Засновники ТОВ прийняли рішення поповнити статутний капітал у строк 1 місяць від дня реєстрації змін у статуті. Два засновники вчасно зробили внески у повному обсязі, а третій відмовляється. Хоча на зборах голосував «за» і зміни до статуту у нотаріуса підписав. Які наші дії у подальшому? Чи можна притягнути до відповідальності третього засновника?
Умови статуту щодо зміни розміру СК
Правила зміни розміру статутного капіталу встановлюються чинним законодавством і далеко не всіма ТОВ зазначаються у статуті.
Так, відповідно до ст. 16 Закону України від 19.09.91 р. №1576-XII «Про господарські товариства» (далі — Закон про госптовариства), товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу.
Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснене лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення про зміну розміру статутного (складеного) капіталу товариства набирає чинності з дня внесення таких змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.
Проте статут все ж таки має містити порядок прийняття подібних рішень власником або учасниками (засновниками) ТОВ.
У статуті товариства зазначаються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їхня компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлено ЦКУ або іншим законом (ст. 88 ЦКУ).
Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 Закону про госптовариства, повинні містити відомості, зокрема, про розмір часток кожного учасника, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Як правило, у статуті зазначають таке:
«2.1. До виключної компетенції Власника (учасника(ів)) Підприємства належать:
...
— внесення змін та доповнень до статуту;
— прийняття рішень про зміну розміру статутного капіталу (збільшення чи зменшення), у т. ч. шляхом внесення додаткових вкладів;
...
3.4. Збільшення розміру статутного капіталу Товариства допускається після внесення його Власником або учасниками (засновниками) вкладів у повному обсязі».
Загалом, це правильно, але у ч. 6 ст. 144 ЦКУ встановлено, що порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства. Причому статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників (ч. 4 ст. 82 ГКУ).
Наразі орієнтуватися на закон не варто, адже ні Закон про госптовариства, ні ЦКУ, ні ГКУ про порядок внесення додаткових вкладів не згадують. Залишається статут.
Що робити, якщо і в статуті не зазначено?
З огляду на доволі загальні положення щодо формування статутного капіталу ТзОВ, відповідні порядок та строки внесення додаткового вкладу власник або учасники (засновники) визначають у рішенні або протоколі загальних зборів.
Якщо говорити про порядок внесення додаткових вкладів, то в цьому випадку йдеться про форму внесків (грошова чи матеріальна, (не)майнові права), оцінку майна/прав, — за умови внесення додаткових вкладів майном чи (не)майновими правами, готівкових коштів до каси підприємства чи на рахунок ТОВ у банку.
Що ж до строків внесення таких вкладів, то за відсутності у статутах порядку внесення додаткових вкладів такі моменти також не прописують. Або ж у тексті є стандартна фраза: «Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства» (ст. 52 Закону про госптовариства).
Тому якщо відповідних строків не зазначено, то власник або учасники (засновники) керуються такими загальними річними строками. Правда, при цьому, як правило, керуючись усними домовленостями, додаткові вклади вносять у строки, які значно менші від року (це може бути тиждень, місяць, квартал тощо).
Утім, коли справа доходить до загальних зборів (чи прийняття відповідного рішення власником одноосібно), власник у рішенні або учасники (засновники) у протоколі можуть зазначати строк внесення додаткових вкладів, тим самим легалізуючи усні домовленості. Адже на сьогодні всі зміни до статуту проходять через нотаріальне засвідчення підписів — збільшення розміру статутного капіталу обов'язково відображається у змісті статуту.
Отже, фактично, встановивши свої строки внесення додаткових вкладів (які обумовлені виробничими та/або іншими фінансовими обставинами), кожен з учасників (засновників) своїм підписом зобов'язався виконати такі «нотаріально засвідчені» вимоги. Загалом, це правильно. Але юридично сам підпис не захищає ТОВ від невиконання одним або кількома учасниками (засновниками) своїх зобов'язань із внесення додаткових вкладів у принципі та в обумовлені строки.
Відповідальність за невнесення додаткових вкладів
Нагадаємо, що і ст. 52 Закону про госптовариства, і ч. 3 ст. 144 ЦКУ містять відповідальність за невнесення внесків власником та/або учасниками (засновниками), — але це стосується внесення вкладів при створенні ТОВ.
Так, якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень:
— про виключення зі складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;
— про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;
— про ліквідацію товариства.
Невиконання вимог рішення власника чи протоколу загальних зборів учасників (засновників) ця норма не стосується.
Зазначимо, що в окремих статутах ТОВ може бути зазначено таке:
«Учасник Підприємства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню мети Підприємства, може бути виключений з Підприємства на підставі рішення, за яке проголосували Учасники Підприємства, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів. При цьому цей Учасник (його представник) у голосуванні участі не бере».
Відповідні норми визначено у ст. 64 Закону про госптовариства.
