Наразі є дві норми, які вказують на наслідки нечинності договорів, а саме: ст. 228 ЦКУ та ст. 208 ГКУ.
Обидві статті вказують на наслідки нечинності правочинів, проте є певні відмінності, важливі для застосування наслідків нечинності правочинів. Наведемо порівняння, яке, на нашу думку, узагальнено дає розуміння наслідків нечинності правочинів зі скасуванням ГКУ.
Таблиця 4. Узагальнені порівняння ст. 208 ГКУ та ст. 228 ЦКУ
| Стаття 208 ГКУ | Стаття 228 ЦКУ | Відмінності |
| Сфера застосування | ||
| Господарські договори, тобто договори між суб'єктами господарювання | Правочини, тобто будь-які дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків | ГКУ регулює договори між суб'єктами господарювання, тимчасом як ЦКУ стосується всіх правочинів |
| Підстави нечинності | ||
| Переважно стосується недотримання вимог щодо форми, змісту, порядку укладення договору, а також порушення прав та інтересів інших суб’єктів | Суперечність правочину публічному порядку, моральним засадам суспільства, а також вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави | ГКУ має ширше коло підстав, пов’язаних із порушенням господарського законодавства, тимчасом як ЦКУ акцентує увагу на моральних та публічних аспектах |
| Наслідки | ||
| Нечинність договору може призвести до повернення майна, відшкодування збитків, а також інших наслідків, передбачених законом (за наявності наміру однієї або обох сторін нечинного правочину) | Правочин вважається нікчемним з моменту вчинення, тобто не створює жодних юридичних наслідків (крім тих, що пов’язані з нечинністю правочину). Санкції застосовуються лише у разі умислу однієї або обох сторін нечинного правочину | У ГКУ наслідки нечинності можуть бути різні залежно від конкретної підстави, тимчасом як у ЦКУ наслідком є нікчемність правочину у разі суперечності правочину публічному порядку. Нечинним договір визнається судом одночасно із застосуванням наслідків нечинності |
До прав органів ДПС віднесено і право на звернення до суду, в т. ч. подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізосіб щодо визнання оспорюванних правочинів нечинними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів нечинними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами (пп. 20.1.30 ПКУ).
Тому оновлення договорів і забирання з них посилань на ГКУ убезпечить вас під час податкових перевірок!
І тут варто нагадати про ст. 250 ГКУ — як строк для звернення до суду та застосування податковими органами наслідків нечинності правочинів.
Це стосується як податківців, так і інших контролюючих органів, які мали право застосувати адміністративно-господарські санкції за ГКУ, перелік яких наведено у ст. 239 ГКУ. Йдеться про такі санкції, як:
— вилучення прибутку (доходу);
— адміністративно-господарський штраф;
— застосування антидемпінгових заходів;
— застосування індивідуального режиму ліцензування;
— зупинення/припинення дії ліцензії (патенту) на здійснення госпсуб’єктом певних видів госпдіяльності;
— обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;
— ліквідація суб’єкта господарювання.
За ч. 1 ст. 250 ГКУ строк для застосування адміністративно-господарських санкцій до госпсуб'єкта — протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом установлених законодавчими актами правил провадження госпдіяльності, крім випадків, передбачених законом.
Дотепер була усталена позиція судів про те, що відповідальність, установлена ч. 1 ст. 208 ГКУ (наслідки нечинності госпдоговору), є адміністративно-господарською санкцією і строк для її застосування визначає ст. 250 ГКУ. Санкції за ч. 1 ст. 208 ГКУ є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил ведення госпдіяльності.
За своєю суттю наслідки, закріплені ст. 208 ГКУ, не є цивільно-правовими і мають бути застосовані в обмежені строки.
Таким чином, цей обмежений строк за ст. 250 ГКУ розглядався як такий, у межах якого податковий орган мав право ініціювати перед судом застосування наслідків нечинності правочину (процесуальний строк звернення до суду).
Водночас зі скасуванням ГКУ постає чимало запитань: чи можуть податкові органи тепер скористатися своїм правом за пп. 20.1.30 ПКУ, якщо ст. 228 ЦКУ стосується правочинів, які суперечать публічному порядку, моральним засадам суспільства, а також у разі вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави? Протягом якого строку можна буде визнавати договори нечинними?
Наразі відповісти на це запитання доволі складно. Хоча у податківців після 28 серпня залишається альтернатива: дві норми ЦКУ, тобто ст. 228 (нікчемність), ст. 216 (реституція) стосовно договорів. Тобто, якщо ДПС буде важко визнати договір (правочин) нечинним, вона може спробувати визнати його нікчемним — податкові наслідки будуть ті самі.
І тут постає ще одне запитання: до якого суду може звернутися податковий орган із відповідними позовами за пп. 20.1.30 ПКУ?
Як було до 28 серпня
У постанові від 08.05.2025 у справі №420/12471/22, Велика Палата ВС наголосила на такому:
1) звернення контролюючого органу до суду з позовами про визнання нечинними правочинів та застосування наслідків, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів. Проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів ДПС, бо в цих правовідносинах податківці реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю за ПКУ;
2) саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів ДПС обов’язково мають бути підкріплені нормами ПКУ;
3) відповідна категорія спорів виникає не з самих норм ЦКУ чи ГКУ (коли виникають будь-яких цивільні/господарські права та обов’язки між контролюючими органами та платниками податків);
4) втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли наявність відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об’єктивні перешкоди у здійсненні функцій органів ДПС — наприклад, заважає правильно встановити розмір податкового обов’язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо.
Таким чином, до 28 серпня справи за позовами контролюючого органу про визнання, наприклад, правочинів, укладених підприємствами, які не провадили госпдіяльності, що встановлено вироком суду, нечинними та застосування наслідків їх нечинності підлягали розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ).
Що буде після 28 серпня
Можна спрогнозувати, що скасування ГКУ призведе до загального визнання наведеного висновку до всіх спорів за пп. 20.1.30 ПКУ, адже всі вони пов’язані з виконанням податковими органами своїх владних функцій у межах повноважень, визначених ПКУ. Тобто договори визнаватимуться нечинними або нікчемними через адміністративні суди за правилами КАСУ (якщо ВС не передумає і не видасть нових висновків).
У такому разі строк на звернення до суду визначатиметься нормами ст. 122 КАСУ — тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають податковому органу право на пред’явлення визначених ПКУ та ЦКУ вимог.