На час дії воєнного стану надання відпусток регулює ст. 12 та абзац другий п. 3 розд. «Прикінцеві положення» Закону №2136. Норми КЗпП та Закону про відпустки теж діють у цей період, — але Закон №2136 деякі їхні норми призупинив та запровадив деякі нові правила.
Ось вони:
1. Роботодавець може дозволити працівникові скористатися щорічною основною відпусткою тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Дехто скаже: і що? Для більшості працівників 24 календарні дні і є нормальною тривалістю щорічної відпустки.
Це правда, але зверніть увагу на деталі: для деяких працівників закон установлює тривалість щорічної основної відпустки у більшому розмірі. Про це ми написали у довіднику за посиланням. Норма ч. 1 ст. 12 Закону №2136 фактично урізає права таких працівників:
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить понад 24 календарні дні, то надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження зарплати.
Зверніть увагу!
На думку Мінекономіки, зазначену в листі від 28.01.2024 №4706-05/6893-09, для ухвалення рішення про відсутність оплати відпустки роботодавцю потрібне економічне обґрунтування. Хоча такої вимоги немає у Законі №2136.
Також, на думку Мінекономіки, надання оплачуваних відпусток без оплати можливе лише щодо тих відпусток, на які працівник отримав право після 24.12.2023 — дати набрання чинності змінами до Закону №2136, які запровадили таке правило.
Виняток передбачено лише для керівних працівників закладів освіти й установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників. Ось вони мають право на відпустку тривалістю, як у мирний час.
Особливо боляче це вдарило по неповнолітніх та по працівниках з інвалідністю. Нагадаємо, що в мирний час:
- особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи — 26 календарних днів;
- особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Тобто працівники з інвалідністю І — ІІ груп та неповнолітні втратили тиждень оплачуваного відпочинку.
Але 19 травня 2026 року Конституційний Суд України став на їх захист! Докладно про це ми розповіли тут.
Що ж до решти працівників: якщо роботодавець вирішить скористатися своїм правом не оплачувати щорічні основні відпустки, крім 24 календарних днів, то Закон №2136 залишив працівникам три варіанти:
- або просити роботодавця цей тиждень відпочинку вже тепер, але без оплати,
- або чекати на закінчення війни, щоб використати цей тиждень з оплатою,
- або отримати грошову компенсацію за цей невикористаний тиждень. Проте особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається! Тобто, продовжуючи працювати, вони грошову компенсацію не отримають, лише при звільненні (і лише тому, що контролери дивляться на це лояльно — ст. 24 Закону про відпустки це прямо забороняє!).
2. Роботодавець може відмовити працівникові в оплаті інших видів відпусток, крім щорічної основної відпустки.
Ще одна норма ч. 1 ст. 12 Закону №2136 каже:
«У період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати».
Тобто, у принципі, працівник не позбавлений таких відпусток. Але оплачувати їх чи ні, — під час воєнного стану вирішує роботодавець!
Отже, декретні відпустки надаються й оплачуються, як у мирний час. А решта (крім щорічної основної) — надаються, але, якщо роботодавець так вирішить, то без відпусткових. Бажаєте оплати — використовуйте ці відпустки після війни або отримуйте компенсацію за невикористані відпустки (це стосується тільки тих відпусток, що підлягають компенсації за ст. 24 Закону про відпустки).
До речі, ця норма взагалі не враховує ті відпустки, які не зберігаються в разі їх невикористання, наприклад навчальні або творчі. Отже, за рішенням роботодавця, їх під час війни можна надавати без оплати і без наступної компенсації.
3. Після скасування / припинення воєнного стану норма про можливість надання оплачуваних відпусток без оплати втрачає чинність.
Це окремо прописано в абзаці другому п. 3 розд. «Прикінцеві положення» Закону №2136 і стосується всіх видів оплачуваних відпусток (як щорічної основної, так й інших).
Тобто після війни роботодавець не матиме права надати відпустку без оплати (якщо Закон про відпустки вимагає оплати такої відпустки). І всі відпустки, зароблені, але не використані під час війни, можна буде використати й отримати відпусткові.