На перший погляд здається, що правила спрощеної системи оподаткування у Податковому кодексі прописано дуже зрозуміло та вичерпно. Але це тільки на перший погляд. На практиці СГД — платники ЄП стикаються з чималою кількістю різноманітних запитань, на які не завжди можна відразу надати відповідь, пославшись на пряму норму у ПКУ. Розглянемо питання, пов'язані з порушенням правил перебування на спрощеній системі оподаткування. Чи у всіх випадках матимуть місце правопорушення, а відтак, і відповідальність за них?
Залік грошових заборгованостей: дозволений чи ні платникам ЄП?
За повний рік існування нових правил спрощеної системи оподаткування платники єдиного податку всіх груп мали вивчити одне з найголовніших правил: здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) слід виключно у грошовій формі (готівковій та/або безготівковій). На цьому наголошує п. 291.6 ПКУ, і це правило стосується усіх без винятку груп єдиного податку. Наслідки порушення такого правила дуже неприємні для всіх «єдиноподатників», незалежно від групи оподаткування. Для наочності наведемо їх у таблиці.
Таблиця
Відповідальність, яку несе «єдиноподатник» у випадку застосування негрошової форми розрахунків
|
Відповідальність за застосування негрошової форми розрахунків
|
Групи єдиного податку
|
Норма ПКУ
|
|||||
|
1 група
|
2 група
|
3 група
|
4 група
|
5 група
|
6 група
|
||
| Відображення таких доходів у декларації з єдиного податку | Доходи, отримані від застосування негрошових розрахунків, слід додатково відобразити у декларації з ЄП* | Пп. 296.5.5 | |||||
| Ставка ЄП з доходів, одержаних від негрошових розрахунків | 15 відсотків | 6 відсотків доходу — у разі сплати ПДВ; 10 відсотків доходу — у разі включення ПДВ до складу ЄП |
15 відсотків | 10 відсотків доходу — у разі сплати ПДВ; 14 відсотків доходу — у разі включення ПДВ до складу ЄП |
Пункти 293.4 — 293.5 | ||
| Чи слід змінювати систему оподаткування | Платники ЄП зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів у разі застосування іншого способу розрахунків — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому застосовано такий спосіб розрахунків | Пп. 298.2.3 | |||||
| * Форми податкових декларацій платника ЄП затверджено наказом Мінфіну від 21.12.2011 р. №1688. | |||||||
Аналізуючи дані таблиці, можна із впевненістю сказати, що ціна питання для «єдинника» будь-якої групи є високою. Але, як відомо, на практиці трапляються різні ситуації. Наприклад, нерідко буває, що «єдиннику» заборгували кошти за відвантажені товари (надані роботи, послуги), але при цьому і сам цей «єдинник» винен такому контрагенту гроші. Тому чи буде правопорушенням з усіма наведеними вище негативними наслідками взаємозалік зустрічних грошових вимог? Адже якщо суми заборгованостей збігаються, то чи варто перераховувати кошти туди-сюди? Але чи дозволено взаємозалік «єдинникам»? Спробуємо відповісти на це запитання. Одразу зазначимо, що офіційної позиції ДПСУ щодо цього питання автор не знайшла.
Для кращого розуміння наведемо визначення понять «готівкові та безготівкові розрахунки»:
1) «Готівкові розрахунки — платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна» (див. п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637);
2) «Безготівкові розрахунки — перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді» (див. п. 1.4 Iнструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. №22).
Як бачимо, взаємозалік не можна віднести ні до готівкових, ні до безготівкових розрахунків. Саме тому радимо «єдиноподатникам» уникати таких операцій і домовлятися з контрагентом таким чином, щоб мали місце надходження коштів на рахунок «єдиноподатника» або платежі готівкою.
Послуги відрядженій особі
Чи порушив умови перебування на 2-й групі платник ЄП, який надав послуги іншій фізичній особі (працівникові юридичної особи), що перебувала у відрядженні?
