Закон №440 — не тільки адмінреформа
13.02.2020 р. набрав чинності Закон №440. Його назва дещо оманлива, адже він стосується не лише питань державного управління. Для суб’єктів господарювання особливе значення мають запроваджені цим законом зміни щодо адміністрування єдиного соцвнеску, хоча й серед змін до МКУ теж є досить істотні.
При чому тут адміністративна реформа?
Закон №440 є великим за обсягом документом — крім МКУ, він вносить зміни до 117 законодавчих актів: кодексів, законів та Декрету КМУ. Але зміни ці в масі своїй технічні, термінологічні. Певною мірою курйозом можна вважати факт, що якщо переважно постанови КМУ, будучи підзаконними актами, приймаються на виконання законів, то Закон №440, навпаки, прийнятий на виконання постанови КМУ (Постанови №1200).
Хоч це і виглядає курйозом, та насправді все відбулося в межах закону. Адже Конституція України в редакції 2014 року (тобто зі змінами, внесеними Законом від 21.02.2014 р. №742-VII) наділяє Кабмін повноваженнями утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Попри застереження, що така реорганізація має відбуватися «відповідно до закону», у Постанові №1200 немає посилань на жоден закон, яким запущено адмінреформу.
А що на приведення законодавства у відповідність до підзаконного акта знадобилося більше року, — що ж, це лише Верховна Рада може вказувати Кабміну, в який строк він має привести свої постанови у відповідність до новоприйнятих законів, а от Кабмін визначати строки Верховній Раді не може.
Отже, абсолютна більшість змін, внесених до 117 законодавчих актів, які навіть немає сенсу тут перелічувати, — це заміна застарілих термінів «органи доходів і зборів» на «податкові органи», «митні органи» та «податкові і митні органи» залежно від ситуації. Аналогічним чином актуалізовано й терміни «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику» та «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику».
Закон №440 і ЄСВ
Хоча найбільших змін від Закону №440 зазнав МКУ, почнімо все ж таки зі змін, які стосуються ЄСВ, — саме вони є найважливішими для суб’єктів господарювання.
Закон про ЄСВ є одним з небагатьох з вищезгаданих 117 законодавчих актів, де надано визначення поняття «податкові органи». У пункті 3-1 частини 1 статті 1 цього Закону воно замінило попереднє визначення «органи доходів і зборів». Податкові органи — це «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи».
Ще одна важлива зміна — нова редакція абзацу 12 (колишній абзац 8) ч. 1 ст. 5 Закону про ЄСВ. Відповідно до нього «податкові органи повідомляють Пенсійний фонд та фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування про взяття на облік платників єдиного внеску із зазначенням податкового органу, в якому взято на облік платника».
Нагадаємо!
Фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування є два:
1) Фонд соціального страхування, утворений шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
2) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, про який чомусь забули при об’єднанні двох вищезгаданих фондів.
А от Фонд соціального захисту інвалідів до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування не належить.
Порядок такого повідомлення має визначити ДПСУ за погодженням з ПФУ та фондами соцстраху. А наразі таким порядком є Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Мінфіну від 24.11.2014 р. №1162.
Але позаяк обов’язок повідомлення ПФУ та соцфондів про взяття на облік платників ЄСВ покладено на податкові органи, самих платників ця зміна не зачепить.
Також до статті 5 Закону про ЄСВ внесено уточнення щодо дати отримання документів (відомостей, заяв, запитів та інших документів). Такою датою є:
для паперових документів — дата надходження до відповідного податкового органу;
для електронних документів — час та дата надходження такого електронного документа, зазначені в електронному повідомленні (квитанції), сформованому програмним забезпеченням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у форматі, затвердженому в установленому законодавством порядку.
Якщо документ, поданий в електронному вигляді, надійшов пізніше 16-ї години робочого (операційного) дня, датою його отримання вважається наступний після нього робочий (операційний) день.
Змінами до п. 4 ч. 2 статті 12 Закону про ЄСВ ДПС позбавлено повноважень встановлювати форми звітності з ЄСВ, строки і порядок її прийняття та обробки. Тепер податкова може лише подавати Мінфінові відповідні пропозиції щодо цього. А от погоджувати ці пропозиції з ПФУ та соцфондами вона вже не зобов’язана.
Заразом розвіємо одне непорозуміння: подекуди можна прочитати, ніби податкова збиратиме пропозиції від самих платників ЄСВ щодо того, якими мають бути форми звітності з ЄСВ, строки і порядок її прийняття та обробки. Це занадто гарно, щоби бути правдою. Так, у новій редакції п. 4 ч. 2 статті 12 Закону про ЄСВ є слова «від платників», — але вони були і в попередній редакції. Усе стає зрозуміло, якщо прибрати уточнення «зокрема в електронній формі», — залишиться «форми, строки і порядок прийняття та обробки звітності від платників щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску». Прийняття звітності від платників, а не пропозицій від платників.
