Зарплата має виплачуватися працівникам регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом (а за відсутності таких органів — представниками, обраними й уповноваженими трудовим колективом), але:
— не рідше ніж двічі на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів,
— та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 КЗпП та ст. 24 Закону про оплату праці).
На практиці роботодавці найчастіше дотримуються саме дворазової схеми виплати зарплати. При цьому оплата праці за першу половину місяця має назву «авансу», а за другу — власне, і називається зарплатою за цей місяць.
Першою половиною місяця вважаються 15 календарних днів з 1 до 15 числа, а другою половиною, відповідно, — з 16 до останнього дня місяця.
Ми знаємо граничну дату остаточного розрахунку з працівником за місяць — це 7-е число наступного місяця. А дату виплати авансу, таким чином, можна порахувати з урахуванням шістнадцяти днів проміжку між виплатами. Позаяк кількість днів у місяцях року не однакова, то, аби не порушувати вимогу щодо цього проміжку роботодавці здебільшого встановлюють гнучкий графік виплат зарплати.
Наприклад, зарплата за першу половину місяця може виплачуватися у період не пізніше ніж з 16 до 22 числа, а за другу половину, відповідно, — з 1 до 7 числа.
Проте звертаємо увагу, що терміни виплати зарплати мають бути встановлені роботодавцем у колективному договорі або іншому внутрішньому нормативному акті (наказі, положенні про оплату праці тощо).
Тож якщо на підприємстві, наприклад, у наказі зазначено, що виплата зарплати має проводитися 8 числа наступного місяця, то це є порушенням ст. 115 КЗпП (бо тоді зарплату виплачують пізніше семи днів після закінчення місяця).
У разі порушення законодавства про оплату праці передбачено притягнення винних осіб до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством (ст. 36 Закону про оплату праці).
Зокрема, роботодавці несуть фінансову відповідальність за порушення встановлених строків виплати зарплати працівникам більш як за один місяць та виплату її не в повному обсязі у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення (з квітня 2024 року — 24 000,00 грн) (абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП).
Щоправда, в описаному випадку порушення строків виплати зарплати відбувається лише на 1 день. Тож цей штраф до роботодавця не застосують. Йому загрожує лише штраф за «інші» порушення за ст. 265 КЗпП. І під час воєнного стану він зможе уникнути навіть цього штрафу, якщо виконає припис Держпраці та усуне порушення — змінить строки виплати зарплати на ті, що відповідають чинному законодавству.
Також ст. 41 КУпАП визначено адміністративну відповідальність: від 30 до 100 н. м. д. г. (510,00 — 1 700,00 грн). За повторне протягом року порушення — від 100 до 300 н. м. д. г. (1 700,00 — 5 100,00 грн). І тут уже немає значення, на скільки днів прострочили виплату зарплати, — адмінштраф призначають за сам факт порушення.
Проте адміністративні штрафи мають строки давності. Для штрафів, установлених ст. 41 КУпАП (бо їх призначає суд), строк давності — 3 місяці з дати вчинення порушення, а якщо воно є триваючим, — то 3 місяці з дати його виявлення (ст. 38 КУпАП). Отже, якщо зараз виправити строки виплати зарплати у внутрішньому нормативному акті й надалі виплачувати зарплату вчасно, через 3 місяці можна буде вже не турбуватися про адмінштраф.