Коли комітент укладає договір комісії на продаж товарів, то він розраховує на отримання певної суми виручки. І коли цю суму не отримує, виникає спір. Причому спір може виникнути навіть у разі порушення зобов’язань перед покупцем, як це було у коментованій справі.
* Правова позиція ВС від 30.04.2024 у справі №910/6474/20.
Зміст справи
У 2018 році два державні підприємства уклали договір комісії на продаж товару. Проте комісіонер усупереч договору комісії не виконав обов’язку щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої комітентом.
Предметом спору стала недоплата суми у розмірі 49 250,00 дол. США, які комітент вважає неправомірним заниженням ціни продажу товару, переданого на комісію.
А насправді ця сума є штрафними санкціями, утриманими покупцем за несвоєчасне постачання товарів. І винен у цьому власник товарів (фактично йдеться про прострочення постачання комітентом комісіонеру). Та, незважаючи на вину і штрафні санкції, комітент зажадав від комісіонера доплати з власних коштів.
У травні 2020 року комітент звернувся до суду за стягненням з комісіонера цієї суми, а ще й штрафу (та пені!) за несвоєчасне здійснення розрахунку за реалізацію товару, переданого на комісію.
Комісіонер відповідає за вибір покупця товару
Комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок (статті 1011, 1014 ЦКУ). Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що зазвичай висуваються.
Ще однією особливістю договору комісії є відповідальність комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою договору в разі, коли комісіонер був необачний при виборі цієї особи або якщо комісіонер доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам (статті 1016, 1017 ЦКУ).
При цьому комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам.
Щодо звіту комісіонера, то він надається комітентові після вчинення правочину, разом із передачею всього одержаного за договором (ст. 1022 ЦКУ).
Позаяк законодавством не передбачено форму та зміст звіту, його реквізити, сукупність та наповненість можуть узгоджуватися сторонами. Такий звіт може мати значення документа первинного обліку, передбаченого ст. 9 Закону про бухоблік. Але у будь-якому разі не змінює змісту правовідносин сторін, якщо сторони не надають такому звіту статусу додатка до договору, що має бути обумовлено сторонами у договорі.
Що сказав суд
Суди першої та апеляційної інстанцій звернули увагу на важливі моменти:
1) у листі НБУ від 12.12.2022 №40-0007/85939 зазначається: «Надання коштів комісіонером комітенту з метою відшкодування суми валютної виручки, що має надійти від нерезидента — покупця товару за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним комісіонером з метою продажу товару комітента, не відповідає правовій природі договору комісії». Норми валютного законодавства «не передбачають можливості купівлі іноземної валюти для проведення вищевказаних розрахунків на території України»;
2) спір стосується стягнення з комісіонера заборгованості за договором комісії у вигляді коштів, отриманих за товар. Проте фактично ці кошти були утримані покупцем за контрактом (у вигляді штрафних санкцій за несвоєчасне постачання товару) і комісіонером не отримувалися;
3) прострочення оплати продукції допустив покупець, а комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента;
4) кошти, які комісіонер передає комітентові, не є формою розрахунків між сторонами договору комісії. Натомість комісіонер лише передає комітентові і так уже належне останньому майно (у цьому випадку — кошти, отримані від покупця).
Що було сказано у договорі комісії
За договором комісії комісіонер зобов’язується виконати доручення на умовах, найбільш вигідних для комітента.
Комісіонер зобов’язується за дорученням та коштом комітента здійснити необхідну передконтрактну роботу й укласти контракт із покупцем на умовах, передбачених цим договором.
У термін протягом 10 робочих днів з дня виконання зобов’язань надати комітентові звіти комісіонера, а також копії документів, що його підтверджують, засвідчені печаткою комісіонера.
Протягом 10 днів з дати підписання контракту з покупцем надати комітентові засвідчену копію підписаного контракту з покупцем (нерезидент).
Отримані кошти за укладеним із покупцем-нерезидентом контрактом, за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітентові протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акта приймання-передачі.
Сторони погодили, що перерахування коштів за цим договором відбуватиметься у валюті контракту.
Різниця в ціні чи штраф?
Коли ми говоримо про зобов’язання комісіонера вчиняти правочини на умовах, найвигідніших для комітента і відповідно до його вказівок, то зміст вказівок комітента становлять умови правочину, який має вчинити комісіонер, зокрема про сторони, ціну товару, порядок оплати тощо. Закон не покладає на комітента обов’язку давати комісіонеру докладні вказівки. Водночас комісіонер, хоча й наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов’язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що, як правило, висуваються.
Приписи статей 1014, 1016, 1017 ЦКУ не регулюють питання відповідальності комісіонера за невчасну передачу отриманих від покупця коштів комітентові. Єдиними двома винятками, коли це загальне правило не застосовується, є:
— необачність комітента при виборі третьої особи (контрагента), з якою укладається договір, або
— наявність делькредере — поруки комісіонера перед комітентом за виконання правочину, укладеного комісіонером з третьою особою.
Позаяк з боку покупця порушень договору не було, а комісіонер на себе додаткових зобовʼязань не брав, ці випадки коментованої справи не стосуються. Комісіонер мав обов’язок перерахувати комітенту саме кошти, які надійшли від покупця товару, а не власні кошти.
Крім того, ВС наголошує, що недоотримана сума в розмірі 49 250,00 доларів США не може вважатися різницею між комісійною ціною та ціною продажу. І комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам (ч. 3 ст. 1017 ЦКУ).
Якщо для відступу від вказівок комітента потрібен був попередній запит, комісіонер також має довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповідь на свій запит.
При цьому комісіонер не одержав від покупця суму в розмірі 49 250,00 доларів США, бо вона була утримана покупцем як штрафні санкції та не була перерахована покупцем товару комісіонеру. З огляду на це комітент не має права на її стягнення з комісіонера.
Щодо стягнення пені, то ВС зазначає: згідно зі статтею 1018 ЦКУ майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Цей імперативний припис закону стосується і сум, отриманих від продажу товару, що належить комітентові. Отже, кошти, що їх комісіонер передає комітентові, не є формою розрахунків між сторонами договору комісії. У спірних правовідносинах комісіонер лише передає комітентові і так уже належне останньому майно (у цьому випадку кошти).
