Чи є реальна відповідальність за отримання виручки від підприємницької діяльності на особистий рахунок? Які податкові ризики виникають у такому разі?
Відповідно до п. 1.3 Iнструкції №492, фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України згідно з власним вибором:
— поточні розрахункові рахунки фізичних осіб — підприємців та осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (тобто підприємницькі рахунки);
— поточні розрахункові рахунки фізичних осіб — резидентів, які не є підприємцями чи особами, що здійснюють незалежну професійну діяльність (тобто особисті рахунки для власних потреб).
Згідно з Планом рахунків банків, фізособі можуть відкрити такі підприємницькі рахунки:
— 2600 «Кошти на вимогу суб'єктів господарювання»;
— 2605 «Кошти на вимогу суб'єктів господарювання для здійснення операцій з використанням платіжних карток»,
і такі особисті рахунки:
— 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб»;
— 2625 «Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток».
Таким чином, підприємницькі рахунки (див. номер рахунку, а не картки) починаються на «260», а особисті — на «262». Тобто перші три цифри рахунку дадуть нам інформацію про те, до якого типу він належить — для здійснення підприємницької діяльності чи для власних потреб фізособи.
Під час відкриття рахунку фізособа зобов'язана письмово повідомити банк про наявність або відсутність у власника рахунку статусу підприємця чи особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це передбачено як абз. 7 п. 1.13 Iнструкції №492, так і п. 69.7 ПКУ. До того ж якщо рахунок відкривається на підприємця, то банк про це повідомляє ДФС (п. 1.13 Iнструкції №492, ст. 69 ПКУ). Тобто ДФС має дані про підприємницький рахунок фізособи. А що ж із особистим?
У разі відкриття рахунку для власних потреб банк має ознайомити фізособу з тим, що такий рахунок забороняється використовувати для проведення операцій, пов'язаних із провадженням підприємницької діяльності (п. 1.20 Iнструкції №492). Така пряма заборона щодо використання особистого рахунку з підприємницькою метою прописана у п. 7.7 Iнструкції №492.
Заборона використання особистого рахунку з підприємницькою метою
Забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.
Своєю чергою, фізична особа у заяві про відкриття поточного рахунку або у спосіб, установлений внутрішніми положеннями банку, має письмово підтвердити, що їй відомо, що особистий рахунок забороняється використовувати для проведення операцій, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності (лист НБУ від 13.11.2013 р. №25-112/22344).
Утім, на практиці така заборона залишається на папері, а відповідальності як такої і для платника коштів, і для їх отримувача за порушення п. 7.7 Iнструкції №492 у законодавстві немає.
Згідно з пунктом 3.8 Iнструкції №22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
НБУ в листі від 13.11.2013 р. №25-112/22344 зауважив, що визначення переліку операцій, які відносяться до підприємницької діяльності, не належить до функцій НБУ, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта, а контроль за рухом і цільовим використанням коштів на рахунках користувачів здійснюють власники цих рахунків.
Щоправда, банки страхують себе про всяк випадок у договорах. Наприклад, у договорі на розрахунково-касове обслуговування банк може прописати свою відмову прийняти до виконання й повернути клієнту з посиланням на порушення конкретних законів і нормативно-правових актів НБУ документи на переказ коштів у разі оформлення їх клієнтом із порушенням вимог законодавства України та нормативно-правових актів НБУ. Це радить зробити НБУ (див. лист НБУ від 06.02.2007 р. №25-112/257-1205). Тож можлива ситуація, коли банк може відмовити в перерахуванні суми з рахунку на рахунок, або ж поверне перераховані кошти на особисту картку назад платнику.
Підсумуймо: загалом, нині немає прямої визначеної законодавством відповідальності для власника рахунку за використання особистого рахунку з підприємницькою метою, тобто за порушення п. 7.7 Iнструкції №492. Тут можливі податкові наслідки, про які трохи далі.
А наразі з'ясуймо, чи ДФС має дані щодо перерахування коштів на особистий рахунок (262 не підприємця). Законодавством України, зокрема ні Iнструкцією №492, ні ПКУ, не передбачено, що банк має передавати ДФС інформацію про відкриття підприємцем особистого рахунку та зарахування на нього коштів. Утім, ДФС все-таки може дізнатися про такі зарахування.
По-перше, якщо оплату здійснювала юрособа чи фізособа-підприємець, то як не крути, а виплачені доходи підприємцю вона як податковий агент має показати у формі №1ДФ з ознакою доходу «157». Якщо зробити зустрічну перевірку, то виявиться, що кошти надійшли не на підприємницький, а на особистий рахунок підприємця.
По-друге, якщо сума платежу становить 150 тис. грн, то така фіноперація (щоправда, за наявності відповідних ознак — однієї чи кількох одночасно ) підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу згідно зі ст. 15 р. III Закону про фінмоніторинг. I навіть у разі «дроблення» суми операції з метою уникнення фінансового моніторингу, наприклад, по 140 тис. грн банк усе одно на практиці інформацію про такі операції передає до Державної служби фінансового моніторингу України.
