Працівник може скористатися:
1) відпусткою без збереження зарплати за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше ніє 30 календарних днів на рік (ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки);
2) відпусткою без збереження зарплати на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, установлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру, яку роботодавець на прохання працівника може надавати йому без збереження заробітної плати без обмеження строку (ч. 3 ст. 26 Закону про відпустки). Тобто тривалість такої відпустки на час воєнного стану визначається угодою сторін — надається на необмежену кількість календарних днів (хоч аж до дня закінчення або скасування воєнного стану).
Звертаємо увагу, що час перебування у вищезазначених відпустках не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.