У коментованій нами справі доволі цікавою є схема передачі нерухомого майна від одного ТОВ як внесок до СК іншого ТОВ у той час, коли учасник, який вийшов, очікував грошової компенсації своєї частки у гривнях. І як показала ця справа, сама схема не спрацювала, хоча була вчинена цілком на законних підставах. Правочини, навіть якщо вони укладаються не у формі договорів, проте на шкоду учасникам, можуть бути визнані недійсними. Але розглянемо все за порядком.
* Постанова Великої Палати ВС від 18.12.2024 у справі №916/379/23.
Зміст справи
Фізособа була учасницею ТОВ «А» із внеском до статутного капіталу в розмірі 47,8%. 09.01.2020 вона звернулася до приватного нотаріуса, який посвідчив її підпис на заяві про вихід зі складу учасників TOB «А». А вже 15.01.2020 фізособу було виключено зі складу учасників та зменшено статутний капітал на розмір її внеску.
16.01.2020 фізособа надіслала до ТОВ «А» листа, яким повідомила, що на підставі особистої заяви вона вийшла зі складу учасників ТОВ «А» та просила у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 24 Закону про ТОВ/ТДВ, не пізніше 30 днів з дня отримання надісланого листа повідомити її як колишнього учасника товариства про вартість її частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Тобто колишня учасниця вимагала повернути їй внесок у грошовій сумі.
Відповідно до протоколу №1/20 від 20.04.2020 загальні збори учасників (засновників) ТОВ «А» вирішили виплатити фізособі частку статутного капіталу шляхом виплати ринкової вартості частини майна товариства пропорційно до частки у статутному капіталі протягом одного року з дня виходу, а також зобов’язали директора товариства виконати вищезазначене рішення загальних зборів.
А чому лише внесок?
Зазвичай учасники ТОВ наполягають на виплаті їм і належної частки прибутку. Але цього разу про прибуток не йшлося.
Можливо, тому, що відповідно до фінансової звітності мікропідприємства ТОВ «А» станом на 31.12.2019 чистий прибуток підприємства за 2019 рік становив 13 200,00 грн, а згідно з такою самою звітністю станом на 31.12.2020 чистий збиток підприємства за І квартал 2020 року становив 1 500 грн.
Але активи ТОВ «А» за даними балансу станом на 31.12.2019 сягали 11 млн грн, з яких 9,8 млн грн — це вартість нерухомого майна.
Проте колишня учасниця так і не отримала своїх коштів ані у 2020, ані у 2021 році. Тому 01.12.2022 звернулася до суду з вимогою виплатити належні їй кошти.
Далі події розвиваються вкрай стрімко: рішенням загальних зборів учасників ТОВ «А» (протоколом від 28.11.2022) вирішило передати майновий внесок (нерухоме майно) до статутного капіталу ТОВ «Д» за актом приймання-передачі від 12.12.2022. Згодом ТОВ «А», а саме вже 29.12.2022, продає свою частку у ТОВ «Д» іншому громадянину України та проводить державну реєстрацію змін в ЄДР щодо зміни складу учасників ТОВ «Д».
Отже, які дії ТОВ «А»:
1) спочатку зі складу учасників (засновників) ТОВ «А» вийшла фізособа, яка мала частку 47,8% статутного капіталу, з вимогою виплатити їй ринкову вартість у гривнях;
2) левова частка майна ТОВ «А» — це об’єкти нерухомості, які були передані ТОВ «Д» як внесок до статутного капіталу;
3) далі — ТОВ «А» продає свою частку у ТОВ «Д» іншому громадянину.
І всі ці дії відбуваються фактично за один місяць (з 28.11.2022 до 29.12.2022).
З огляду на таку схему щодо основних активів ТОВ «А» й передачу їх як внесок до іншого ТОВ «Д» та подальший продаж іншому громадянину України фізособа вже просила суд:
1) виплатити кошти (вартість вкладу до СК) як колишньому засновникові ТОВ «А»;
2) визнати недійсним протокол загальних зборів ТОВ «Д»;
3) визнати недійсним акт приймання-передачі від 12.12.2022 із скасуванням держреєстрації нерухомості в Реєстрі речових прав за ТОВ «Д».
Важливі не лише наслідки, а й наміри ТОВ
Тож основне питання, що постало перед судами, — чи є така схема передачі нерухомості законною? Адже зрозуміло, що для фізособи отримання своїх коштів тепер стало фактично безперспективним.
І першим запитанням є: чи були дії ТОВ «А» свідомими щодо передачі нерухомості іншому ТОВ «Д» та яку мету воно переслідувало?