Деякі ознаки підозрілості операцій:
— зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;
— зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або фізичної особи — підприємця чи списання коштів з поточного рахунку юридичної або фізичної особи — підприємця, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня реєстрації, або зарахування коштів на поточний рахунок чи списання готівки з поточного рахунку юридичної або фізичної особи — підприємця у разі, якщо операції на зазначеному рахунку не здійснювалися з дня його відкриття.
Під час аналізу таких операцій насамперед з'ясовують, чи має право компанія їх проводити, вивчають їх суть і мету, чи вони мають економічний сенс. Банк може звернутися до клієнта про надання документів, що підтверджують доцільність таких операцій, і клієнт зобов'язаний їх надати. Відмова клієнта в наданні підтвердних документів є фактором «підозрілості» операції.
Негативні наслідки для суб'єктів підприємницької діяльності можуть наставати лише в тому разі, якщо Держфінмоніторинг збере саме таку інформацію, виходячи з якої можна буде вважати, що ця фінансова операція або сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму.
У такому разі ця інформація передається для перевірки правоохоронним та іншим уповноваженим органам, які після отримання узагальнених матеріалів здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
Загалом, відповідно до ст. 60 Закону про банки, інформація про діяльність і фінансове становище клієнта, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, яка стала відомою банку під час обслуговування клієнта, є банківською таємницею. Тож під об'єкти банківської таємниці підпадають параметри банківських рахунків та операцій із ними. При цьому кожен зі службовців банку підписує договір про дотримання банківської таємниці.
Утім, є перелік ситуацій, коли банківська таємниця може бути розголошена за результатами рішення суду, а також відповідним органам на їх письмовий запит.
Так, відповідно до ч. 4 ч. 1 ст. 62 Закону про банки, виключно на письмову вимогу ДФС банк повинен повідомити інформацію лише щодо наявності банківських рахунків. Про рух коштів на рахунках або здійснені платежі у цій нормі не згадується.
Дізнатися інформацію щодо руху коштів на рахунку податківці можуть лише в судовому порядку. Адже відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 62 Закону про банки на рішення суду банк повинен надати будь-яку затребувану інформацію щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю. Тож ДФС може дізнатися про платежі, що надходять на особистий рахунок підприємця, лише отримавши судове рішення про відкриття банком такої інформації.
Оскільки інформація про особистий рахунок підприємця може зацікавити ДФС, то варто поговорити й про податкові наслідки, які можуть виникнути.
Спочатку поговоримо про суб'єкта господарювання, який здійснює платіж на особистий рахунок підприємця за придбані товари, роботи, послуги. Якщо все-таки це сталося, тобто банк не помітив цієї операції й пропустив платіж, то такий суб'єкт господарювання — платник теоретично за пп. 14.1.180 ПКУ стає податковим агентом із усіма його функціями, адже за аналізом поточного рахунка, на який зараховуються кошти, оплату отримує фізособа. Але для захисту і для того, аби не утримувати податків із виплаченого доходу (18% ПДФО та 1,5% військового збору, а якщо йдеться про винагороду за договором ЦПХ не в межах підприємницьких видів діяльності, то ще й нараховується ЄСВ), суб'єкту господарювання — платнику коштів слід дотримуватися вимог норми п. 177.8 ПКУ. Достатньо мати копію виписки з ЄДР (для ФОП-«загальносистемника») або витягу з Реєстру платників єдиного податку (для ФОП-«єдинників») як підтвердження того, що платіж здійснено на користь підприємця й договірні відносини — саме із підприємцем, навіть якщо кошти перераховано на особистий рахунок підприємця (який зазначено ним самостійно у документах).
Виписка з ЄДР
Зауважте, що підприємству — платнику винагороди не обов'язково вимагати від ФОП копію виписки з ЄДР саме у паперовій формі. Її можна самостійно роздрукувати, адже Держреєстр є у відкритому доступі (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch). Адже згідно з ч. 1 ст. 1 Закону про держреєстрацію, виписка з ЄДР — це документ в електронній формі або у випадку, передбаченому цим Законом, у паперовій формі, який формується й оновлюється за результатами реєстраційних дій і містить відомості про ФОП.
Що стосується ФОП-«єдинника», то й тут отримувати паперову копію витягу з Реєстру платників єдиного податку не обов'язково. Достатньо на дату виплати доходів таким платникам наявності відомостей про них у реєстрі платників єдиного податку, оприлюдненому на офіційному веб-порталі ДФСУ (Реєстр платників єдиного податку розміщено на сайті ДФСУ в «Електронному кабінеті платника податків» у відкритому для всіх розділі «Iнформація з реєстрів» https://cabinet.sfs.gov.ua/cabinet/faces/public/reestr.jspx).
