Про обов’язковість створення забезпечення (резерву) згадується у двох НП(С)БО:
— п. 13 НП(С)БО 11 «Зобов’язання» — тут зазначається саме імперативна норма, забезпечення створюють для відшкодування подальших (майбутніх) операційних витрат на виплату відпусток працівникам;
— п. 7 НП(С)БО 26 «Виплати працівникам» — виплати за невідпрацьований час, які підлягають накопиченню, визнають зобов’язанням через створення забезпечення у звітному періоді.
Тож резерв — це сума накопичених витрат на оплату відпусткових працівникам у майбутньому разом із нарахованим ЄСВ на суму відпусткових.
Проте відповідно до п. 7 розділу І НП(С)БО 25 підприємства, зазначені у пп. 2 п. 2 розділу І НП(С)БО 25, можуть не створювати забезпечення наступних витрат і платежів (на виплату наступних відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов’язань тощо), а визнають відповідні витрати у періоді їх фактичного понесення.
Тобто у пп. 2 п. 2 розділу І НП(С)БО 25 зазначено тільки ті підприємства, які подають спрощену фінансову звітність:
— мікропідприємства-юрособи, визнані такими відповідно до Закону про бухоблік;
— підприємства, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства;
— непідприємницькі товариства.
Тож п. 7 розділу І НП(С)БО 25, який звільняє від створення резервів, насамперед наголошує на поданні спрощеної форми фінзвітності, визначеної у пп. 2 п. 2 розділу І НП(С)БО 25, який, своєю чергою, деталізує, які саме суб’єкти подають спрощену форму фінзвітності.
Отже, якщо іноземне представництво подає фінзвітність малого підприємства, на нього не поширюється звільнення за п. 7 розділу І НП(С)БО 25 від створення резервів, незважаючи на відповідність критеріям мікропідприємства, визначеним ч. 2 ст. 2 Закону про бухоблік.