Загалом, суд оцінює дії ТОВ «А» критично. Передача ТОВ «А» нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Д» була здійснена після виникнення у ТОВ «А» обов’язку зі сплати фізособі (своєму колишньому учасникові) вартості частки як учаснику, про що ТОВ «А» вірогідно було відомо. І зазначені дії ТОВ «А» свідчать про його намір позбутися власних майнових активів, завдяки яким товариство може виконати грошові зобов’язання з виплати вартості частки як учаснику, який вибув.
Утім, є й друге запитання: чи було це доцільно з огляду на основну діяльність ТОВ «А» як давання в оренду власного нерухомого майна?
Адже після відчуження нерухомого майна у ТОВ «А» не залишилось активів, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги колишнього учасника як кредитора, бо коштів на рахунках, рухомого та нерухомого майна, за рахунок якого можна погасити заборгованість, ТОВ «А» не має. Ще й не змінено вид основної діяльності товариства.
Тому суд наголошує, що в діях ТОВ «А» немає критерію розумності при вчиненні правочину (з передачі майна ТОВ «Д»), бо основним видом діяльності товариства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Водночас ТОВ «А» не мало та не має іншого власного чи орендованого нерухомого майна. Отже, внесення ТОВ «А» майна до статутного капіталу ТОВ «Д» не мало економічного обґрунтування, тому що внаслідок таких дій ТОВ «А» втратило єдині ліквідні активи, які приносили йому фінансові прибутки та могли б задовольнити вимоги колишнього учасника щодо виплати йому вартості частки після виходу з товариства.
З огляду на сукупність вчинених за описаною нами схемою дій, які втілилися в ухвалення 28.11.2022 двох рішень зборів товариств та підписання 12.12.2022 акта приймання-передачі нерухомого майна, суд виснував, що фактично було вчинено фраудаторний правочин, дії не відповідали критеріям розумності та добросовісності, а самі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків (суперечать вимогам ч. 5 ст. 203 ЦКУ). Зазначене є підставою для визнання цих правочинів недійсними згідно з положеннями статей 215, 234 ЦКУ.
Що таке «фраудаторний правочин»?
Згідно з аналізом судової практики, фраудаторний правочин — це правочин, вчинений боржником на шкоду кредитору в період настання зобов’язання з погашення заборгованості, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним.
До того ж суд зауважив, що оспорювати правочин може також особа (зацікавлена особа), яка не була стороною правочину (в нашій справі — це колишня учасниця ТОВ «А»), на час розгляду справи судом не має права власності чи речових прав на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Тому суди першої та апеляційної інстанції стали на бік колишньої учасниці та визнали недійсними протокол про вступ ТОВ «А» до складу учасників ТОВ «Д», протокол про зміну учасників ТОВ «Д» з продажу частки іншому громадянину України та акт приймання-передачі нерухомості зі скасуванням держреєстрації права власності на нерухомість за ТОВ «Д» у Реєстрі речових прав.
Проте ВС був іншої думки.
Інтереси ТОВ та учасника — коли втручається суд?
Загалом, ця справа є цікавою, адже:
1) суди доволі часто визнають рішення загальних зборів товариства одностороннім правочином, можливість його оскаржити виникає не лише в учасників товариства, а й у будь-якої зацікавленої особи, наприклад у кредитора товариства, з підстав їх фраудаторності, що призводить до зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються через ухвалення рішень його колективним органом управління;
2) за сталою практикою навіть майнові інтереси учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органу управління, зокрема зборів учасників про розпоряджання майном товариства. Але такий незбіг не означає безумовного порушення корпоративних прав учасника товариства та наявності підстав для визнання нечинними правочинів, укладених органом управління товариства з третіми особами.
Тож ця справа була передана Великій Палаті ВС з метою вирішити правову проблему (в частині встановлення винятків із принципу «корпоративної завіси», він же «no reflective loss»), чи може учасник, що вийшов з ТОВ «А», оскаржувати правочин, учинений виконавчим органом цього товариства?
Що сказав ВС
Загальні збори учасників як вищий орган товариства (ст. 30 Закону про ТОВ/ТДВ) беруть участь у набутті товариством прав та обов’язків опосередковано — через формування виконавчого органу (директора/дирекції) та ухвалення у межах своєї компетенції обов’язкових для виконавчого органу рішень, здійснення контролю за його діяльністю, в тому числі через надання згоди на вчинення виконавчим органом від імені товариства значних та інших правочинів.
