Нагадаємо, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Хоча сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти-фізособи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, що виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Утім, і інвалютні позики у вітчизняній практиці теж трапляються. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов’язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Судова практика неодноразово вказувала на застосування окремих положень договору позики, зокрема, щодо процентів за її користування (за договором або за законом, зокрема ЦКУ). Втім, сторони можуть скористатися й іншими механізмами стягнення процентів за користування позиковими коштами у разі неповернення або несвоєчасного повернення позики.
Що саме і скільки платить позичальник, який не повернув позику вчасно?
Візьмемо за приклад Позицію Великої Палати ВС, висловлену у справі №910/10156/17.
Так, Велика Палата ВС зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦКУ в разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Відповідно до ст. 536 ЦКУ за користування чужими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізособами. При цьому розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Але термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях:
— перше — це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;
— друге — це прострочення грошового зобов’язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
В яких випадках позичальник правомірно не сплачує за користування коштами позикодавця? Зокрема, ч. 1 ст. 1048 ЦКУ надає право позикодавцю на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких визначено договором. Якщо договором не встановлено розміру процентів (тобто взагалі нічого не сказано про сплату процентів), їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Такі самі правила щодо сплати процентів застосовуються й до відносин із комерційного кредиту в силу ч. 2 ст. 1057 ЦКУ. Проте, якщо в договорі було зазначено, що позика надається безпроцентно, то платити за користування коштами позичальник не повинен.
Водночас сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). І до таких відносин застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі (ч. 2 ст. 628 ЦКУ). Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надано відстрочку, визначається за правилами ст. 1048 ЦКУ.
Наслідки прострочення грошового зобов’язання, коли боржник повинен сплатити кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі, навіть якщо позика була безпроцентна, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ позичальник має сплатити за весь час прострочення 3 проценти річних від простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом).
Отже, у періоді строку користування коштами сторони можуть визначити розмір процентів, або послатися на ч. 1 ст. 1048 ЦКУ, або домовитися про безпроцентну позику. Якщо боржник вчасно позику не повертає і сторони не домовилися про відстрочку, то боржник має за це заплатити.
Проценти за обліковою ставкою НБУ та інфляційні — іноземної валюти не стосуються!
Наприклад, у постанові Великої Палати ВС від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц судді встановили, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта — долари США і розмір одержання процентів його умовами не передбачено, що в принципі вказує на можливість застосування процентів на рівні облікової ставки НБУ.
Проте облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період. І ця ставка не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України — гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові ВСУ від 16.08.2017 у справі №6-2667цс16.
Враховуючи, що визначення єдиного розміру процентів, якщо такі договором позики не передбачені, — на рівні облікової ставки НБУ (що встановлюється виключно для національної валюти України), то право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики може бути лише для гривневої позики.
А якщо позику отримано в іноземній валюті без обумовленого сторонами розміру процентів за користування нею, тоді положення ч. 1 ст. 1048 ЦКУ не можуть бути застосовані (аналогічна позиція підтримується й на сьогодні — постанова ВС від 24.10.2024 №752/8103/13-ц).
Важливо! Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України — гривню чинним ЦКУ не передбачена та суперечитиме ч. 1, 3 ст. 1049 ЦКУ щодо обов’язку позичальника.
Увага! В яких випадках нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ?
Вирішуючи питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦКУ, треба мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі якщо:
1) у договорі позики не зазначено процентів або не уточнено, що він безпроцентний;
2) предметом договору позики є кошти у національній валюті України — гривні;
3) період нарахування процентів від суми позики — є періодом дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), бо на період після закінчення цього строку позика не надавалася.
Щодо стягнення суми позики, процентів за користування чужими коштами, а також 3% річних в іноземній валюті — доларах США із одночасним визначенням гривневого еквівалента зазначеної суми, то Велика Палата Верховного Суду каже так.
При касаційному перегляді потрібно визначити, в якій валюті має виконуватися зобов’язання, якщо у позику передавалася іноземна валюта, та правову природу і валюти при визначенні 3% річних, передбачених у частині другій статті 625 ЦК України.
ВС у справі №130/2604/18 (постанова від 03.03.2021) індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях. Водночас у разі порушення грошового зобов’язання, предметом якого є кошти в іноземній валюті, інфляційні втрати не нараховуються, бо втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відшкодовані еквівалентом іноземної валюти.
Тож залишається лише 3 відсотки річних за ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
Несвоєчасне повернення позики, прив’язаної до валюти, — 3% річних
Велика Палата ВС нагадує, що нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, бо виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Тому для обчислення 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
У цьому випадку Велика Палата ВС у справі №464/3790/16-ц вказує і на стягнення з позикоотримувача заборгованості саме в іноземній валюті, і на нарахування 3% річних саме зі суми позики, зазначеної у договорі позики, тобто 3% річних нараховуються також в іноземній валюті.
Щодо можливості і порядку визначення еквівалента суми боргу в національній валюті, то раніше суд справді у судовому рішенні фіксував дві грошові суми, які необхідно стягнути з боржника (у валюті та перерахунок у гривні — як самої суми позики, так і 3% річних). Проте це внесло двозначність у розуміння суті обов’язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. Якщо у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента зазначено таку суму в гривнях, стягувачеві має бути перераховано зазначену у резолютивній частині судового рішення саме суму в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях.
Таким чином, від такого перерахунку суди відійшли і суми стягуються у валюті договору. Тобто як сама сума валютної позики (за нашим прикладом — 75 000 доларів США) та 3% річних (за нашим прикладом — 2 669,11 доларів США).
Отже, підсумуємо.
1. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредиторові борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредиторові, але не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
2. Відносини щодо сплати процентів (розмір яких не зазначено у договорі або не уточнено, що договір позики безпроцентний) за одержання боржником можливості правомірно користуватися позиковими коштами протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦКУ. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов’язань у період дії договору позики, а не у разі їх порушення.
3. Наслідки прострочення грошового зобов’язання (коли боржник повинен сплатити кошти, але не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов’язання, застосовуються положення ст. 625 ЦКУ.
4. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦКУ є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, адже виступають способом відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації боржника за неналежне виконання зобов’язання. Проте інфляційні за прострочення позики в іноземній валюті не нараховуються та не стягуються.
5. Позаяк поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то норма ч. 1 ст. 1048 ЦКУ та норма ч. 2 ст. 625 ЦКУ не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення підлягають стягненню проценти від суми позики відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦКУ як плата за надану позику (крім позики у валюті), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ (якщо позика у валюті, то й 3% нараховуються також у валюті) як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.