Гарантії в разі прийняття на роботу і заборона звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей, урегульовано нормами статті 184 КЗпП.
Згідно з вищезгаданою нормою не можна звільняти з ініціативи роботодавця:
1) вагітних жінок;
2) жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179);
3) одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.
Але все-таки є особливі випадки, коли звільнення допускається. Проте для таких звільнень мають бути певні підстави, а саме: повна ліквідація підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше ніж три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.
Тож якщо жінка є одинокою матір’ю за наявності дитини до 14 років або дитини з інвалідністю, роботодавець не може її звільнити, бо тут діють норми ст. 184 КЗпП.
Якщо ж жінка не є одинокою матір’ю і має дитину до чотирнадцяти років, її можна звільнити з ініціативи роботодавця з дотриманням норм статей та підстав, зазначених у статтях 40 та 41 КЗпП.
Але просто через те, що 30.09 закінчилася відпустка, жодного працівника звільняти не можна з ініціативи роботодавця, має бути конкретна підстава для звільнення із вищезгаданих норм КЗпП.
Може здатися, що нещодавно з’явилися норми, які дозволяють звільнити людину після відпустки без збереження зарплати. Але ця інформація не відповідає дійсності, адже за п. 8-3 ст. 36 КЗпП (відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль) можна звільнити, якщо:
1) працівник відсутній понад чотири місяці;
2) водночас і про працівника немає інформації понад чотири місяці.
Тільки за умови виконання цих двох вимог можна говорити про звільнення працівника за нормами п. 8-3 ст. 36 КЗпП.
Коли роботодавець не може відмовити у наданні відпустки без збереження зарплати
Підприємство не може відмовити у відпустці без збереження заробітної плати працівниці, якщо вона матиме докази, що вона є ВПО або перебуває за кордоном.
З 19.07.2022 р. з’явився абсолютно новий вид відпустки без збереження заробітної плати за нормами ч. 4 ст. 12 Закону України від 15.03.2022 р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»: «У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Розгляньмо декілька правил щодо надання цієї відпустки.
Правило №1
Новий вид відпустки! Її надання врегульовано саме ч. 4 ст. 12 Закону №2136, а не нормами Закону про відпустки. На такий вид відпустки взагалі не поширюються норми Закону про відпустки.
Правило №2
Така відпустка надається працівникові, який:
— або виїхав за межі території України;
— або набув статусу внутрішньо переміщеної особи.
Щоб надати таку відпустку, потрібні підтвердні документи. Вичерпного переліку документів немає. Тож працівниця, яка перебуває за кордоном, повинна надати будь-які документи, які підтверджуватимуть, що вона перебуває за межами України.
Правило №3
Відпустка надається в обов’язковому порядку, тобто роботодавець не може відмовити у наданні такої відпустки. Надається вона не примусово, а тільки за заявою працівника.
Правило №4
Максимальна тривалість такої відпустки обмежена — 90 к. д. Проте конкретну тривалість відпустки працівник визначає самостійно у заяві.
Звертатися за цією відпусткою можна декілька разів, але Мінекономіки вважає, що загальна тривалість відпусток (частин), надання яких працівник може вимагати відповідно до цієї норми, не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.
Правило №5
Час перебування у такій відпустці не зараховують до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Правило №6
Надати таку відпустку можна не раніше дати набрання чинності новою ч. 4 ст. 12 Закону про відпустку, тобто не раніше 19.07.2022 р.
Правило №7
Працівник може звільнитися під час перебування у такій відпустці.