У цій частині ми розповімо про зміни щодо місцевих податків, зборів, мінімальної межі орендної плати за землю, звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату податку на нерухомість та земельного податку фізособами, а також про розширений предмет зустрічних звірянь.
Місцеві податки — як же принцип стабільності?
Нагадаємо, що відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПКУ сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Водночас підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). Iнакше норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим періодом.
Що це означає1? Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (тобто період, який є наступним за плановим).
1 Постанова ВАСУ від 13.04.2017 р. №К/800/12330/16.
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Тому, якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Отже, місцеві податки та збори можуть бути застосовані, наприклад, у 2018 році лише тоді, коли рішення про об'єкт оподаткування, ставка податку, податковий період, інші елементи прийняті до 15 липня 2017 року.
Або, наприклад, з урахуванням норми пп. 12.3.4 ПКУ рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня — лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли стосуватись обов'язку сплати цього податку лише у 2016 році. Натомість, як свідчить значна судова практика оскарження ППР, у т. ч. з транспортного податку та податку на нерухомість, органи місцевого самоврядування не завжди дотримувалися наведеного вище тлумачення.
Наприклад, з урахуванням норми пп. 12.3.4 ПКУ рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня — лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли стосуватись обов'язку сплати цього податку лише у 2016 році.
Очевидно, така ситуація з повноваженнями місцевих рад та прийняттям ними рішень і призвела до необхідності втручання на законодавчому рівні щодо внесення змін до ПКУ в частині повідомлення про такі рішення контролюючих органів. Адже саме фіскальні органи несуть відповідальність за шкоду, завдану прийняттям незаконних рішень з донарахування податків, зборів та штрафних санкцій.
Отже, що матимемо відтепер? За новою редакцією пп. 12.3.3 ПКУ копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін.
Контролюючі органи не пізніше 10 липня поточного року складають зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях та надають в електронному вигляді центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
I вже з 15 липня поточного року платники податків можуть побачити всю інформацію про місцеві податки та збори, зокрема зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях на офіційному веб-сайті ДФСУ. Наприклад, якщо рішення місцевих рад з місцевих податків та зборів прийнято та надіслано до 01.07.2016 р., то такі ставки (зміна їх розміру) діятимуть щойно у 2017 році.
Прийняття рішень щодо місцевих податків
У 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, в тому числі радами об'єднаних територіальних громад, створених згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Це означає, що у 2018 році законодавець свідомо відмовився від дотримання принципу стабільності внесення змін до податків, зборів та визнав законним недотримання вимог ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу щодо строків прийняття рішень органами місцевого самоврядування стосовно ставок та об'єктів оподаткування (п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №6776).
Тож ми не виключаємо «приємних» сюрпризів для платників податків від органів місцевого самоврядування вже на початку нового року. Але звернімо увагу: відповідний виняток у прикінцевих та перехідних положеннях стосується органів місцевого самоврядування, в тому числі рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом* та перспективним планом** формування територій громад.
* Закон України від 05.02.2015 р. №157-VIII «Про добровільне об'єднання територіальних громад».
** Наприклад, розпорядження КМУ від 18.11.2015 р. №1206-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Київської області».
Проте, як це часто буває, перехідні положення закону містять дещо інші правила — йдеться про пізнє прийняття рішень щодо місцевих податків та зборів на поточний 2018 рік.
Те саме і з податком на землю. Адже аналогічна вимога щодо оприлюднення рішень рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, містилася і міститься в ПКУ (п. 271.2 ПКУ).
Зміни до ПКУ (оновлений пп. 12.3.3 ПКУ відповідно до законопроекту №6776) передбачають обов'язкове повідомлення органами місцевого самоврядування контролюючих органів у десятиденний строк із дня затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
ДФСУ складає зведену інформацію про нормативну грошову оцінку земель та до 15 липня оприлюднює її на своєму офіційному веб-сайті. Але до 01.02.2018 р. інформація про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, проведену на цю дату, надсилається до ДФС, яка має її оприлюднити на офіційному веб-сайті ДФСУ. Проте в які строки, не зазначено (п. 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону №6776»).
Нагадаємо, що декларація стосовно орендованих земельних ділянок державної та комунальної власності подається до 20.02.2018 р. (п. 286.2 ПКУ). Тож часу у платників для її складання з урахуванням цих даних обмаль!
Вищезгадана зведена інформація має використовуватися платниками місцевих податків та зборів при визначенні їхніх податкових зобов'язань (див. доповнений п. 12.5 ПКУ).
УВАГА! Такі платники звільняються від відповідальності у разі, якщо у зведеній інформації, розміщеній на офіційному веб-сайті, виявлено помилку, що містить розбіжності між даними контролюючих органів та даними офіційно оприлюдненого рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Тоді до таких платників податку штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом, за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає.
