Підприємство отримало запит від слідчого Нацполіції, яким вимагається надати документи фінансово-господарської діяльності (договори, акти, кошториси, накладні на відвантаження ТМЦ) із нашим контрагентом, щодо якого відкрито кримінальне провадження за ст. 190, 364-1 ККУ. Чи зобов'язані ми відповідати на цей запит? Що нас очікує, якщо проігноруємо?
Запит як доказ за КПК
Нагадаємо, що у листах від 22.06.2016 р. №6601/01/26-2016 та від 03.06.2016 р. №5211/39/03-2016 Нацполіція звертає увагу на те, що відповідно до положень Закону про Нацполіцію, Положення про Нацполіцію та пп. 4 п. 2 Положення про ДЗЕ поліцейські ДЗЕ мають право у визначеному порядку запитувати й отримувати від посадових осіб органів державної влади документи, довідкові та інші матеріали (у письмовій або усній формі), необхідні для прийняття рішень з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з економічною злочинністю.
Нацполіція належить до правоохоронних, а не контролюючих органів, її працівники перевірок суб'єктів господарювання не провадять, а здійснюють виключно оперативно-розшукові заходи за оперативно-розшуковими справами, слідчі (розшукові) дії в кримінальних провадженнях стосовно посадових осіб таких суб'єктів, а також уживають заходів з метою виявлення та припинення адміністративних правопорушень.
Враховуючи приписи п. 41 КПКУ, щодо тих справ, кримінальне розслідування за якими належить до повноважень Нацполіції, при надісланні запиту поліцейські підрозділів ДЗЕ повинні зазначати про наявність письмового доручення слідчого в кримінальному провадженні на виконання процесуальних дій. А слідчі в межах досудового розслідування кримінальних правопорушень, своєю чергою, мають діяти відповідно до вимог КПКУ.
У подібних запитах, які складаються вже слідчими (як зазначено у запитанні), стандартно посилаються на ст. 93 КПКУ в частині збирання доказів.
Справді, відповідно до ч. 1, 2 ст. 93 КПКУ, збирають докази сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Сторона обвинувачення збирає докази шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Проте такої слідчої дії, як складення запитів та/або затребування в інший спосіб слідчими Нацполіції документів фінансово-господарської діяльності та відомостей від посадових осіб підприємств, установ та організацій, КПКУ не передбачає. Для цього є така слідча дія, як тимчасовий доступ до речей та документів, що здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду (ст. 159 КПКУ).
Що доказують первинні документи контрагента?
Перш ніж вирішувати, чи відповідати на запит слідчого, варто звернути увагу на самі злочини, вчинення яких стало підставою для відкриття кримінального провадження. Як випливає зі змісту запитання, йдеться про ч. 1 ст. 190 та ч. 1 ст. 364-1 ККУ.
У ч. 1 ст. 190 ККУ сказано про заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).
Частиною 1 ст. 364-1 ККУ передбачено відповідальність за зловживання повноваженнями — тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Простіше кажучи, якщо кримінальне провадження за ст. 190, 364-1 ККУ порушено через заяву, скажімо, керівника ПП щодо його бізнес-партнера (ТОВ), то виникає запитання: що саме можуть доводити первинні документи зі всіма контрагентами, з якими працювали обидві юрособи чи одна з них (наприклад, ТОВ)?
Адже, як свідчить практика, такі запити надсилаються всім контрагентам обох партнерів, окремі з яких працювали з обома юрособами. Чи має право слідчий самостійно обирати спосіб отримання доказів у межах досудового розслідування?
На нашу думку, такого роду запити не мають нічого спільного зі слідчими діями. Порядок отримання документів, якщо в цьому є потреба, має чітко відповідати КПКУ. Якби слідчий звертався до слідчого судді, то у своєму клопотанні він би мав вказати на такі моменти, зокрема, як:
— підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;
— значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні;
— можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять таємницю, що охороняється законом;
— обґрунтування необхідності вилучення речей і документів, якщо відповідне питання порушується стороною кримінального провадження.
А на практиці, по суті, жоден запит не містить таких відомостей, на підставі яких керівник контрагента міг би зрозуміти та зробити висновок про правомірність та законність дій слідчого. Тимчасом як слідчий суддя при винесенні ухвали про надання дозволу на тимчасове вилучення речей та документів (фактично йдеться про вилучення оригіналів за описом у постанові слідчого із залишенням копій документів) буде оцінювати необхідність у такій слідчій дії саме зі змісту клопотання. При належному ставленні слідчого судді до своїх обов'язків відсутність обґрунтування вищенаведених моментів не спричиниться до бажаного для слідчого результату — слідчий не отримає ухвали суду та, відповідно, самих документів.
Чи треба відповідати на такі запити?
Вважаємо, керівнику підприємства, який отримав запит від Нацполіції, все ж таки варто надіслати письмову відповідь, якою надати затребувані документи та відомості (за наявності бажання їх надати або якщо отримувач запиту зацікавлений у розслідуванні — наприклад, є потерпілим у цій справі) чи обґрунтовано відмовити у їх наданні.
Хоча, на нашу думку, оскільки відповідальності за ненадання документів на запити такого роду КПКУ не передбачає, то єдиний негативний наслідок, який може бути у разі ненадання документів на запит (за наявності письмової відмови чи у разі повного ігнорування запиту), — це звернення слідчого Нацполіції до слідчого судді в порядку ст. 159, 160 КПКУ за ухвалою суду про тимчасовий доступ до документів. Саме ухвала слідчого судді є обов'язковою до виконання всіма підприємствами та організаціями, фізособами-підприємцями, відомості про які зазначені у цій ухвалі з наведенням переліку документів, які треба надати слідчому.
Нормативна база
- ККУ — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-III.
- КПКУ — Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. №4651-VI.
- Закон про Нацполіцію — Закон України від 02.07.2015 р. №580-VIII «Про Національну поліцію».
- Положення про Нацполіцію — Положення про Національну поліцію України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. №877.
- Положення про ДЗЕ — Положення про Департамент захисту економіки Національної поліції України, затверджене наказом Національної поліції України від 07.11.2015 р. №81.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»