Укладення, виконання договорів та визнання їх нечинними після 28 серпня

На продовження циклу наших статей щодо скасування ГКУ розгляньмо такі питання:

1. Якщо укладаємо господарський договір, — тепер пропозиція чи проєкт договору?

2. Протокол узгодження ціни/протокол розбіжностей за ГКУ — чи потрібні вони тепер та чи доцільно їх використовувати?

3. Чи впливають скасовані норми ГКУ щодо зміни у припиненні та розірванні господарського договору, визнання його нечинним на чинні договори?

Укладення договору — «пропозиція» чи «проєкт договору»?

Загальне правило укладення договорів було прописано у ч. 7 ст. 179 ГКУ: господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Скасування ГКУ не означає скасування загальних принципів договірного права.

З 28 серпня норми ЦКУ так само застосовуватимуться як основа укладення договорів з урахуванням законів, які встановлюють уже чи встановлюватимуть спеціальні умови для окремих договорів.

За загальним правилом ст. 638, 641 ЦКУ, договір укладають шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в Інтернеті, які містять істотні умови договору та пропозицію укласти договір на зазначених умовах із кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Стандартно сторони після проведення переговорів складають певний проєкт договору. Подекуди проєкт договору за своєю суттю є офертою, якщо з нього випливає воля однієї сторони укласти договір і він адресований конкретному суб’єктові (потенційному контрагентові).

Увага: складення проєкту договору може бути визнано окремим законом як обов’язкова умова. Наприклад, про обов’язковість складення проєкту договору та надсилання його іншій стороні йдеться в Законі про оренду землі, за нормами якого орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця та, серед іншого, додати до цього повідомлення проєкт договору!

Але з 28 серпня, у зв’язку зі скасування ГКУ, до ЦКУ вносяться певні зміни щодо особливостей укладання окремих договорів:

— обов’язковість застосування типових договорів та примірних договорів певного виду, якщо це передбачено законом або договором (зміни до ст. 630 ЦКУ). Причому сторони не можуть відступати від змісту типових умов договорів (типових договорів), але мають право конкретизувати їх. Сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (ч. 1 ст. 630 ЦКУ зі змінами за Законом №4196);

— щодо договорів купівлі-продажу, найму (оренди) майна державної та комунальної власності, а також майна господарських товариств, у статутному капіталі яких більше ніж 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді (ст. 650 ЦКУ);

— господарське товариство, яке не є замовником у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі» та у статутному капіталі якого більше ніж 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді (Закон України «Про місцеве самоврядування»);

— щодо договорів, учасником яких є комунальне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» (Закон України «Про місцеве самоврядування»);

— щодо договору про нерухоме або інше майно, якщо режим його оренди або відчуження регулюється спеціальним законодавством з наданням згоди на його вчинення за рішенням органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство (Закон України «Про місцеве самоврядування»);

— щодо договорів у сфері надання комунальних послуг за відповідними законами у відповідній сфері.

Увага: порядок укладення договору за ЦКУ і ГКУ дещо відрізняється, хоча є багато спільного.

1. ЦКУ.

Сфера: регулює цивільно-правові відносини між фізособами, юрособами, а також між ними та державою.

Статті, що регулюють укладення договорів: 638 — 650 ЦКУ.

Форма договору: письмова (у т. ч. спрощена форма — шляхом обміну листами, факсограмами, рахунками фактурами тощо), усна (у т. ч. «бездоговірна» зі складанням видаткових накладних, актів тощо), електронна (найбільш застосовні — публічні договори та договори приєднання або з КЕП) — залежно від закону та волі сторін.

Пропозиція (оферта) й акцепт: договір вважається укладеним з моменту акцепту (прийняття) пропозиції.

Принцип свободи договору: сторони можуть укладати будь-який договір, не заборонений законом.

2. ГКУ.

Сфера: регулює господарські правовідносини, тобто діяльність суб’єктів господарювання (юросіб, ФОПів, органів влади тощо).

Статті, що регулювали укладення господарських договорів: 179 — 187 ГКУ.

Форма договору: здебільшого письмова (ч. 2 ст. 181 ГКУ).

Специфіка:

— обов’язковість укладення договору, якщо одна сторона зобов’язана його укласти за законом або рішенням суду;

— протоколи розбіжностей, листування щодо умов — передбачено спеціальні процедури узгодження умов договору;

— якщо сторони не досягли згоди, спір може бути переданий до суду для примусового укладення договору (ст. 187 ГКУ). Водночас ст. 16 Закону №4196 разом зі скасуванням ГКУ передбачено можливість укладення договорів за рішенням суду. Зокрема, йдеться про:

а) спори, що виникають при укладенні договорів за державним замовленням або договорів, укладення яких є обов’язковим відповідно до закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом;

б) інші переддоговірні спори, які можуть бути предметом розгляду суду, якщо це передбачено за домовленістю сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Чи потрібні протоколи розбіжностей/узгодження ціни?