Справді, норми ПКУ висувають низку вимог до платників ЄП. Деякі з них є загальними і стосуються усіх, як-от застосування грошових форм розрахунків (див. вище), а деякі — лише певної групи. Відповідно до пп. 2 п. 291.4 ПКУ, до платників єдиного податку другої групи належать «фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень».
Отже, щоб перебувати у 2-й групі платників ЄП, слід стежити не лише за кількістю найманих працівників та обсягом доходу. Слід також врахувати, що такі «єдиноподатники» можуть:
1) надавати послуги — тільки «єдиноподатникам» (як фізичним, так і юридичним особам) або населенню;
2) виробляти та/або продавати товари — будь-кому.
Тож проблема вибору контрагентів при реалізації товарів у таких підприємців не повинна виникати. А от що робити підприємцеві 2-ї групи ЄП, якщо послуги надано фізособі (наприклад послуги з проживання), проте виявилося, що така особа є представником підприємства (наприклад прибула у відрядження)? Чи порушив «єдиноподатник» умови перебування у 2-й групі платників ЄП?
Ситуація є не зовсім однозначною. Зауважимо, що, відповідаючи на таке запитання у ЄБПЗ (категорія 230.01), податківці досить ліберально вважають, що у цьому випадку ключовим моментом є те, хто саме оплачував такі послуги:
1) фізособа, яка розраховується за надані послуги на місці;
2) чи підприємство, яке перераховує кошти за отримані працівником послуги безпосередньо на рахунок підприємця.
Тому податківці зазначають:
1) якщо підприємцем — платником ЄП 2-ї групи було надано послуги працівникові юридичної особи під час відрядження і вартість послуг оплачується під час відрядження особисто працівником юридичної особи, то порушення умов перебування у 2-й групі платника ЄП не виникає;
2) якщо оплата вартості послуг надходить на рахунок фізичної особи — підприємця — платника ЄП 2-ї групи від юридичної особи, яка не є платником ЄП, за найманого працівника, що перебуває у відрядженні, то порушуються умови перебування фізичної особи — підприємця у 2-й групі ЄП.
Загалом висновок ДПСУ є досить позитивним, але звернемо увагу додатково на деякі моменти.
1. Висновки, наведені ДПСУ, додатково можуть підтверджуватися не тільки нормами податкового законодавства, але й нормами цивільного законодавства, згідно з якими відносини працівника і підприємства — це відносини представництва і т. д. Якщо працівник оплачує готельну послугу від свого імені, то можна вважати, що послугу йому надано як фізичній особі (а відносини цієї фізособи з її роботодавцем «єдиноподатника» не стосуються. Може, підприємство у майбутньому взагалі не компенсує йому ці витрати — погодьтесь, таке теж може бути). До того ж «єдиноподатники» не можуть у кожного гостя вимагати довідку про те, чи не є він відрядженою особою та на якій системі оподаткування перебуває його роботодавець. Це майже неможливо. Проте за таких обставин для більшої впевненості радимо подбати про індивідуальну податкову консультацію.
2. Пам'ятайте — працівник може розрахуватися власною платіжною карткою. У такому випадку в «єдинника» проблем не має бути (адже можна говорити про особисту оплату послуг).
Щодо відповідальності за правопорушення, за яким послуги було надано підприємству на загальній системі оподаткування, то тут податківці дотримуються дуже суворого підходу. Так, у листі від 07.12.2012 р. №6815/0/61-12/23-50.0214 ДПСУ зазначає, що «у разі надання послуг, зокрема, юридичній особі, яка перебуває на загальній системі оподаткування, платник єдиного податку другої групи зобов'язаний перейти на застосування ставки єдиного податку, визначеної для третьої або п'ятої групи платників єдиного податку, або перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом». Водночас в ЄБПЗ фахівці ДПСУ зазначають: якщо фізична особа — підприємець — платник ЄП 2-ї групи надала послуги неплатникові єдиного податку, тобто здійснила вид діяльності, що не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, то орган ДПС має право анулювати свідоцтво платника ЄП, а дохід, отриманий від такого виду діяльності, оподатковується за ставкою ЄП у розмірі 15 відсотків.
