Суттєво. Для членів ФГ ЄСВ встановлюється в розмірі 22% на суму дивідендів, отриманих від ФГ, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
! Фермерським господарствам
Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Як зазначено у зверненні, фермерське господарство є платником єдиного податку четвертої групи, платником податку на додану вартість. У цьому році господарство отримує дохід (прибуток), який планується розподілити між його членами.
Фермерське господарство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Чи має право фермерське господарство за результатами діяльності (щоквартально або раз на рік) нараховувати з отриманого доходу дивіденди своїм членам?
2. Якими нормами та якими чинними нормативно-правовими актами України регулюються питання нарахування та виплати членам фермерського господарства дивідендів?
3. Чи обов’язково в статуті фермерського господарства має бути прописано процедуру нарахування та виплати дивідендів його членам, чи достатньо в цьому питанні керуватися нормами чинного законодавства України та рішенням загальних зборів господарства про нарахування та виплату дивідендів його членам?
4. Як має бути відображено в бухгалтерському обліку фермерського господарства, як платника єдиного податку 4 групи, отриманий господарством дохід та нарахування і виплата дивідендів його членам?
5. Чи правильним є твердження, що при нарахуванні і виплаті дивідендів членам фермерського господарства (господарство — платник єдиного податку четвертої групи) дивіденди включаються до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб (пп. 14.1.268 п. 14.1 ст. 14 та пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Кодексу) та їх оподатковують за ставкою 9 відс., військового збору — за ставкою 1,5 відс., єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) не нараховується?
6. Які податки і збори має сплатити фермерське господарство та за якими ставками при нарахуванні та виплаті дивідендів своїм членам?
Щодо першого — четвертого питань
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України, визначає Закон України від 19 червня 2003 року №973-IV «Про фермерське господарство» (далі — Закон №973).
Згідно з частиною першою ст. 1 Закону №973 фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа — підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи — статуту, для господарства без статусу юридичної особи — договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта ст. 1 Закону №973).
Відповідно до п. 291.1 ст. 291 Кодексу у главі 1 розділу XIV Кодексу встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.
Згідно з п. 291.4 ст. 291 Кодексу до четвертої групи платників єдиного податку відносяться юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV Кодексу — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа — підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (п. 2921.1 ст. 2921 Кодексу).
Дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції), включає, зокрема, доходи, отримані від реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства (пп. 298.8.3 п. 298.8 ст. 298 Кодексу).
Джерелом інформації при визначенні розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва, доходу сільськогосподарського товаровиробника є дані бухгалтерського обліку.
Відображення операцій в бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №892/4185, зі змінами та доповненнями, або якщо підприємство веде облік за спрощеною формою — відповідно до Спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 №186, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 травня 2001 року за №389/5580, зі змінами та доповненнями.
Загальна сума доходу підприємства визначається відповідно до вимог Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, зі змінами та доповненнями (далі — НП(С)БО 15).
Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови що оцінка доходу може бути достовірно визначена (абзац перший п. 5 НП(С)БО 15).
Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Отже, питання формування доходів у бухгалтерському обліку належить до компетенції Міністерства фінансів України.
Щодо п’ятого — шостого питань
Відповідно до пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дивіденди — це платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій чи негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв’язку з розподілом чистого прибутку (його частини).
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються, зокрема, пасивні доходи (крім зазначених у пп. 165.1.2 та 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 Кодексу) (пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Пасивні доходи — це доходи, отримані у вигляді, зокрема, дивідендів (пп. 14.1.268 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Порядок оподаткування дивідендів передбачено п. 170.5 ст. 170 Кодексу, відповідно до пп. 170.5.1 якого податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у пп. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування.
Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів (пп. 170.5.2 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).
Доходи, зазначені в п. 170.5 ст. 170 Кодексу, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною пп. 167.5.1, 167.5.2 і 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу (пп. 170.5.4 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).
Згідно з пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 Кодексу ставку податку встановлено у розмірі 18 відсотків — для пасивних доходів, крім зазначених у пп. 167.5.2 та 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу.
Так, відповідно до пп. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу доходи у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб’єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток, оподатковуються у половинному розмірі ставки, встановленої у п. 167.1 ст. 167 Кодексу, тобто 9 відсотків.
Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому у ст. 168 та пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Враховуючи зазначене, дохід у вигляді дивідендів, нарахований суб’єктом господарювання, який є платником єдиного податку, на користь членів — фізичних осіб — резидентів, остаточно оподатковується податком на доходи фізичних осіб податковим агентом під час їх нарахування за ставкою 9 відсотків та військовим збором 1,5 відсотка.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон №2464).
Згідно з п. 5-1 частини першої ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
Згідно з п. 2 частини першої ст. 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої ст. 4 Закону №2464, — на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з абзацом другим пп. 3 п. 2 розділу III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, базою нарахування єдиного внеску є розподілений дохід (прибуток), отриманий такими платниками від чистого прибутку фермерського господарства у звітному році, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, ураховуються календарні місяці, в яких отримано такий дохід (прибуток).
Згідно з нормами частини п’ятої ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотків до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Таким чином, для членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, єдиний внесок встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму розподіленого доходу (прибутку), що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, отриманого таким платником від чистого оподаткованого прибутку фермерського господарства, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.