Проте радимо самим податковим агентам на дату виплати доходу ФОП-«єдиннику» самостійно отримувати роздруківку з такого Реєстру.
Вважаємо, що цього достатньо, аби виконувати функції податкового агента лише у відображенні нарахованого й виплаченого доходу у формі №1ДФ з ознакою доходу «157». Адже норми ПКУ не передбачають, аби суб'єкт господарювання — платник стежив за тим, на який рахунок проводиться оплата підприємцю за товар. I, відповідно, від цього не має залежати, чи виконуватиме податковий агент усі функції — з нарахуванням ПДФО та військового збору, чи лише окремі — відображення у формі №1ДФ відповідної ознаки доходу. Головне, аби дохід нараховувався та виплачувався підприємцю в межах його видів діяльності, що випливає з уже згаданої норми п. 177.8 ПКУ.
Якщо ж копії документа, що підтверджує державну реєстрацію особи відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності/витягу з Реєстру платників єдиного податку, не буде, а суб'єкт господарювання — платник так і не утримає податків, то на нього чекає штраф у розмірі 25% від суми ПДФО та військового збору, що підлягає сплаті. Штраф сплачується на підставі податкового повідомлення-рішення, яке буде складено за наслідками податкової перевірки, під час якої буде виявлено це порушення. За такі дії, здійснені повторно протягом 1095 днів, штраф уже становитиме 50%, а якщо втретє і більше, — то вже 75% (п. 127.1 ПКУ). Також сплачується пеня згідно з нормами ст. 129 ПКУ.
Крім того, податковому агентові доведеться сплатити і не сплачену вчасно суму ПДФО та військового збору. I в цьому разі одержувач доходу звільняється від обов'язку сплачувати ПДФО та військовий збір — за нього це робить за свій рахунок порушник — податковий агент.
Що ж до податкових наслідків для підприємця — отримувача підприємницьких доходів на особистий рахунок, коли він підтвердив свій статус перед контрагентом, то тут не все однозначно. Податківці говоритимуть, що це доходи звичайної фізособи, а отже, мають оподатковуватися не за «підприємницькими» нормами ПКУ (ст. 177 ПКУ — ФОП на загальній системі чи глава 1 р. XIV ПКУ — ФОП на єдиному податку), а за звичайними — за нормами р. IV ПКУ як інші доходи фізособи — 18% ПДФО та 1,5% військового збору.
Аби цього уникнути, радимо підприємцю:
1) повернути кошти покупцеві і попросити його зарахувати гроші на підприємницький рахунок. Відповідно, до Книги обліку такі кошти мають потрапити вже в день їх зарахування на підприємницький рахунок;
2) якщо ФОП — платник ЄП не використовує РРО, то відобразити у Книзі отримані доходи як готівкові з виписуванням товарного чека. При цьому пам'ятайте про готівкові обмеження при розрахунках між суб'єктами господарювання — 10 тис. грн протягом одного робочого дня (п. 2.3 Положення №637 та Постанова №210). Надалі такі кошти можна внести на підприємницький рахунок ФОП та записати у призначенні платежу, що це виручка за певний період. При цьому така сума не буде повторно оподатковуваною (узагальнююча податкова консультація, затверджена наказом ДПАУ від 24.12.2012 р. №1183);
3) якщо ФОП використовує РРО, зняти гроші з особистого рахунку й зарахувати їх на підприємницький рахунок від імені покупця через касу банку, однак зробити це треба в одному звітному періоді підприємця з отриманням коштів на особистий рахунок. Адже, як ми писали вище, суб'єкт господарювання за допомогою форми №1ДФ повідомить ДФС про суму виплаченого доходу.
Звичайно ж, із цих трьох варіантів вільний від будь-якого ризику тільки перший, а два наступні — ризиковані, адже податківці при звірянні із контрагентами-покупцями можуть звернути увагу на спосіб оплати та/або день оплати.
У будь-якому разі радимо підприємцям не порушувати норм законодавства, аби потім не мати конфлікту з контролюючими органами, і використовувати з підприємницькою метою лише підприємницький рахунок, що починається на «260».
Нормативна база
- Закон про банки — Закон України від 07.12.2000 р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність».
- Закон про держреєстрацію — Закон України від 15.05.2003 р. №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».
- Закон про фінмоніторинг — Закон України від 14.10.2014 р. №1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».
- Iнструкція №22 — Iнструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. №22.
- Iнструкція №492 — Iнструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою НБУ від 12.11.2003 р. №492.
- План рахунків банків — План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджений постановою НБУ від 17.06.2004 р. №280.
- Положення №637 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637.
- Постанова №210 — Постанова НБУ від 06.06.2013 р. №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою».
Катерина КАЛАШЯН, «Дебет-Кредит»