Серед бухгалтерів ходять мало не легенди про якісь Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, про які всі чули, але ніхто чи майже ніхто їх не бачив. Що це за документ і де його взяти?
Перш за все, документів зі схожими назвами було щонайменше два. Один із них — Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) — був затверджений наказом Держпромполітики від 02.02.2001 р. №47. Iнший — Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості — наказом Мінпромполітики від 09.07.2007 р. №373, яким було скасовано попередній. Однак пошук у інформаційних системах як одних, так і других Методрекомендацій дає лише такий результат: «Доступ до тексту обмежено». I це при тому, що Наказ №373 передбачає поширити ці Методрекомендації на всі підприємства, установи та організації сфери управління Мінпромполітики, які виготовляють продукцію (виконують роботи та послуги). Посилається Міністерство при цьому на те, що розробником Методрекомендацій є державний інститут (державне підприємство), який є власником «авторських прав на Методрекомендації»! Відповідно згадані Методрекомендації можна придбати в цьому інституті за гроші.
Чи Мінпромполітики мало право замовити держінституту розробку Методрекомендацій? Авжеж. Чи могло затвердити їх своїм наказом? Аякже. Чи мало обмежувати доступ до вже затверджених Методрекомендацій, посилаючись на «авторське право»? Аж ніяк.
Відповідно до ст. 19 Конституції, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Якими ж законами регулюється наведена ситуація?
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 02.10.92 р. №2657-XII «Про інформацію», правова інформація — це «будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо». За ч. 3 цієї статті «з метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття». Ось що мало зробити Мінпромполітики, а не обмежувати доступ. Це було б можливо, якби йшлося про інформацію з обмеженим доступом: конфіденційну, таємну або службову. Однак аналіз ст. 21 згаданих Закону та Наказу №373 свідчить, що Методрекомендації не можуть до неї належати.
Недоречні й посилання на авторське право. Стаття 10 Закону України від 23.12.93 р. №3792-XII «Про авторське право і суміжні права» прямо говорить, що не можуть бути об'єктом авторського права «видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру». Методрекомендації є невід'ємною частиною Наказу №373, про що свідчать слова «затвердити» і «що додаються» у п. 1 Наказу. Тому Методрекомендації не можуть мати окремого статусу з погляду прав інтелектуальної власності.
Що цікаво, Міністерству (тоді ще Держкомітету) промполітики вже вказували на неправомірність таких дій. Держтелерадіо в листі від 03.07.2002 р. №72/9 зазначало, що «документ, затверджений наказом центрального органу виконавчої влади, має статус офіційного». Посилаючись на ст. 10 Закону про авторське право, Держкомітет ствердив, що позов про захист авторських прав на Методрекомендації, затверджені Наказом №47, «не може бути задоволений в судовому порядку». Але Держкомітет — не суд, а лист — не нормативно-правовий акт.
То що робити? По-перше, вимагати від Мінпромполітики дотриматися норм законів й оприлюднити Методрекомендації. По-друге — це лише рекомендації. Тому можна ігнорувати їх існування і при формуванні собівартості продукції керуватися національними стандартами бухобліку.
Андрій ПОРИТКО, заступник головного редактора «Дебету-Кредиту»