Наше підприємство займається переважно діяльністю у сфері ЗЕД. Проте нові партнери — нерезиденти, укладаючи з нами угоду, зазначають про укладення арбітражної угоди з місцем розгляду спору в суді РФ — Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП РФ. Пояснюють тим, що вони вже судилися і цілком задоволені. Але ж ми завжди писали у ЗЕД-контрактах, що він укладається на території України і всі спори також мають вирішуватися у судах України. Чи правомірна вимога наших партнерів? Яким чином укладається така міжнародна угода — додатком до договору?
Українські госпсуб'єкти, укладаючи договори, вже звикли до формулювання питання про врегулювання спорів, яке, як правило, має такий стандартний вигляд:
«Усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами.
Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України».
Проте щодо ЗЕД-контрактів ситуація є дещо іншою. Госпсуб'єкти мають право укласти ЗЕД-контракт з урахуванням законів України, міжнародних договорів, правил та звичаїв. При цьому законодавство України при укладенні українськими госпсуб'єктами ЗЕД-договорів не обмежує їх в обранні права будь-якої країни для регулювання договірних правовідносин.
I відповідно, згідно з приписами п. 1.12 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Мінекономіки від 06.09.2001 р. №201, врегулювання спорів між суб'єктами у сфері ЗЕД також визначається умовами договору. Зокрема, сторони у ЗЕД-контракті домовляються про умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору (контракту) з визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета і характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового врегулювання.
Як обумовити спосіб вирішення спору?
Скажімо, резиденту України запропоновано укласти арбітражну угоду або арбітражне застереження (ad hoc).
Щодо останнього, то арбітраж ad hoc (з лат. «стосовно цього випадку») — це різновид комерційного (недержавного) арбітражу, який спеціально створюється для вирішення кожного конкретного спору, на відміну від постійно діючого арбітражного органу.
Відповідно до Європейської конвенції про зовнішньоекономічний арбітраж (21.04.61 р., Женева. Далі — Європейська конвенція), термін «арбітраж» означає розгляд спорів як арбітрами, призначеними у кожній окремій справі (арбітраж ad hoc), так і постійними арбітражними органами.
Термін «арбітраж» тлумачиться у ст. 2 Закону України від 24.02.94 р. №4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі — Закон №4002) таким чином — це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, якою, наприклад, є:
— Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України;
— Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.
У нашому випадку нерезидент запропонував укласти арбітражну угоду про передачу спору на розгляд до постійно діючого арбітражного суду — Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП РФ.
Що таке «арбітражна угода»?
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №4002, під терміном «арбітражна угода» розуміється угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли чи можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер, чи ні.
Щодо форми, то наведена вище норма Закону №4002 стверджує: арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження у контракті або у вигляді окремої угоди. Тобто може мати місце як безпосередня вказівка у ЗЕД-контракті, так і додаток до ЗЕД-контракту чи інша окрема угода.
Але, у разі якщо сторони прийняли рішення оформити це окремою угодою, слід враховувати Закон №4002 (ч. 2 ст. 7), а він зазначає: посилання на документ, який містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою, за умови що угода укладена у письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Отже, важливим є те, що арбітражна угода укладається у письмовій формі (ч. 2 ст. 7 Закону №4002).
Арбітражна угода може бути оформлена на будь-якому етапі укладення, виконання контракту, а також після подання позову до суду. Водночас постає запитання: а якщо спір є — наприклад, щодо відповідальності (пені, штрафу) за порушення зобов'язань, а дія ЗЕД-контракту вже втратила чинність, що буде з такою арбітражною угодою — чи втрачає вона чинність разом із втратою чинності самим ЗЕД-контрактом?
З цього приводу скористаємося судовою практикою — ВГСУ у постанові від 07.10.2008 р. у справі №20/316 визнав, що:
— закінчення терміну дії договору не означає втрату ним дії щодо регулювання правовідносин сторін, які виникли під час дії договору (наприклад, положення договору про відповідальність у вигляді пені за порушення зобов'язань);
— відповідно до ст. ст. 7, 8 Закону №4002 арбітражна угода є самостійною угодою, автономною від ЗЕД-контракту, внаслідок чого його дія і чинність, можливість виконання аналізуються окремо, а не тільки у зв'язку із зовнішньоекономічним контрактом.
Отже, якщо суб'єкти ЗЕД все-таки вирішили укласти таку арбітражну угоду, вони, справді, як сказано у запитанні, можуть домовитися про розгляд спору між ними постійно діючим арбітражним судом.
Які переваги такого застереження?
Згідно зі ст. IV Європейської конвенції 1961 р. передбачається право сторін в арбітражній угоді обумовлювати, що спори, які підлягають передачі в арбітраж ad hoc, зокрема:
а) призначити арбітрів або визначити порядок, в якому вони повинні бути призначені;
б) визначити місце проведення арбітражу;
в) обумовити правила арбітражного розгляду.
Проте Україна (як і РФ) має відповідний постійно діючий арбітражний орган для вирішення спорів між суб'єктами ЗЕД — Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України. Тож якщо резиденту України звичним є розглядати спори з нерезидентами на території України та із застосуванням права України, вони можуть запропонувати укласти арбітражне застереження з передачею спору на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України.
Отже, щодо змісту такого арбітражного застереження, то воно, як для нашого прикладу, може мати такий вигляд:
«Будь-який спір, суперечність або вимога, що виникнуть між сторонами за договором (контрактом) або у зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у зв'язку з його регламентом.
До цього договору застосовується матеріальне право України.
Арбітражний суд складається з ____________ (зазначити кількість арбітрів чи одноособово).
Місце арбітражу — м. Київ. Мова арбітражу — російська».
Щодо вибору сторонами права, яке підлягає застосуванню (у нашому прикладі ми прив'язалися до матеріального права України), зазначимо таке.
Згідно з ч. 1 статті VII Європейської конвенції, якщо немає вказівок сторін щодо права, яке підлягає застосуванню, арбітри застосовуватимуть закон, установлений відповідно до колізійної норми, яку арбітри вважатимуть у цьому випадку застосовною. В обох випадках арбітри керуватимуться положеннями контракту і торговими звичаями.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»