Що треба знати «єдиноподатнику» другої групи
З наданням послуг відрядженій особі підприємства пов'язано не лише питання перебування «єдиноподатника» у 2-й групі платників ЄП. Тут також виникає питання щодо сплати туристичного збору, від якого «єдиноподатника» не звільнено. Згідно зі ст. 268 ПКУ, «платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування у зазначений строк».
Як встановлено пп. 268.2.2 ПКУ, не можуть бути платниками збору, зокрема, особи, які прибули у відрядження.
Скерування працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджено працівника, строку й мети відрядження. Саме тому наказ керівника про скерування працівника у відрядження може бути підставою для несплати туристичного збору (це також підтверджують консультації фахівців ДПСУ, розміщені в ЄБПЗ). Якщо відряджений працівник не надасть жодних документів про підтвердження його відрядження, то він буде платником туристичного збору на загальних підставах. «Єдиноподатнику» для ненарахування туристичного збору радимо зробити копію наказу про скерування працівника у відрядження, яка буде підтвердним документом.
Декретна відпустка «єдинника»
Приватний підприємець на 2-й групі ЄП перебуває у декретній відпустці і жодних доходів не отримує, відповідно не хоче сплачувати ЄП. Чи буде це правопорушенням?
Порушене питання має досить суттєву практичну сторону, адже:
1) з одного боку, деякі норми ПКУ передбачають податкові «поблажки» для «єдиноподатників» 1-ї та 2-ї групи без найманих працівників;
2) з іншого боку, сама ситуація потребує логічного підходу — адже якщо підприємець тимчасово непрацездатний і не має нікого, хто б міг його замінити (найманих працівників), то яке може бути оподаткування?
Але чи все так однозначно у цій ситуації?
Звернімося до норм ПКУ. Пунктом 295.5 ПКУ передбачено, що платники єдиного податку 1-ї і 2-ї груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку:
1) протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки;
2) за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.
Таке звільнення відбувається за умови подання заяви до органу ДПС щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.
В інших випадках ПКУ не передбачає звільнення від сплати єдиного податку у разі, якщо фізособа-«єдиноподатник» (1-ї та 2-ї груп) не провадить госпдіяльність.
Зазначимо, що листок непрацездатності — це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи у разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів (відповідно до п. 1 Iнструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом МОЗ від 03.11.2004 р. №532/274/136-ос/1406). Отже, листок непрацездатності видається не лише у випадку хвороби працівника, але й у випадку вагітності та пологів. Проте ПКУ у п. 295.5 оперує терміном «хвороба». А відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами це, так би мовити, не хвороба... Чи означає це, що законодавці хотіли обмежити та дискримінувати жінок-підприємців?! Гадаємо, що ні — це, радше, ще одна з «недоробок» законодавців.
Так, у консультації, розміщеній у «Віснику податкової служби» №45/2012, зазначається: «Фізична особа — підприємець — платник єдиного податку першої або другої групи, яка не використовує працю найманих осіб, звільняється від сплати єдиного податку на період її тимчасової втрати працездатності у зв'язку з вагітністю та пологами лише за умови підтвердження такої непрацездатності листком непрацездатності». Це досить ліберальна та прийнятна для платників ЄП 1-ї та 2-ї групи позиція. Подібну думку ДПСУ висловила в ЄБПЗ у підкатегорії 230.06. Платники ЄП 1-ї та 2-ї груп, які опинились у такій ситуації, також можуть скористатися правом на отримання безоплатної індивідуальної податкової консультації, що передбачено ст. 52 ПКУ.