Податок на нерухомість. Відповідно до пп. 266.10.1 ПКУ податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується:
а) фізособами — протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;
б) юрособами — авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.
Утім, більшість фізосіб за 2015 — 2016 роки або не отримувала податкових повідомлень-рішень із визначеними сумами податку, або отримувала зі значним запізненням. Як свідчить практика, фізосіб штрафні санкції не стосуються. Податкові органи на місцях порушували питання про накладення штрафів на деяких фізосіб. На нашу думку, штрафи є і були незаконними, адже термін сплати податку фізособами обчислюється від вручення ППР. Без вручення ППР строк відліку навіть не починався. Вже не кажучи про те, що такі податкові повідомлення-рішення надсилалися не лише без повідомлень про вручення, а в окремих випадках просто кидалися до поштових скриньок, — і відбувалось це не до 1 липня, а у вересні чи пізніше.
Наразі законодавець, по суті, уточнив окремою нормою, що такі платники, як фізособи, звільнені від сплати штрафу у разі, якщо фіскальні органи не надсилають (не вручають) ППР до 1 липня, наступного за звітним роком (доповнено пп. 266.10.2 ПКУ).
УВАГА! Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізособі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізособи з повідомленням про вручення чи у порядку, визначеному п. 42.4 ПКУ (йдеться про листування засобами електронного зв'язку в електронній формі з використанням ЕЦП) чи ст. 42-1 ПКУ (через електронний кабінет).
Законодавець передбачив також, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) у межах строків, визначених п. 102.1 ПКУ (доповнено пп. 266.10.3 ПКУ).
Тут варто звернути увагу на таке. Ця норма запроваджує так званий мораторій на бездіяльність органів ДФС. Так, якщо платник податку на нерухомість не отримає ППР вчасно (тобто до 01.07.2018 р.), то він звільняється від відповідальності за несплату податку. Проте факт того, що податковий орган не виконав свого обов'язку з прийняття ППР, не звільняє платника податків від сплати самого податку на нерухомість, а фіскалів — від обов'язку прийняти ППР протягом 1095 днів, тобто до 01.07.2021 р., за 2018 рік.
До речі, аналогічні правила визначені тепер і в разі несвоєчасної сплати фізособами земельного податку. Так, фізособи — платники земельного податку звільняються від відповідальності за його несвоєчасну сплату (п. 287.5 ПКУ — протягом 60 календарних днів з дня вручення ППР) (див. оновлений п. 287.9 ПКУ). Проте, якщо ППР так і не було вручено, скажімо, у 2018 році, його може бути прийнято та надіслано платникові протягом 1095 днів — фактично таке право фіскали матимуть ще у 2020 році (див. оновлений п. 287.10 ПКУ).
Земельний податок. Нагадаємо, що у п. 281.1 ПКУ наведено перелік фізосіб, звільнених від сплати земельного податку. Як свідчить практика застосування цієї норми, такі фізособи могли мати кілька земельних ділянок, проте обрати пільгу можна було тільки щодо однієї з перелічених у п. 281.2 ПКУ.
Відтепер ситуація виправлена і пільги зі сплати земельного податку поширюються на всі належні фізособі земельні ділянки, визначені у переліку п. 281.2 ПКУ, за кожним видом використання у межах граничних норм (зміни у п. 281.2 ПКУ). На жаль, не зовсім зрозуміло, як виконувати цю норму на практиці. Може, пільга діятиме пропорційно щодо всіх земельних ділянок із переліку, які належать фізособі? Хоча прямо в оновленій нормі не сказано про пропорційність. Тому можуть бути інші трактування. Напевно, якщо фізособа має ділянку більшу, ніж у межах норми за п. 281.2 ПКУ, то пільга діє лише у межах цієї норми. За решту площі доведеться платити.
Щодо змін у пп. 288.5.1 ПКУ, то вони лише косметичні. Фактично мінімальний розмір орендної плати земельного податку продубльований із норм п. 274.1 та п. 277.1 ПКУ.
Посадові чи службові особи?
Приписи статті 21 ПКУ поширено тепер і на службових осіб контролюючого органу. Як оцінити такі зміни, сказати доволі складно. Адже норми ПКУ оперують у переважній більшості терміном «посадова особа контролюючого органу». Про службову майже не згадується.
Та й відповідно до п. 1.1 ПКУ Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Коли йдеться про адміністрування та проведення перевірок, то оперують терміном «посадова особа». Про службових осіб згадується, зокрема, у контексті «уповноважена особа контролюючого органу» (пп. 14.1.137-1 ПКУ).
