Якщо банкомат помилково видав більше коштів, ніж хотів зняти клієнт, то це проблема банку. При цьому банк не має права виправляти свої помилки за рахунок клієнта. Так вирішив ВС1.
Фактичні обставини
Фізособа (далі — клієнт) мав банківську картку з кредитним лімітом у 2 тисячі гривень. Якось клієнт захотів зняти у банкоматі 1500 кредитних гривень. Через кілька днів клієнт погасив свою заборгованість перед банком та сплатив проценти за користування кредитними коштами.
1 Постанова ВС від 13.11.2019 р. у справі №296/3921/15-ц.
Проте наступного дня банк нарахував клієнту ще 13 тисяч гривень боргу. Зі слів банківських представників, під час інкасації банкомата трапилась трагічна помилка. Iнкасатор завантажив банкомат купюрами по 200 грн, але помилково запрограмував банкомат «думати», що це 20-гривневі купюри. Таким чином, коли клієнти хотіли зняти у банкоматі 20 грн, з їхньої картки списувалося 20 грн, але фактично на руки вони отримували купюру номіналом у 200 грн.
Коли банк з'ясував, що відбулося, він швиденько нарахував таким «щасливчикам» на їхні кредитні картки борг. Цікаво, що б робив банк, якби картка була дебетовою, а не кредитною?
Не всі клієнти погодилися з такими нарахуваннями. Деякі фізособи звернулися до суду загальної юрисдикції з позовними вимогами визнати свої зобов'язання щодо погашення кредитного ліміту за платіжною карткою припиненими у зв'язку з належним виконанням. Відповідачем, звісно, став банк.
Аргументи банку
По-перше, банк наполягав на технічній помилці. Так, у параметрах касет замість 20-гривневих купюр помилково було закладено купюри номіналом по 200 грн. Тобто встановлені в параметрах банкомата номінали касет не відповідали фактично закладеним до них номіналам купюр.
Таку технічну помилку банк «доводив» такими доказами:
— лист уповноваженої особи ФГВФО (Фонд гарантування вкладів фізосіб), який підтверджує, що технічна помилка справді була;
— висновок службової перевірки, проведеної самим банком, яким було встановлено невідповідність номіналу касети до фактично закладених до неї купюр.
По-друге, надана банком виписка з рахунку клієнта свідчить, що ним було знято у банкоматі не 1500 грн, а більше 13 тис. грн.
Таким чином, помилка спричинила те, що в міжінкасаційний період клієнтам видавалися купюри номіналом 200 грн, а з карток списувалася сума 20 грн, що призвело до утворення недостачі у банку.
Це трохи дивно, але таких «доказів» вистачило суду апеляційної інстанції для відмови клієнту у задоволені позовних умов. Банк провів внутрішнє розслідування та надав виписку з рахунку клієнта у своєму банку. В апеляційного суду сумнівів у таких доказах не виникло, тому він зазначив: «З метою з'ясування зазначених обставин Банком проведено службову перевірку, якою підтверджено факт наявності технічної помилки під час інкасування банкомата АТМ… Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин позивачем не надано».
Чи докази банку справді є належними і допустимими?
По-перше, напевне, спочатку банк мав би надати суду належні та допустимі докази, щоб позивачу було що спростовувати. А не результати службового розслідування разом з банківською випискою.
По-друге, користуючись логікою суду, позивач мав провести своє внутрішнє розслідування, яким було б встановлено, що він не отримував зайвих коштів. Суду цього мало б вистачити, як йому вистачило банківського внутрішнього розслідування.
По-третє, позивач надав суду чеки з банкомата, в яких зафіксовано, що він отримав 1500 грн кредитних коштів, а не 13 тис. грн, як стверджує банк.
По-четверте, банківська виписка мало чого варта в доказовому сенсі, адже збільшення заборгованості у клієнта відбулося не в день зняття готівки в банкоматі і навіть не в день повернення ним кредитних коштів банку. Фактично між моментом зняття готівки та моментом нарахування клієнту додаткового боргу минуло 10 діб.
З таким самим успіхом цей суд міг прийняти довідку банку про наявність у всього населення України боргу перед таким банком та зазначити, що «довідкою підтверджено факт наявності боргу», тож повертайте гроші.
Зауважимо: версію банку побічно підтверджує те, що клієнт здійснив 38 транзакцій протягом одного дня.
Але процесуальне законодавство висуває певні вимоги щодо достовірності та достатності доказів. I банківські докази таким вимогам не відповідають.
Позиція ВС
По-перше, ВС зазначив, що позицію банку не підтверджено належними та допустимими доказами.
Так, колегія суддів ВС зазначає, що службове розслідування, яке було проведено банком, не може бути беззаперечним доказом того, що позивач отримав кошти не у замовленій у банкоматі сумі, а перевищив кредитний ліміт.
При цьому суд зазначив: «Враховуючи категоричну позицію позивача у справі, який є споживачем банківських послуг та слабшою стороною у цих відносинах та стверджує, що отримав готівкою лише 1545,00 грн...».
Такі аргументи суду дещо дивні. Суд не повинно турбувати, яка сторона у справі є категоричнішою та слабшою.
По-друге, відповідно до ч. 3 ст. 1092 ЦКУ, «якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону».
Крім того, згідно з п. 33.3 Закону про платіжні системи, «платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі — учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо)».
При цьому незаконності дій позивача при проведенні транзакцій зі зняття готівки в банкоматі судом не встановлено.
На думку ВС, аналіз наведених норм зазначає, що, крім функцій розрахунково-касового обслуговування клієнта, банк також виконує й функцію зберігання його коштів, які перебувають на банківському рахунку, і відповідає за безпеку власної платіжної системи, а отже, і коштів.
Фактично ВС зазначив, що позаяк технічна помилка сталася з вини банку, а не клієнта, то і помилкове зняття зайвих коштів у банкоматі також сталося з вини банку, а не клієнта. Тому відповідальність повинен нести сам банк, а не клієнт.
Такий аргумент є спірним. Адже повернення клієнтом зайво отриманих ним коштів важко назвати видом відповідальності. Може, банк і повинен нести відповідальність сам, проте це не означає, що клієнт має право залишити собі безпідставно набуте майно.
Крім того, згідно з п. 32.3 Закону про платіжні системи, навіть якщо помилковий переказ стався з вини банку, останній має повне право вимагати від неналежного одержувача коштів їх повернення.
Таким чином, вина (помилка) банку за законом не звільняє одуржувача зайвих коштів від обов'язку їх повернути.
Враховуючи вже непоодиноку судову практику, можна зробити висновок, що банки повинні нести свою частину відповідальності за технічні помилки під час інкасування банкоматів та зняття клієнтами готівки.
Якщо особа не вчиняла незаконних дій під час банківського обслуговування, вона не повинна нести відповідальність за технічні помилки в банківській системі. Крім того, банки зобов'язані доводити свою позицію належними, допустимими та достатніми доказами, а не лише результатами внутрішнього службового розслідування.
Водночас повністю погодитися з висновками суду не можна. Якщо особа набула майно (гроші) без достатньої правової підстави, ст. 1212 ЦКУ зобов'язує її повернути таке майно. Проте факт такого безпідставного набуття повинні доводити банки.
Євгеній ПІДДУБКО, «Дебет-Кредит»