А тепер наведемо правила, до яких слід звернутися, щоб не сплачувати ЄП під час відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Так, нарахування авансових внесків для платників ЄП 1-ї і 2-ї груп здійснюється органами ДПСУ на підставі заяви такого платника ЄП щодо розміру обраної ставки ЄП, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності (див. п. 295.2 ПКУ). Заява щодо терміну тимчасової втрати працездатності подається у довільній формі. Норми ПКУ не передбачають окремо встановленого терміну для подання такої заяви. Тому тут є два варіанти:
варіант 1 — можна подати заяву щодо тимчасової втрати працездатності та листок непрацездатності до органів ДПСУ відразу після його відкриття;
варіант 2 — з метою уникнення порушення терміну сплати авансових платежів з ЄП податківці рекомендують подавати заяву щодо терміну втрати працездатності з обов'язковим додаванням копії листка непрацездатності одразу після його закінчення.
У будь-якому випадку до моменту перерахунку авансових внесків з ЄП та отримання повідомлення від органу ДПСУ про перерахунок слід сплачувати ЄП. Але це не повинно особливо непокоїти підприємця: адже п. 295.6 ПКУ встановлено, що суми єдиного податку, сплачені відповідно до п. 295.5 ПКУ, підлягають зарахуванню у рахунок майбутніх платежів з цього податку за заявою платника.
Є й альтернативний варіант несплати єдиного податку у разі неведення госпдіяльності, зокрема через відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, — можна скористатися нормами пп. 298.2.2 ПКУ. Ним встановлено, що платники ЄП можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ (за умови відсутності непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які платники єдиного податку сплачують відповідно до цієї глави), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів.
У разі подання платником ЄП заяви щодо відмови від спрощеної системи у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, Свідоцтво анулюється — в останній день календарного кварталу, в якому подано заяву щодо такої відмови (див. п. 299.15 ПКУ).
У випадку переходу на загальну систему оподаткування підприємець може зекономити:
1) на сумах податку на доходи фізичних осіб. Оскільки об'єктом оподаткування у «загальносистемників» є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з госпдіяльністю такої фізособи-підприємця (п. 177.2 ПКУ). А оскільки жодної виручки у підприємця не буде, то і ПДФО підприємець-«загальносистемник» не сплачуватиме;
2) на сумах ЄСВ. Згідно з пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ, для підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, базою для нарахування ЄСВ є сума доходу (прибутку), отриманого від їхньої діяльності, що підлягає обкладенню ПДФО, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізосіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Оскільки доходу, що оподатковується ПДФО, у підприємця не буде, підприємець-«загальносистемник» не сплачуватиме і ЄСВ. Це також підтверджує лист ПФУ від 22.06.2011 р. №12657/03-20 (див. «ДК» №40/2011). Проте при застосуванні такого варіанта слід пам'ятати, що за місяці несплати ЄСВ у підприємця не буде страхового стажу в органах ПФУ. З 01.01.2011 р. період оплати лікарняного у зв'язку із вагітністю та пологами, а також період отримання допомоги до досягнення дитиною трьох років у випадку несплати мінімального розміру ЄСВ не зараховуються до страхового стажу (додатково див. лист Виконавчої дирекції ФСС з ТВП від 04.05.2011 р. №04-29-1068, «ДК» №24/2011).
Видача чека або квитанції
Приватний підприємець — платник ЄП при продажу товарів надає документ, що підтверджує оплату товару, лише на вимогу покупця. Чи є це правопорушенням?
Однією з вагомих переваг спрощеної системи оподаткування для підприємців 1-ї — 3-ї груп є можливість не застосовувати РРО для проведення розрахунків зі споживачами. Це передбачено п. 296.10 ПКУ. Водночас за потреби для внутрішнього обліку підприємець має право використовувати власні реєстратори розрахункових операцій без їх переведення у фіскальний режим роботи. Таке право надає ст. 13 Закону про РРО.1
1 Закон України від 06.07.95 р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Це слід знати підприємцю-«єдиноподатнику», що займається роздрібною торгівлею
Підприємець-«єдиноподатник» повинен пам'ятати: якщо він здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами та пивом у пляшках за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів, то здійснювати розрахункові операції без застосування РРО слід з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій (ст. 10 Закону про РРО та п. 1 Переліку №1336*).
* Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування РРО з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою КМУ від 23.08.2000 р. №1336.
Але чи обов'язково підприємцеві після кожної операції видавати розрахунковий документ? Відповідь на це запитання міститься, зокрема, у п. 15 ст. 3 Закону про РРО: «Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані... надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування».
Таким чином, фізична особа — «єдиноподатник» зобов'язана лише на вимогу покупця товарів (послуг) надати йому чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передавання прав власності на товари (послуги).
Невідповідність місця провадження діяльності
Місце провадження діяльності, зазначене у Свідоцтві фізособи — платника ЄП, не відповідає фактичному місцю її провадження. Чи можуть анулювати Свідоцтво через цю розбіжність і чи є це правопорушенням?
Підстави для анулювання Свідоцтва платника ЄП чітко встановлено у п. 299.15 ПКУ. Аналізуючи зазначений пункт ПКУ, можна із впевненістю сказати, що невідповідність фактичного місця провадження госпдіяльності місцю її провадження, зазначеному у Свідоцтві платника ЄП, не є підставою для анулювання такого Свідоцтва. Але тут є деякі застереження...
Підприємець пам'ятає, що для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування він подавав до органу ДПСУ заяву (відповідно до пп. 298.1.1 ПКУ). I саме у заяві серед обов'язкових реквізитів відомості підприємець зазначав, зокрема, місце провадження госпдіяльності (п. 298.3 ПКУ). У разі зміни місця провадження госпдіяльності (наприклад, у заяві зазначено «Торгівля на ринках України», а підприємець планує здійснювати діяльність на виставках) платники ЄП 1-ї і 2-ї груп подають заяву не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбудуться такі зміни, та зазначають змінене місце провадження госпдіяльності.
У разі зміни місця провадження госпдіяльності платники ЄП, зокрема 3-ї та 5-ї груп, подають заяву разом із податковою декларацією за податковий (звітний) період, у якому відбулися такі зміни (п. 298.6 ПКУ).
Саме на підставі даних нової заяви орган ДПСУ вносить зміни до раніше виданого свідоцтва платника ЄП у день подання платником єдиного податку заяви (п. 3 п. 299.12 ПКУ).
Пам'ятайте: за бажанням «єдиноподатника» раніше видане свідоцтво може бути замінено, зокрема у разі зміни місця проведення госпдіяльності, та отримано нове свідоцтво у порядку, визначеному у ст. 299 ПКУ. До отримання нового свідоцтва «єдиноподатник» здійснює госпдіяльність на підставі раніше виданого свідоцтва, яке повертається до органу ДПС у день отримання нового свідоцтва (п. 299.13 ПКУ).
Якщо підприємець не внесе такі зміни, то що тоді? З одного боку, ПКУ не передбачено відповідальність за невнесення змін до раніше виданого свідоцтва платника ЄП у разі неподання фізособою-підприємцем — платником єдиного податку заяви про застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку зі зміною місця провадження госпдіяльності, на підставі якої вносяться зміни до раніше виданого свідоцтва платника ЄП. Але певний ризик є. Адже є норма п. 299.16 ПКУ, згідно з якою «у разі виявлення органами державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених гл. 1 р. XIV ПКУ, свідоцтво платника єдиного податку анулюється за рішенням органу державної податкової служби на підставі акта перевірки».
Як бачимо, у разі невнесення змін до Свідоцтва, як того вимагають норми глави 1 р. XIV ПКУ, податківці під час перевірки можуть зафіксувати цей момент в акті. На підставі цього правопорушення є ризик анулювання Свідоцтва платника ЄП. Про такий ризик зазначають податківці і в Єдиній базі податкових знань. Отож радимо підприємцеві, який змінює місце провадження госпдіяльності, подбати про внесення змін до Свідоцтва з метою уникнення небажаних податкових наслідків у майбутньому.
Мар'яна КОНДЗЕЛКА, «Дебет-Кредит»