Змінами до абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону про ЄСВ уточнено, що роботодавцям, банкам, підприємствам, установам та організаціям з метою використання для обслуговування громадян (за їхньою згодою або у випадках та порядку, встановлених законодавством у сфері захисту персональних даних) може надаватися лише інформація з реєстру застрахованих осіб. У попередньому формулюванні йшлося про «інформацію з Державного реєстру» загалом — тобто не лише реєстру застрахованих осіб, а й реєстру страхувальників.
Порядок обміну інформацією з Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування між ДПСУ, ПФУ та соцфондами тепер має встановити не тільки сама ДПСУ, а й Мінсоцполітики — як і раніше, за погодженням з ПФУ та соцфондами (нова редакція ч. 2 ст. 17 Закону про ЄСВ). Щоправда, і попередній наразі чинний порядок такого обміну податкова не приймала одноосібно — це Порядок обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, затверджений наказом Міндоходів від 19.09.2013 р. №494 та постановою правління ПФУ від 19.09.2013 р. №16-1. Але він застарів уже хоча б тому, що Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у ньому є окремими фондами соцстраху.
У частині 2 статті 19 змінився перелік відомостей, які вносяться до реєстру страхувальників (див. табл.).
Таблиця
Зміни у відомостях, які вносяться до реєстру страхувальників
| Було | Стало |
| 1) податковий номер юридичних осіб (ідентифікаційний номер фізичних осіб — платників податків). Відомості про осіб, які через релігійні або інші переконання відмовилися від ідентифікаційного номера та мають відповідний запис у безконтактному електронному носії паспорта громадянина України про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, обліковуються в порядку, встановленому центральним органом державної влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом; | 1) податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); |
| 2) найменування (для фізичних осіб — підприємців та фізичних осіб, які використовують найману працю, — прізвище, ім’я, по батькові); | 2) найменування або прізвище, ім’я, по батькові; |
| 3) місцезнаходження (для юридичної особи) та місце реєстрації місця проживання або місце фактичного проживання (для фізичної особи); | 3) місцезнаходження (для юридичної особи) та місце проживання (для фізичної особи); |
| 4) форма власності; | 4) реєстраційний номер платника єдиного внеску; |
| 5) види економічної діяльності, в тому числі основний; | 5) види економічної діяльності, у тому числі основний; |
| 6) виключено | |
| 7) кількість працівників на дату подання звітності та осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами; | 6) наявність трудових (цивільно-правових) договорів із застрахованими особами; |
| 8) інша інформація, необхідна для обліку платників, їх зобов’язань та сплати єдиного внеску. | 7) інша інформація, необхідна для обліку платників, їх зобов’язань та сплати єдиного внеску. |
Тут можна було би велемудро розводитися про те, які наслідки для платників ЄСВ матиме заміна інформації про форму власності на реєстраційний номер платника ЄСВ, а інформації про кількість працівників та підрядників — на інформацію про сам факт наявності трудових чи цивільно-правових договорів із застрахованими особами, якби не останній пункт, який залишився незмінним і перетворює цей перелік на невиключний, адже за бажання взагалі будь-яку інформацію можна назвати необхідною для обліку платників ЄСВ.
Технічною є зміна, внесена до абзацу другого пункту 2 частини третьої статті 20 Закону про ЄСВ: замість ідентифікаційного номера платника в персональній електронній обліковій картці, яка заводиться на кожну застраховану особу, буде зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків. Уточнено, що для фізосіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті, замість нього зазначатиметься серія (за наявності) та номер паспорта.
Двох важливих змін зазнала частина 4 ст. 25 Закону про ЄСВ.
По-перше, не підлягають оскарженню зобов’язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником (нове речення в абзаці шостому).
По-друге, згідно з новою редакцією абзацу 10 цієї частини, узгоджена вимога про сплату недоїмки надсилається податковим органом до підрозділу державної виконавчої служби в електронній формі (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів).
Крім того, тут же уточнено, що узгодження вимоги відбувається шляхом її оскарження (так, це нове формулювання, в старій редакції узгодження й оскарження все-таки означали різні речі) не тільки в судовому, а й в адміністративному порядку.
А що з МКУ?
Зміни до МКУ теж не обмежуються потребами актуалізації законодавства у зв’язку з адміністративною реформою, хоча, звичайно, саме ці зміни є кількісно найчисленнішими. До того ж ці зміни стосуватимуться не тільки суб’єктів ЗЕД, а й звичайних громадян — які їздять за кордон або замовляють товари в міжнародних інтернет-магазинах.
Розгляньмо найважливіші з цих змін.