Нагадаємо, що за приписами ст. 181 ГКУ була передбачена процедура погодження проєкту договору з можливістю складення протоколу розбіжностей. Зокрема, за наявності заперечень щодо окремих умов договору (умов виконання договору, його ціни тощо) сторона, яка одержала проєкт договору, складає протокол розбіжностей (або узгодження ціни). Порядок розгляду такого протоколу розбіжностей та погодження умов договору з урахуванням розбіжностей скасовано з 01.07.2021.

Утім, ця процедура досі активно використовується контрагентами та прописується у господарських договорах.

Після скасування ГКУ важливо звернути увагу на те, що:

— ЦКУ не містить детальної регламентації цієї процедури, але вона не заборонена (користуємося принципом свободи укладення договору);

— протоколи розбіжностей чи узгодження ціни можуть і надалі використовуватися як інструменти фіксації переговорного процесу;

— на сьогодні сама процедура, як правило, не прописується у договорі, але сторони керують процесом під час листування/обміну цими документами.

Таким чином, такі документи, як протоколи розбіжностей чи узгодження ціни, з 28 серпня вже не будуть обов’язковими (при створенні проєкту договору), але можуть бути визнані сторонами як доцільні, якщо вони бажають закріпити умови договору, які не погоджені ними, проте не впливають на виконання договору та його результат. Наприклад, у разі виникнення суперечності між сторонами при укладенні господарського договору щодо змісту тексту договору, додатків або специфікації. Умови протоколу можуть стосуватися термінів відвантаження або постачання продукції, суми договору, форм розрахунків між сторонами тощо. Причому особливо у державних закупівлях ці документи залишаються корисними та досі застосовуються під час укладення договорів, внесення змін до них.

Договір вважається укладеним, якщо договірні сторони в належній формі доходять згоди щодо всіх істотних умов договору. У разі недосягнення згоди щодо всіх важливих умов господарського договору він вважається неукладеним — таким, що не відбувся. Щоб уможливити укладення господарського договору, сторони повинні узгоджувати всі умови. За таких умов одна сторона надсилає інший проєкт договору з такими позиціями, які вона вважає доцільними длч включення.

Утім, на думку автора, далі нас очікують зміни у порядку укладення договору між ЮО та ФОПом. Тож стежимо за змінами у чинному законодавстві.

Чи впливає скасування ГКУ на чинні договори?

Чи продовжуватимуть дію договорів, укладених за нормами, прописаними в ГКУ? Наразі ці питання регулюються лише нормами ЦКУ, зокрема:

— ст. 651 — 654 ЦКУ — розірвання/зміна договору;

— ст. 203, 215 ЦКУ — нечинність правочинів (а також ст. 216 — 220, 228 щодо наслідків);

— ст. 598 — 609 ЦКУ — припинення зобов’язання.

Договори, укладені до 28.08.2025

На нашу думку, якщо договір укладено до скасування ГКУ, але з посиланням на ГКУ, він залишається чинним, адже сторони діяли у межах правового поля. Проте,

1) якщо у договорі не прописано саму норму, а лише є посилання на відповідну пункт/статтю ГКУ, то в цій частині ця договірна умова втрачає чинність разом із ГКУ. Вирішення проблеми — такі договори слід уточнити укладенням додаткової угоди щодо зміни такої умови;

2) якщо у договорі прописано норму з ГКУ, але без посилання на сам кодекс ГКУ чи статтю, то вважається, що сторони, керуючись принципом свободи договору, уклали його саме на таких умовах. Тобто ця норма буде чинною і після скасування ГКУ і вносити зміни до неї не потрібно.

Договори, укладені після 28.08.2025

У разі укладення господарських договорів після скасування ГКУ — посилання на нього є недоречними.

Скористатися певними умовами, прописаними в ГКУ, без посилання на скасований Кодекс, буде можливо. Але ці умови, які наводяться за аналогією зі скасованими в ГКУ, бажано уточнювати фразою: «Сторони домовилися/погодили, що…». Уточнюючи у такий спосіб, що це не норма закону, а умова, на яку сторони погодилися добровільно.

Окремо важливо вказати на застосування правила ч. 3 ст. 631 ЦКУ, за якою сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. На нашу думку, це не дає права включати до договору умови зі скасованого ГКУ (навіть якщо ці відносини між сторонами договору були до 28 серпня), проте сторони можуть прописати необхідні правила, скопіювавши їх зі скасованого ГКУ, як погоджені сторонами як необхідні для конкретного договору.

Адже істотними також є умови, які є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦКУ).

У разі спору між сторонами договору чи внесення змін до договору після 28 серпня застосовуються норми ЦКУ, а не ГКУ.

Висновок

Скасування ГКУ не анулює та не визнає нечинними укладені раніше договори, але всі юридичні наслідки змін/припинення з 28 серпня регулюватимуться виключно ЦКУ. Тому рекомендується оновити тексти укладених договорів (і шаблонів неукладених договорів), вилучити з них посилання на ГКУ.

