Бізнесу завжди не варто забувати про строк позовної давності, який вказує нам на право звернутися до суду з позовом про захист своїх прав та інтересів, зокрема, за стягненням боргу та штрафних санкцій у разі невиконання зобов’язань контрагентом.
* Постанова ВС від 07.09.2022 р. у справі №679/1136/21.
Але нині маємо справу не лише із запровадженим воєнним станом, а й з подовженим адаптивним карантином, який розпочався ще 12.03.2020 р.
Законодавець з 02.04.2020 р. Законом №540 вніс зміни, зокрема, до:
— п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, подовжуються на строк дії такого карантину;
— п. 7 розділу IX Прикінцевих положень ГКУ, за яким під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, подовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою №211 установлено з 12.03.2020 р. на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово подовжувався. І на сьогодні строк карантину, попри запровадження воєнного стану, подовжено до 31.12.2022 р.
Відразу зауважимо: попри те що карантин запроваджено 12.03.2020 р., все ж таки строки давності подовжуються на строк дії карантину саме з 02.04.2020 р. — з дати набрання чинності Законом №540. Принаймні суди підтримують таку позицію з огляду на те, що Закон №540 не має зворотної дії.
Тож загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ), а також спеціальна позовна давність (скорочена чи триваліша порівняно із загальною позовною давністю), у т. ч. позовна давність в один рік, яка застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших вимог, наведених у ч. 2 ст. 258 ЦКУ, подовжуються на строк дії карантину. Це саме правило стосується й позовної давності у чотири роки за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (ч. 5 ст. 258 ЦКУ).
Водночас нагадаємо, що позовна давність, установлена законом, не може бути скорочена, проте може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладають у письмовій формі. Відповідне правило передбачено ст. 259 ЦКУ, про яку Закон №540 взагалі не згадує.
Але постає запитання: як бути зі строками позовної давності, які подовжені умовами договору та закінчення яких припадає на період дії карантину, тобто після 02.04.2020 р. — чи подовжуються такі збільшені строки на час дії карантину?
Саме це запитання потребувало відповіді під час розгляду судового спору у коментованій справі. У ній ідеться не лише про кредитний договір зі збільшеним терміном позовної давності у 5 років, а ще й про договір поруки, який припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту.
Збільшення строків давності не є винятком для карантину
Такого висновку дійшов суд першої інстанції.
Згідно зі ст. 599 ЦКУ зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо кошти за кредитним договором у належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з позикоотримувача у межах строку позовної давності.
Відповідно до ст. 253 ЦКУ перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила; за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із закінченням строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦКУ).
У кредитному договорі коментованої справи пунктом 5.5 установлено позовну давність тривалістю п’ять років.
Згідно з додатком №2 до кредитного договору термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди — не пізніше ніж 26.09.2015 р.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦКУ закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Щодо вимог зі стягнення боргу до поручителя, то суд установив, що у п. 12 договору поруки від 26.09.2008 р. сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука припиняється після закінчення 5 (п’яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 26.09.2008 р.
Строк дії поруки
Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. <...>
Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
З наведеного вбачається, що порука — це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
Рішення Нетішинського міського суду
Хмельницької області від 11.02.2022 р. у справі №679/1136/21
Суд наголосив, що кінцевим терміном повернення кредиту є 26.09.2015 р., тож договір поруки припинив чинність 27.09.2020 р. А до суду банк звернувся лише у вересні 2021 року. Перша інстанція відмовила у стягненні боргу за кредитом як з отримувача кредиту, так і з поручителя.
Натомість апеляційна інстанція нагадала про чинні карантинні норми.
Зокрема, п. 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов’язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (зміни, внесені Законом №691).
Загалом, апеляційна інстанція вважає, що законодавець передбачив (ч. 4 ст. 559 ЦКУ) три способи визначення строку дії поруки:
— протягом строку, встановленого договором поруки;
— протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання;
— протягом одного року з дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги).
Тож строк дії поруки (будь-який із вищезазначених) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора і суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що із закінченням цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не має права.
Водночас кредитодавець стверджує, що строки позовної давності щодо вимог до позичальника не закінчені завершенням 5-річного строку (27 вересня 2020 року), а подовжені на період дії карантину. Адже Законом №540 подовжено строки позовної давності, визначені у ст. 257, 258 ЦКУ, а не 259 ЦКУ. В той час як сторони, керуючись положеннями ст. 259 ЦКУ, погодилися змінити строки позовної давності та збільшили їх у договорі до 5 років, на що дія Закону №540 не поширюється. Тому пріоритет слід надати саме договірним умовам, які хоча й не визначені законом, проте не суперечать йому. Те саме стосується й вимог до поручителя із подовженим 5-річним строком позовної давності.
ВС: збільшений строк давності подовжується на період карантину
Апеляційний суд, вирішуючи спір, стягнув борг лише з кредитоотримувача. Щодо поручителя ВС наголошує, що сторони кредитного договору скористалися своїм правом та збільшили строк звернення до суду з вимогою про захист цивільного права з трьох до п’яти років як у договорі кредиту, так і в договорі поруки.
У п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ перелічено всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки подовжено для всіх суб’єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину через поширення коронавірусної хвороби (COVID‑19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечувати захист порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу.
Рівність і недискримінація є одними з основних принципів реалізації прав людини.
Тому ВС дійшов висновку, що п. 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУ щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і в тому разі, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі ст. 259 ЦКУ.
Яких вимог стосується подовження позовної давності
Зокрема, це стосується вимог:
— про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦКУ);
— припинення поруки (ст. 559 ЦКУ);
— у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦКУ);
— про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦКУ);
— із договору найму — про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана наймачеві, а також вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі (ст. 786 ЦКУ);
— про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦКУ).
Нормативна база
- Закон №540 — Закон України від 30.03.2020 р. №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID‑19)».
- Закон №691 — Закон України від 16.06.2020 р. №691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19».
- Постанова №211 — Постанова КМУ від 11.03.2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS‑CoV-2».