Нова редакція частини 4 ст. 11 МКУ (фактично це нова частина) встановлює, що не належать до інформації з обмеженим доступом і не можуть становити комерційної таємниці відомості щодо конкретних експортно-імпортних операцій, згоду на оприлюднення яких надано декларантом (крім випадків віднесення таких відомостей до державної таємниці) за формою, визначеною Мінфіном, а також відомості, внесені декларантами до митної декларації відповідно до ч. 8 ст. 257 МКУ, за винятком пунктів 2, 4, підпунктів «б», «в», «д», «є», «з» пункту 5, пунктів 6, 7 і 9 ч. 8 зазначеної статті.
Інформація з обмеженим доступом
Відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, — також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору.
Відомості про транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для міжнародного перевезення товарів та/або їх перевезення митною територією України під митним контролем, та контейнери.
Відомості про товари:
— звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар;
— торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах);
— опис упаковки (кількість, вид);
— фактурна вартість товарів;
— відомості про уповноважені банки декларанта;
Відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати.
Відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови.
Відомості про документи, передбачені ч. 3 ст. 335 МКУ.
А от нова частина 5 ст. 11 МКУ є фактично новою редакцією колишньої частини четвертої. Порівняно з попередньою редакцією в ній конкретизовано, яка інформація не може розголошуватися (див. вище), а також уточнено, що може оприлюднюватися інформація щодо митної вартості товарів. У новому абзаці сказано, що надання та оприлюднення знеособленої інформації здійснюються ДМСУ на безоплатній основі та у формі відкритих даних в обсягах, що не суперечать міжнародним договорам України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, та в порядку, що визначається КМУ.
Змінено вимоги до форми і змісту скарг та інших звернень, строки їх подання, порядок і строки їх розгляду (стаття 26 МКУ). Уточнено, що скарги та інші звернення громадян розглядаються ДМСУ, митницями та їх посадовими особами відповідно до повноважень, визначених у МКУ та положеннях про відповідний митний орган.
Відповідь за результатами розгляду скарг та інших звернень надається у встановлений законом строк тим митним органом, який отримав ці звернення, за підписом керівника або його заступника.
Якщо питання, порушене в одержаному митним органом зверненні, не входить до його повноважень, воно у термін не більше п’яти днів пересилається таким митним органом за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється автору звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення митним органом чи посадовою особою, воно в той самий термін повертається автору звернення з відповідними роз’ясненнями.
Новою статтею 31-1 МКУ врегульовано застосування електронних документів та електронного документообігу в митній справі.
Заяви, звернення, запити, скарги, інші документи, подання яких митним органам передбачено МКУ, можуть подаватися митним органам в електронному вигляді.
Рішення та інші документи, передбачені МКУ, які створюються митними органами під час реалізації повноважень, можуть видаватися у вигляді електронних документів відповідно до Закону про електронні документи та електронний документообіг. У випадках, встановлених законодавством з питань митної справи, електронні документи перетворюються у візуальну форму, придатну для сприйняття її змісту людиною, у форматі, що унеможливлює у подальшому внесення до них змін, із накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Формати та структура зазначених вище документів, протоколи обміну даними та інші технічні специфікації визначаються ДМСУ з оприлюдненням на її офіційному вебсайті.
До уваги поштових операторів: змінено частину 5 статті 233, яка регламентує місця проведення операцій з міжнародними поштовими та експрес-відправленнями (розпакування, перепакування, пред’явлення для огляду, у тому числі при здійсненні заходів офіційного контролю тощо) та їх зберігання до випуску у вільний обіг чи повернення відправникам. Такі операції здійснюються під митним контролем у місцях міжнародного поштового обміну та на центральних (регіональних) сортувальних станціях.
Порядок визначення та обладнання місць міжнародного поштового обміну встановлюється Мінінфраструктури за погодженням з Мінфіном.
Порядок визначення та обладнання центральних (регіональних) сортувальних станцій встановлюється Мінфіном.
Нова ч. 11 ст. 257 зобов’язала ДПСУ безоплатно забезпечувати митні органи кваліфікованими електронними підписами.
Згідно з новими абзацами ч. 1 ст. 452 Мінфін має доступ на правах користувача до автоматизованих інформаційних і довідкових систем ДМСУ, в яких міститься інформація про товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України. Обробка такої інформації здійснюється Мінфіном із додержанням вимог щодо конфіденційності інформації.
Якщо провадження у справі про порушення митних правил веде інший митний орган, ніж митниця, в зоні якої виявлено таке порушення, протокол, вилучені товари, у т. ч. ТЗ особистого користування, ТЗ комерційного призначення та документи, зазначені в протоколі, передаються до такого іншого митного органу (зміна в ч. 11 ст. 494 МКУ).