Наслідки нечинності договору після скасування ГКУ

Наразі нас цікавлять дві норми, які вказують на наслідки нечинності договорів, а саме: ст. 228 ЦКУ та ст. 208 ГКУ, точніше, як скасування ГКУ впливає на застосування наслідків нечинності.

Обидві статті вказують на наслідки нечинності правочинів, проте є певні відмінності, важливі для застосування наслідків нечинних правочинів. Наведемо порівняння, яке, на нашу думку, узагальнено дає розуміння наслідків нечинності правочинів зі скасуванням ГКУ (див. таблицю).

Таблиця

Узагальнені порівняння ст. 208 ГКУ та ст. 228 ЦКУ

Визнати договір нечинним можуть і податківці (за допомогою суду)!

До прав органів ДПС віднесено й право на звернення до суду, зокрема подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізосіб щодо визнання оспорюванних правочинів нечинними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів нечинними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами (пп. 20.1.30 ПКУ).

Тому оновлення договорів та вилучення з них посилань на ГКУ убезпечить вас під час податкових перевірок!

І тут варто нагадати про ст. 250 ГКУ: про строк для звернення до суду та застосування податковими органами наслідків нечинності правочинів. Це стосується як податківців, так і інших контролюючих органів, які мали право застосувати адміністративно-господарські санкції за ГКУ, перелік яких наведено у ст. 239 ГКУ. Йдеться про такі санкції:

— вилучення прибутку (доходу);

— адміністративно-господарський штраф;

— застосування антидемпінгових заходів;

— застосування індивідуального режиму ліцензування;

— зупинення/припинення дії ліцензії (патенту) на здійснення госпсуб’єктом певних видів госпдіяльності;

— обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;

— ліквідація суб’єкта господарювання.

Утім, найбільше нас цікавлять права податкових органів у цій частині.

За ч. 1 ст. 250 ГКУ строк для застосування адміністративно-господарських санкцій до госпсуб’єкта — протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення госпдіяльності, крім випадків, передбачених законом.

Досі існувала усталена позиція судів про те, що відповідальність, установлена ч. 1 ст. 208 ГКУ (наслідки нечинності госпдоговору), є адміністративно-господарською санкцією і строк для її застосування визначає ст. 250 ГКУ. Санкції за ч. 1 ст. 208 ГКУ є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил ведення госпдіяльності.

За своєю суттю наслідки, закріплені ст. 208 ГКУ, не є цивільно-правовими, що мають бути застосовані в обмежені строки.

Таким чином, цей обмежений строк за с. 250 ГКУ розглядався як такий, у межах якого податковий орган мав право ініціювати перед судом застосування наслідків нечинності правочину (процесуальний строк звернення до суду).

Водночас зі скасуванням ГКУ вникає багато запитань: чи можуть податкові органи тепер скористатися своїм правом за п. 20.1.30 ПКУ, якщо ст. 228 ЦКУ стосується правочинів, які суперечать публічному порядку, моральним засадам суспільства, а також вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави? Протягом якого строку можна буде визнавати договори нечинними?

Наразі відповісти на ці запитання доволі складно.

Хоча у податківців після 28 серпня стосовно договорів залишаються дві норми ЦКУ, тобто ст. 228 (нікчемність) та ст. 216 (реституція).

І тут виникає ще одне запитання: до якого суду може звернутися податковий орган із відповідними позовами за пп. 20.1.30 ПКУ?

Як було до 28 серпня

У постанові від 08.05.2025 у справі №420/12471/22, Велика Палата ВС наголошує на такому:

1) звернення контролюючого органу до суду з позовами про визнання нечинними правочинів та застосування наслідків, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів. Проте оспорювані правочини в цьому разі не стосуються будь-яких прав та інтересів органів ДПС, бо в цих правовідносинах останні реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю за ПКУ;

2) саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів ДПС обов’язково мають бути підкріплені нормами ПКУ;

3) відповідна категорія спорів виникає не із самих норм ЦКУ чи ГКУ (коли виникають будь-яких цивільні/господарські права та обов’язки між контролюючими органами та платниками податків);

4) втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли наявність відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об’єктивні перешкоди у здійсненні функцій органів ДПС: наприклад, заважає правильно встановити розмір податкового обов’язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо.

Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку платника податків.

Таким чином, наразі справи за позовами контролюючого органу про визнання, наприклад, нечинними правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали госпдіяльності, що встановлено вироком суду, та застосування наслідків їх нечинності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАСУ.

Що буде після 28 серпня

Можна спрогнозувати, що скасування ГКУ призведе до загального визнання наведеного висновку стосовно всіх спорів за пп. 20.1.30 ПКУ, адже всі вони пов’язані з виконанням податковими органами владних функцій у межах повноважень, визначених ПКУ.

На сьогодні можна стверджувати, що такий підхід застосовуватиметься до всіх позовів податкових органів за п. 20.1.30 ПКУ (якщо ВС не передумає і не видасть нових висновків). І тоді строк на звернення до суду визначатиметься нормами ст. 122 КАСУ: тримісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають податковому органу право на пред’явлення вимог, визначених ПКУ та ЦКУ.