Тому сподіваємося, що зміни до ст. 21 в частині поширення її приписів на посадових та службових осіб, у т. ч. і в частині відшкодування шкоди, завданої платникові податку незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, — лише технічні уточнення. Адже якщо йдеться про визначення цих термінів, то з огляду на роз'яснення Мін'юсту1, в якій би галузі відносин не потрібне було тлумачення цих термінів, звертаються до Постанови Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року №5 «Про судову практику у справах про хабарництво». Тут чітко визначено: головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність у неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Хоча поняття хабарництва вже досить давно немає ані в Кримінальному кодексі, ані в судовій практиці, — це суто побутове поняття. Проте і сам законодавець, як бачимо, вживає терміни «посадова, службова особа» довільно.
1 Наприклад, листи від 18.10.2013 р. №610-0-2-13/7.2, від 22.02.2013 р. №1332-0-26-13/11.
Термін «службова особа» наведено у ч. 3 ст. 18 ККУ, де такою вважається особа, яка, зокрема, постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням здійснює функції представника влади чи місцевого самоврядування. Тож, на нашу думку, таке технічне уточнення цілком може говорити про ширше тлумачення посадовими особами своїх прав щодо розподілу повноважень. Тобто йдеться про можливість передання керівником контролюючого органу окремим службовим особам повноважень на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом (п. 20.4 ПКУ).
Але слід пам'ятати, що оскаржити дії чи бездіяльність можна лише посадової особи (пп. 17.1.7, 17.1.11 ПКУ). Хоча у приписах п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України (в редакції від 15.12.2017 р.) під терміном «суб'єкт владних повноважень» розуміють орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, дочекаймося практичного застосування наведених у ст. 21 ПКУ уточнень.
УВАГА! Відтепер посадова або службова особа контролюючого органу несе перед державою відповідальність у порядку регресу в розмірі виплаченого з бюджету відшкодування через незаконні рішення, дії чи бездіяльність цієї посадової (службової) особи (ст. 21 ПКУ доповнена новим п. 21.4).
Податкова звітність — строк зберігання первинних документів уточнено
Тепер строк зберігання 2555 днів для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю відповідно до статті 39 цього Кодексу за трансфертним ціноутворенням, поширюється не тільки на випадки ліквідації платника податків, а й на всі випадки.
Уточнено строк подання платником податку на прибуток податкової декларації, яка розраховується наростаючим підсумком за рік: базовий (звітний) податковий період становить календарний рік, а податкова декларація подається протягом 60 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) року (п. 49.18 доповнено новим пп. 49.18.6 ПКУ). Відповідні уточнення внесені й до п. 49.19 ПКУ, який не має поширюватися на податкову звітність з податку на прибуток.
Йдеться про податкову звітність, яка подається платниками податку на прибуток, окрім перелічених у п. 137.5 ПКУ (новостворені платники податку на прибуток, сільгоспвиробники та платники податку з річним доходом за попередній рік не більше 20 мільйонів гривень). Унаслідок змін річна декларація з податку на прибуток всіма платниками (як тими, що перелічені у п. 137.5 ПКУ та звітують раз на рік, так і не переліченими, які звітують щоквартальну) подаватиметься протягом 60 к. д. — до 1 березня включно.
Продовжено строк подання уточнюючих розрахунків без штрафних санкцій — відповідні зміни стосуються лише платників податку на прибуток, які коригують показники річної декларації щодо питань трансфертного ціноутворення.
Так, платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті, зокрема, надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання уточнюючого розрахунку.
УВАГА! Штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним (зміни, внесені до п. 50.1 ПКУ).
Звільнення від авансового внеску з податку на прибуток — ще один випадок
Згідно з п. «б» ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства» учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно до частки кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.
Згідно з пп. 57.1-1.1 ПКУ у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток — емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними ст. 137 Кодексу.
Крім випадків, передбачених пп. 57.1-1.3 ПКУ, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток (пп. 57.1-1.2 ПКУ).
Відповідно до пп. 57.1-1.3 ПКУ авансовий внесок, передбачений пп. 57.1-1.2 ПКУ, не справляється у разі виплати дивідендів фізичним особам. Тобто, у разі якщо юридична особа проводить виплату дивідендів фізособам, авансовий внесок із податку на прибуток підприємств таким товариством не справляється.
Коментованим законопроектом внесено зміни до абзацу сьомого пп. 57.1-1.2 ПКУ в частині звільнення від сплати авансового внеску з податку на прибуток юросіб — платників єдиного податку у разі виплати останніми дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 57.1-1.3).
Новини про зустрічні звіряння
Порядок проведення зустрічних звірянь, наведений у п. 73.5 ПКУ, викладено в новій редакції. Хоча, по суті, зміни стосуються лише предмета зустрічного звіряння.
Так, під час зустрічного звіряння також забезпечується отримання податкової інформації, необхідної для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» у випадках, передбачених пп. 39.5.2.13 п. 39.5 статті 39 Кодексу.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»