За останні роки суди розглянули достатню кількість спорів, щоб ми майже досконало і на практичних прикладах вивчили порядок надання грошей у позику та особливості їх повернення. Наведемо деякі з них та окреслимо певні важливі правила.
Правило 1. Сторонами позики можуть бути ФО та ЮО, а форма договору позики (усна чи письмова) залежить від суми
Сторонами договору можуть бути як фізособи, так і юрособи, що також впливає і на форму договору.
Так, договір позики укладають у письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір н. м. д. г. — понад 170 грн (до цієї суми — усна форма), а у випадках, коли позикодавцем є юрособа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей (ст. 1047 ЦКУ).
Але коли йдеться про юрособу, то в постанові від 12.04.2017 р. у справі №6-487цс17 ВСУ наголосив, що за змістом розписки вона була видана від імені ТОВ та підписана особою, яка згідно з ЄДР є керівником та єдиним засновником (бенефіціарним власником), та завірена печаткою. Тому цю розписку визнали чинною.
Але зазвичай у таких спорах суди мають з'ясувати справжню природу виданої позики та самої розписки, а також чи має право керівник згідно зі статутом укладати такі договори та видавати боргові розписки від імені ТОВ, чи отримувало ТОВ на поточний рахунок чи до каси позичені кошти, чи використано ці кошти на потреби саме ТОВ, а не на особисті потреби керівника як фізособи тощо. На це ВСУ звертає увагу й у постанові від 23.07.2019 р. у справі №918/780/18.
Правило 2. Що буде оформлено (боргова розписка чи договір позики), обирають сторони
За своїми правовими ознаками договір позики є:
— реальним та одностороннім;
— оплатним або безоплатним правочином (позика процентна чи безпроцентна);
— на підтвердження укладення договору позики може бути надано розписку позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, а й посвідчує факт передання грошової суми позичальникові.
Це важливо!
Укладаючи договір позики, лише одна сторона — позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона — позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки права вимоги.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, що його боржник видає кредиторові за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата ВСУ в постанові від 16.01.2019 р. у справі №464/3790/16-ц.
Отже, сторони обирають: може бути як боргова розписка, так і договір позики у письмовій формі. I якщо у договорі позики йдеться про домовленості щодо суми та дати її видачі зі строком дії договору, то до таких випадків надання розписки на виконання укладеного двостороннього письмового договору позики буде доречне — адже саме вона свідчитиме про передачу грошей у певній сумі позичальникові та зобов'язання останнього повернути кошти до певної дати або протягом певного строку.
Мінфін — про вимоги до змісту боргової розписки
Позичальник власноруч пише розписку, що повинна містити таку інформацію:
— назва документа — «Розписка» (допускається теж «Боргова розписка» — Авт.);
— дата та місце складання розписки;
— прізвище, ім'я та по батькові позичальника, його паспортні дані та місце проживання (також місце фактичного проживання у разі, якщо місце реєстрації та місце проживання не збігаються);
— прізвище, ім'я та по батькові позикодавця, його місце проживання і паспортні дані;
— боргова сума (точна сума і валюта) (варто зазначити як цифрами, так і літерами, щоб унеможливити виправлення сум);
— дата, коли борг має бути повернуто (постанова ВСУ від 30.01.2019 р. у справі №751/1000/16-ц);
— дата та місце складання розписки;
— особистий підпис боржника;
— прізвище, ім'я та по батькові свідків (щонайменше двох), їхні паспортні дані та місця проживання (у тому числі фактичного проживання), підписи.
Правило 3. Валюта позики — гривня. Проте між фізособами може бути й іноземна валюта — вона має бути чітко зазначена, щоби можна було ідентифікувати її у разі виникнення спору
Велика Палата ВСУ у вищезгаданій постанові у справі 464/3790/16-ц наголошує, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в інвалюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Отже, робимо висновок, що позика може надаватися як у гривнях, так і в інвалюті. Це стосується як фізосіб-резидентів, так і нерезидентів.
