіреності за нормами ст. 244 ЦКУ (на практиці саме це і розуміють під «генеральним дорученням» або «генеральною довіреністю»).
1 Стаття 54 Закону від 02.09.93 р. №3425-XII «Про нотаріат».
2 Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦКУ).
Для фізособи, яка передає ТЗ в оренду, є важливим, щоб таке право було передбачено у генеральному дорученні — засвідченій у нотаріуса довіреності на право розпоряджання (користування) автомобілем, зокрема і право передачі в оренду (така вимога випливає зі змісту ст. 238 ЦКУ).
Орендодавцем за договором оренди ТЗ є фізособа, яка має право користуватися та/або розпоряджатися вантажним автомобілем на підставі довіреності. Саме тому під час посвідчення договору оренди нотаріус зазначив не лише орендодавця-представника, а й фізособу, яка є власником ТЗ.
Отже, за своєю суттю генеральна довіреність — це документ, на підставі якого довірена особа — представник — має право розпоряджатися автомобілем, зокрема передавати його в оренду. Але всі дії розпорядження здійснюються від імені особи, яка видала довіреність, а не від імені представника. Тож дії нотаріуса є правильними, і договір оренди у частині зазначення його сторін, складено належно.
Тепер для підприємства, яке виконує функції податкового агента, є важливим з'ясувати, хто саме — представник чи інша особа — отримує дохід у вигляді орендної плати? Від відповіді на це запитання залежить, з кого підприємство зобов'язане утримувати та сплачувати ПДФО.
Як вчинити на практиці у такому випадку — питання дискусійне. Адже є дві версії: одна, яка заснована на юридичному підгрунті, та інша, яка вбачається логічною і з юридичної точки зору має право на життя. До речі, останню в усних консультаціях поділяють і контролюючі органи, але офіційних роз'яснень з боку Міндоходів наразі немає. Тож рекомендуємо підприємству отримати індивідуальну консультацію за нормами ст. 52 ПКУ1.
Версія, заснована на юридичному підгрунті
За нормами ч. 1 ст. 1000 ЦКУ, правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Якщо представництво грунтується на договорі доручення, довірителю належить дохід від оренди автомобіля, переданого повіреним. Але вважаємо, що це відбувається лише у тому разі, коли представництво виникає на підставі договору доручення. I з юридичної точки зору дохід від оренди автомобіля належить його власнику, а не повіреному. Як наслідок, при нарахуванні та утриманні ПДФО слід звернути увагу на два важливі моменти:
1) сплачуючи податок до бюджету, в платіжних документах та згодом у формі №1ДФ2 підприємству потрібно зазначити реєстраційний номер довірителя, а не повіреного;
1 Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ПКУ).
2 Форма затверджена наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. №1020.
2) якщо зазначити реєстраційний номер повіреного, є ризик, що податкова стверджуватиме, що підприємство як податковий агент податку не сплатило.
Iнша версія, що має право на життя
Насамперед зауважимо: користування (розпорядження) ТЗ передбачено у довіреності особи, яка передає автомобіль в оренду. Вище ми зазначали, що представництво є ширшим поняттям, ніж цивільні правовідносини за договором доручення, хоча і подібним.
Спробуймо з'ясувати, хто фактично є орендодавцем у такій специфічній ситуації. За нормою ч. 2 ст. 761 ЦКУ, орендодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору оренди. Отже, слід зосередитися на таких моментах:
1) договір оренди укладено з фізособою, якій надано право на передання ТЗ в оренду (це підтверджується у довіреності). У договорі оренди для уникнення зайвих запитань важливо зазначити особу-орендодавця, яка отримує орендну плату. Тобто конкретизувати вигодонабувача плати за оренду. До речі, сама шапка договору оренди, в якій і зазначено безпосередньо власника автомобіля, не впливає на вирішення питання, хто є платником ПДФО за Податковим кодексом;
2) договір оренди ТЗ підписано фізособою, яка розпоряджається автомобілем, зокрема у договорі зазначено реквізити такої особи, у т. ч. її реєстраційний номер. Така фізособа є орендодавцем, про що сказано у самому договорі оренди ТЗ;
3) принцип відображення даних у звіті за формою №1ДФ такий: відображається сума виплаченого доходу платникові податку податковим агентом. Відповідно підприємство зазначає фізособу, якій виплачено дохід. Підтвердженням, що дохід виплачується фізособі-орендодавцю, яка користується автомобілем на підставі генерального доручення, будуть такі документи:
— договір оренди ТЗ;
— акт приймання-передачі ТЗ орендарю;
— розрахункові документи про сплату орендних платежів;
4) платником ПДФО є фізособа, якій надано право користуватись (розпоряджатися) ТЗ і яка фактично отримує дохід у вигляді орендної плати.
Насамкінець нагадаємо: згідно з пп. 164.2.2 ПКУ, суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платникові податку відповідно до умов цивільно-правового договору, включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Підприємство-орендар як податковий агент, відповідно до пп. 168.1.1 ПКУ, зобов'язане утримати ПДФО зі суми орендної плати за її рахунок і перерахувати його до бюджету. Виплачений дохід у вигляді оренди за автомобіль, нарахований та утриманий податок потрібно відобразити у формі №1ДФ з ознакою доходу «102».
Олена ВОДОП'ЯНОВА, «Дебет-Кредит»