Позаяк загальні збори учасників товариства не є суб’єктом цивільних правовідносин (вони безпосередньо не підписують договорів, не несуть відповідальності за їх (не)виконання тощо), їх рішення не є правочинами в розумінні ст. 202 ЦКУ.
Крім цього, однією з ознак правочину є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторони і їх відповідність укладеному правочину, без якої неможлива свобода правочину та його чинність. Цей принцип закріплено у ч. 3 ст. 203 ЦКУ: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В ухваленні рішення загальних зборів учасників товариства беруть участь його учасники, інтереси та волевиявлення яких можуть не збігатись і навіть суперечити як одне одному, так і інтересам товариства. Тобто, на відміну від односторонніх правочинів або договорів, для того щоб рішення набрало сили, не потрібно, щоб воля була виявлена всіма суб’єктами, яким надано право на ухвалення рішення.
Отже, Велика Палата ВС наголошує, що рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) та не є правочинами, чим відходить від своїх попередніх позицій у цій частині. Тому в коментованій нами справі суд не може визнати недійсними протоколи загальних зборів!
Далі Велика Палата ВС зауважує, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти й бути первинним документом для потреб бухобліку, так і мати ознаки правочину — тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.
У коментованій справі акт приймання-передачі нерухомого майна до складу статутного капіталу ТОВ «Д» підписано на підставі рішень загальних зборів учасників ТОВ «А» і ТОВ «Д». Ось цей акт уже підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки: факт переходу права власності на нерухоме майно.
Отже, у вищеописаній схемі сторони вчинили правочин, унаслідок якого право власності на нерухоме майно перейшло від одного товариства до іншого.
Таким чином, може бути оскаржений та визнаний нечинним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ «Д» — правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.12.2022.
Але тільки після аналізу та відповіді на наступне запитання…
Чи був правочин на шкоду колишньої учасниці?
ТОВ «А» стверджувало, що висновок судів попередніх інстанцій про фраудаторність правочину ґрунтується на передчасному припущенні про неплатоспроможність ТОВ «А» внаслідок відчуження спірного нерухомого майна, а не на встановленому факті такої неплатоспроможності.
І справді. А чому всі раптом вирішили, що ТОВ «А» не зможе погасити заборгованість перед колишньою учасницею? Адже воно не подарувало, а продало частку в іншому підприємстві. Тож має отримати кошти від покупця.
Із цього приводу Велика Палата ВС звертає увагу на таке.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка виходячи з конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не має порушувати права та свободи інших осіб.
Відповідно до частин першої — четвертої статті 13 ЦКУ цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Здійснюючи свої права, вона зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, приватноправовий інструментарій (як у договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, без зловживань правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.
Важливо! У пп. 47, 48 постанови Великої Палати ВС від 08.06.2022 у справі №2-591/11 зазначено: «В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, учинений боржником у період виникнення у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам».
Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
Проте з огляду на гнучкість та різноманіття цивільних правовідносин вичерпного та закритого переліку обставин, за яких той чи інший правочин треба вважати фраудаторним, немає. Натомість ВС напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного має здійснювати суд у кожній конкретній справі виходячи з установлених обставин.
Рішення попередніх інстанцій ВС вирішив вважати правильним.
Від редакції.
Незважаючи на обережну позицію Великої палати ВС, колишня учасниця все ж таки досягла мети: факт передачі нерухомості від ТОВ «А» до ТОВ «Д» був визнаний нечинним зі скасування реєстрації цього майна у Реєстрі речових прав. Хоча від себе додамо, що виконання цього судового рішення буде непросте.
А решті суб’єктів господарювання та просто фізособам варто звернути увагу на таке:
1) попри відсутність у чинному ЦКУ поняття «фраудаторного правочину», суди мають чітке розуміння щодо його ознак та обставин, які можуть на це вказувати. Тому треба зважати, що суди оцінюватимуть усі дії учасників правочинів з метою встановлення як намірів, так і наслідків таких дій;
2) висновки щодо подібних операцій вже зроблені Великою Палатою ВС. А отже, їх візьмуть на озброєння й решта судів;
3) на сьогодні ми доволі часто натрапляємо у судовій практиці на спори про правочини, які вчиняються на шкоду кредиторам (фраудаторні правочини). Тобто тема ця стає досить популярною;
4) якщо ви — особа, яка звертається до суду по захист своїх прав, то треба бути готовим до з’ясування всіх обставин передачі майна, аж до аудиту госпдіяльності підприємства.