I в разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Це важливо!
Якщо розписку складено в інвалюті, то позичальник має чітко зазначити: наприклад, долари США. Iнакше суд не зможе визначити, долари якої країни були передані позичальнику (США, Австралії, Сінгапуру чи Канади), що призведе до неможливості визначити предмет спору та до неповернення позики (постанова ВСУ від 18.09.2013 р. у справі №6-63цс13).
Щодо юросіб, то у наведеній вище справі Велика Палата ВСУ дійшла загального висновку про відсутність заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім її використання на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в інвалюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Але надання чи отримання позики юрособами-резидентами чи ФОПами в інвалюті з 07.02.2019 р. регулюється новими нормами Закону про валюту. Також тут слід враховувати приписи п. 1 ч. 1 ст. 28 Закону про фінпослуги: відтепер ринок небанківських послуг регулюється нормативними актами НБУ, зокрема постановою НБУ від 02.01.2019 р. №2. Так, розрахунки з використанням інвалюти заборонені, а переказ валютних коштів небанківськими фінустановами потребує ліцензії НБУ (ст. 9 Закону про валюту, п. 27 — 32 Положення №2).
Правило 4. У разі прострочення повернення позики у валюті позикодавець має право на отримання 3% річних, проте не інфляційних
18 липня 2012 року ВСУ прийняв постанову №6-79цс12, в якій дійшов висновку, що фізичні та юридичні особи, які не є фінустановами, можуть надавати кошти у позику третім особам під проценти.
Правова позиція ВСУ
Договір позики, як загальна договірна конструкція, є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, позаяк ЦК України не містить жодного винятку як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Таким чином, слід дійти висновку, що Закон [про фінансові послуги] є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів — учасників ринку фінансових послуг і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб — суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. 1046 — 1048 ЦК України.
Нагадаємо, що згідно зі ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлено розміру процентів, він визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачують щомісяця до дня повернення позики.
Тобто якщо сторони укладають договір позики і бажають, щоб вона була безпроцентною, то це слід уточнити у договорі.
Позика може бути безпроцентною, проте коли боржник не повертає її вчасно, кредитор може зажадати 3% річних.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦКУ нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, бо є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника1. I ці 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому, обчислюючи 3% річних, слід брати за основу прострочену суму, визначену в договорі чи судовому рішенні (у валюті позики), а не її еквівалент у національній валюті України (згадувана постанова у справі №464/3790/16-ц).
Крім того, чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для інвалюти2. Тож стягнення процентів на рівні подвійної облікової ставки НБУ можливе тільки за наявності такої умови у договорі позики чи у борговій розписці. Тобто сторони наперед домовилися, що позика є процентною (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ).
1 Постанова ВСУ від 06.06.2012 р. у справі №6-49цс12.
2 Постанова ВСУ від 16.08.2017 р. у справі №6-2667цс16.
Конвертація суми позики в інвалюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в гривні суперечитиме ч. 1, 3 ст. 1049 ЦКУ щодо обов'язку позичальника.
ВСУ в постанові від 22.06.2020 р. у справі №752/10525/16-ц наголосив, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Правило 5. Передати боргову розписку кредитору недостатньо для виконання зобов'язань щодо повернення позики — у ній має бути прямо зазначено про отримання поверненої позики
У постанові від 12.11.2020 р. у справі №154/3443/18 ВСУ зауважив, що ст. 545 ЦКУ визначено: прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути документ боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен зазначити про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. Тоді настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум свідчить про те, що боргове зобов'язання НЕ виконане.
Тому при поверненні оригіналу боргової розписки кредитором (позикодавцем) позичальник має вимагати напису про одержання коштів у повному обсязі, дати, підпису кредитора. Лише така боргова розписка свідчитиме про належне повернення позичених коштів та, своєю чергою, прийняття належного виконання кредитором. Iнакше суд не визнає суму позики повернутою.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»