Повноваження адвоката на участь у справі про порушення митних правил підтверджуються документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, відповідно до Закону про адвокатуру (нова редакція п. 1 ч. 3 статті 500 МКУ).
Викладено в новій редакції статтю 547 «Митний пост». Тепер це не відокремлений, а просто структурний підрозділ митниці. Зони діяльності митних постів визначаються положеннями про ці пости. Керівники митних постів призначаються на посади і звільняються з посад керівником ДМСУ в порядку, визначеному законодавством.
З частини другої статті 557, де говориться, що у межах пунктів пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення органи доходів і зборів (у всьому тексті словосполучення «органи доходів і зборів» замінено на «митні органи», іноді на «податкові та митні органи», а тут залишилося формулювання з попередньої редакції) як балансоутримувачі земельних ділянок, нерухомого майна та службових приміщень можуть надавати у тимчасове користування відповідні приміщення та земельні ділянки для службових потреб підприємствам, діяльність яких пов’язана із забезпеченням функціонування пунктів пропуску, та щодо підприємств сфери обслуговування відповідно до закону зникло слово «безоплатно». На яких засадах визначатиметься розмір оплати за ці приміщення та ділянки, змінами не конкретизовано.
Внесено зміни й до ст. 320 МКУ. Так, управляти ризиками декларантів тепер буде Автоматизована система аналізу та управління ризиками (АСАУР). Її дані відтепер є першочерговими для визначення форм та обсягу митного контролю. Як відомо, вона дозволяє враховувати при оцінці ризику попередню поведінку суб’єкта ЗЕД.
У базі даних накопичуються так звані позитивні та негативні історії декларанта — це стосується й поданих МД, і результатів контролю наведених у них даних, відбору проб/зразків тощо.
Місце і час митного оформлення
Внесено уточнення до статті 247 «Місце і час здійснення митного оформлення». Хоча, як і раніше, митне оформлення здійснюється в місцях розташування відповідних підрозділів органів доходів і зборів протягом робочого часу, встановленого для цих органів, однак у визначених Мінфіном випадках митні формальності, які виконуються автоматизованою системою митного оформлення в автоматичному режимі, здійснюються цілодобово. Крім того, у випадках та в порядку, що визначаються Мінфіном, окремі або всі митні формальності, що підлягають виконанню митними органами, можуть виконуватися посадовими особами іншого митного органу, ніж митний орган, якому пред’явлені товари, ТЗ комерційного призначення, або автоматизованою системою митного оформлення.
Щодо строку митного оформлення в статті 255 уточнено, що 4 робочі години — це максимальний строк митного оформлення з моменту пред’явлення, а взагалі-то воно має проводитися в найкоротший можливий строк.
Особливий статус митниці та податкової
Зі 117 законодавчих актів, до яких вносить зміни Закон №440, крім Закону про ЄСВ, на увагу заслуговує Закон №3166.
Зміни до статті 21 «Територіальні органи центрального органу виконавчої влади» цього закону виводять з-під її дії територіальні органи ДПС та ДМС. Їх статус, порядок утворення тощо надалі визначається новою статтею 21-1 «Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику».
На відміну від територіальних органів інших центральних органів виконавчої влади, територіальні органи податкової та митниці втрачають статус юросіб і стають відокремленими підрозділами.
Положення про територіальні органи ДПС і ДМС затверджуються керівником відповідного центрального органу не одноосібно, як за п. 3 ст. 21, а за погодженням з відповідним міністром (тобто міністром фінансів). Так само за погодженням з міністром керівники ДПС і ДМС приймають рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію таких відокремлених територіальних підрозділів.
Зверніть увагу!
Втрата територіальними органами ДПС і ДМС статусу юросіб тягне за собою зміну реквізитів рахунків на сплату митних платежів та реквізитів митних декларацій. Однак Закон №440 нічого не говорить про те, з якого моменту відбудеться ця організація та, відповідно, зміни в реквізитах. Тому суб’єктам ЗЕД слід уважно стежити за повідомленнями ДМС.
Таким чином, у структурі податкових і митних органів, на відміну від інших центральних органів виконавчої влади, створюється явна «владна вертикаль».
Насамкінець
Закони на кшталт вищерозглянутого викликають дивне почуття, що під лавиною дрібних, несуттєвих, технічних, термінологічних і просто косметичних змін може бути заховано щось суттєве. Вище ми намагалися розглянути всі більш-менш суттєві зміни, однак не можна виключати, що щось та й зуміло випасти з нашої уваги.
Нормативна база
- МКУ — Митний кодекс України від 13.03.2012 р. №4495-VI.
- Закон №440 — Закон від 14.01.2020 р. №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи».
- Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
- Закон №3166 — Закон від 17.03.2011 р. №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади».
- Постанова №1200 — Постанова КМУ від 18.12.2018 р. №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України».
Андрій ПОРИТКО, головний редактор