Підприємство — платник ПДВ вирішило надавати послуги з оформлення договорів купівлі-продажу вживаних авто. Кошти за товар не будемо отримувати, плануємо отримувати виручку тільки за послуги. З ПДВ на послуги все зрозуміло, а от як з товаром, який відображається в договорі? Чи потрібно відображати вживані авто в обліку та чи виникає ПЗ у частині продажу авто?
Суть операцій полягає в такому: підприємство надає послуги щодо реєстрації договорів купівлі-продажу вживаних авто між двома фізособами. Вартість послуг 500 грн (у т. ч. ПДВ — 83,33 грн), вартість авто, яке належить продавцю-фізособі 1, становить 12000 грн, право власності на авто прямо переходить до покупця-фізособи 2, кошти з продажу авто не проходять через підприємство, яке складає договір купівлі-продажу. Чи потрібно нараховувати ПДВ на вартість самого автомобіля, який є предметом договору купівлі-продажу?
Насамперед з'ясуймо, яка суть договірних відносин у цьому випадку.
Розгляньмо ознаки договору комісії та договору доручення.
Договір комісії є одним із різновидів посередницьких договорів. Основні норми, що регулюють відносини сторін, які виникають за договором комісії, визначені главою 69 ЦКУ. За договором комісії комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за кошти комітента (ст. 1011 ЦКУ).
Це означає, що комісіонер укладає угоди на користь комітента з третіми особами, в яких він, виступаючи від власного імені, вчиняє дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто набуває зобов'язань за укладеними з третіми особами угодами (договорами) саме для себе, а не для комітента (ст. 202 ЦКУ). На відміну від договору доручення, де правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов'язки довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦКУ).
Позаяк у зазначеному випадку підприємство не виступає від власного імені, то такі відносини не відповідають змісту договору комісії.
Договір доручення застосовують тоді, коли учасники господарських і цивільних правовідносин виступають у цих відносинах не безпосередньо, а через представника. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за кошти іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії, при цьому правочини (угоди), вчинені повіреним, створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов'язки не для нього, а для довірителя.
Правовому регулюванню договору доручення присвячено главу 68 ЦКУ. Проте до цих правовідносин здебільшого слід застосовувати і положення ст. 244 — 250 ЦКУ (щодо представництва за довіреністю).
За умовами запитання підприємство — платник ПДВ надає послуги реєстрації договорів купівлі-продажу вживаних авто між двома фізособами. Якщо підприємство самостійно проводить реєстрацію договорів, але від імені та за кошти клієнтів, то це договір доручення, за яким воно представляє своїх клієнтів під час реєстрації договору купівлі-продажу автомобіля.
Якщо підприємство не бере участі у реєстрації договорів, а тільки надає інформаційну підтримку сторонам купівлі-продажу (складає договір, надає клієнтові консультацію щодо його реєстрації тощо), то це договір надання інформаційно-консультаційних послуг.
I в разі договору доручення, і в разі договору надання інформаційно-консультаційних послуг підприємство не зараховує вартість автомобілів на свій баланс та не бере участі у розрахунках за автомобілі. Оподатковуваною операцією є тільки надання послуг щодо реєстрації договору.
Юлія ЄГОРОВА, «Дебет-Кредит»