Законодавством не обмежується кількість роботодавців, де працівник може працювати за сумісництвом. Про це каже і Держпраці.
Але й зловживати цим не слід. Бо під час перевірок працівники Держпраці іноді виявляють людей, які одночасно працюють більш як на сотню роботодавців. Тож у контролерів виникає законний сумнів у тому, що це фізично можливо. І що ці трудові відносини існують не лише на папері.
Є обмін інформацією між ДПС, ПФУ та Держпраці. І про випадки, коли в однієї фізособи 4 роботодавці і більше, Держпраці обов’язково повідомляють. Про це ми писали тут.
Наголосимо: така ситуація не є порушенням закону і не є підставою для перевірки. Але в такій ситуації Держпраці пильно стежитиме і за цим працівником, і за його роботодавцями.
Щодо обмеження у кількості годин, які працівник може відпрацювати протягом одного дня чи місяця за всіма місцями роботи, то тут потрібно стежити, аби години роботи на різних місцях не накладалися.
Обмеження щодо робочого часу
Важливо, щоб години роботи на різних місцях не накладалися.
Одночасне виконання обов’язків за основним місцем і за сумісництвом неможливе, адже сумісництво — це робота у вільний від основної роботи час. Якщо місць роботи багато, можливий варіант працевлаштування з неповним робочим днем чи тижнем. Працівник може працювати за основним місцем роботи на неповний час — це не заборонено.
Наприклад, за основним місцем працівник працює лише в понеділок з 08:00 до 13:00, а на інших підприємствах — у вільний час. Закон не зобов’язує, щоб за основним місцем роботи відпрацьовувалося більше годин, ніж за сумісництвом.
Чинне законодавство не містить прямої заборони на виконання трудових обов’язків одночасно (в одні й ті самі години) за різними місцями роботи за сумісництвом. Але варто врахувати:
— роботодавець зобов’язаний поінформувати працівника про місце роботи, його функції та дату початку роботи (ст. 29 КЗпП);
— працівники повинні своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни (ст. 139 КЗпП);
— за порушення дисципліни може бути застосовано стягнення — догана чи звільнення (ст. 147 КЗпП);
— відсутність на роботі понад три години протягом робочого дня є підставою для звільнення (п. 4 ст. 40 КЗпП).
Отже, працівник зобов’язаний виконувати обов’язки саме за визначеним робочим місцем (виняток — службові поїздки, які потрібно документально підтверджувати). Виконання роботи поза ним створює ризики як для працівника (звільнення за прогул), так і для роботодавця (питання контролюючих органів щодо реальності роботи).
Приклади організації роботи сумісника
Працівник може погодити з роботодавцями такий графік:
— працювати у кожного роботодавця в різні дні (наприклад, в одного — понеділок і середа, у другого — вівторок, у третього — четвер і п’ятниця);
— працювати в різні години одного дня (наприклад, з понеділка до п’ятниці з 10:00 до 16:00 — в одного, з 18:00 до 19:00 — у другого, з 21:00 до 22:00 — у третього; у суботу з 10:00 до 13:00 — в одного, а з 14:00 до 18:00 — в іншого).
Якщо робота дистанційна, перерви між змінами можуть не робитися — це вирішується домовленістю. Водночас ст. 66 КЗпП передбачає обідню перерву після чотирьох годин безперервної роботи. Якщо сумісник працює по 2 — 3 години, обідня перерва не обов’язкова.