Судова практика
Наприклад, при застосуванні норми ст. 64 Закону про госптовариства у разі розгляду спору в суді ВСУ* вказує на те, що суди повинні з'ясувати всі обставини, пов'язані з виключенням учасника з товариства, дати оцінку його поведінці, встановити наявність негативних для товариства наслідків у зв'язку з діями (бездіяльністю) учасника. Якщо негативні наслідки ще не настали, потрібно правильно визначити вірогідність їх настання. Необхідно визначити причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) учасника товариства та негативними наслідками для товариства, а також з'ясувати мотиви поведінки учасника, форму вини тощо.
При вирішенні спорів, пов'язаних з виключенням учасника з товариства, вирішуючи питання про наявність факту перешкоджання учасником своїми діями досягненню цілей товариства, суд повинен встановити, що поведінка учасника суттєво ускладнює діяльність товариства чи робить її практично неможливою.
* Лист ВСУ від 01.08.2007 р. «Практика розгляду судами корпоративних спорів», п. 29 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
Але в такому випадку, на нашу думку, відповідне право про виключення учасника має міститись у статуті — йдеться про пряму вказівку на те, що, наприклад, «2.1. До виключної компетенції Власника (учасника(ів)) Підприємства відносяться: ... виключення учасника (засновника) Товариства у разі невиконання обов'язку щодо внесення додаткового вкладу у строки та в порядку, визначених статутом або рішенням учасників (засновників) на загальних зборах».
Хоча й цього може бути недостатньо. Адже наведене вище говорить про «систематичне невиконання» обов'язків чи перешкоджання своїми діями досягненню мети товариства.
Тож, звісно, порядок внесення додаткових вкладів бажано наводити у статуті, у т. ч. бажано зазначити, що учасники розуміють під систематичністю та неналежним виконанням зобов'язань учасником (засновником), чи слід порушення строків сплати додаткових вкладів вважати неналежним виконанням учасником свого обов'язку. Якщо така несплата чи несвоєчасна сплата може вплинути на діяльність підприємства (ускладнити виконання певних договірних чи інших зобов'язань ТОВ та позбавити очікуваного прибутку), то це також має бути прописане у статуті — учасники (засновники) мають бути обізнані зі своїми обов'язками та наслідками їх невиконання. Згодом, у разі якщо справа дійде до суду, вирішити спір буде значно легше.
Iнакше учасник, якого виключили з ТОВ за невнесення чи порушення строку внесення додаткових вкладів, може втягнути підприємство у тривалий та недешевий судовий процес.
Проте ми не виключаємо, що подібне може бути передбачене й у протоколі загальних зборів. Адже учасник завжди може послатись на відсутність такого у статуті, підписи ставились у нотаріуса, а не безпосередньо на загальних зборах (що на практиці й відбувається), і звернутись до суду.
Примус до внесення додаткових вкладів
Відповідно до ч. 2 ст. 140 ЦКУ, учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного учасника.
ВСУ про відповідальність учасників ТОВ
ВСУ у постанові від 22 травня 2007 року вказує на те, що характерною ознакою ТОВ є обмежена відповідальність його учасників. Суть майнових відносин між ТОВ і його учасниками полягає в тому, що учасники не відповідають за зобов'язаннями товариства, а лише несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів (абз. 1 ч. 2 ст. 140 ЦКУ). Водночас в абзаці 2 ч. 2 зазначеної статті законодавець покладає відповідальність за зобов'язаннями ТОВ на тих його учасників, які не повністю внесли вклади. Такі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного учасника.
Тож, зважаючи на можливі наслідки (обставини/мету, які потребували внесення додаткових вкладів) для самого ТОВ, неабияке занепокоєння інших учасників не дивує. Адже в такий ситуації інші засновники змушені шукати різні засоби, які б спонукали такого учасника внести вклад якомога скоріше.
Тут згадаймо про все вищенаведене: якщо у статуті учасники (засновники) прописують порядок внесення додаткових вкладів, то також варто визначити й міру відповідальності, якщо один чи кілька учасників (засновників) вирішать проігнорувати внесення додаткового вкладу.
Певний стимул у цьому є. Але за його відсутності слід шукати інші шляхи поповнення статутного капіталу у найкоротші строки.
Наприклад, учасники (засновники) не позбавлені права позачергово скликати загальні збори та вирішити перерозподілити частки у статутному капіталі. Один з учасників відмовляється вносити додатковий вклад. Він володіє 15% статутного капіталу або 1000 грн (умовно). При збільшенні статутного капіталу за рахунок додаткових внесків частка не збільшилась (15%), а грошовий еквівалент мав стати 3000 грн (умовно). Відмова внести додатково 2000 грн може привести до рішення учасників (засновників) розподілити цю частку між іншими двома учасниками. Внаслідок цього грошовий еквівалент частки учасника, який відмовився внести додатковий вклад, становитиме й надалі 1000 грн (умовно), проте його частка буде вже 5% (умовно).
Щоправда, в такому разі, на нашу думку, можна або скасувати попереднє рішення, або внести додаткові зміни до статутного капіталу та перерозподілу часток між учасниками. Але для цього слід знову звертатися до державного реєстратора та вносити відповідні зміни до статуту через нотаріуса.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»