У IПК ДФСУ від 14.08.2018 р. №3533/6/99-99-15-02-01-15/IПК (див. «ДК» №35/2018) розглядається ситуація, як внести виправлення до вже поданої звітності, якщо уточнюючої форми не передбачено. У цьому випадку йдеться про Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, — так званий Розрахунок держдивідендів.
Звичайна відповідь податківців у такій ситуації — виправити помилку можливо у декларації за наступний період, тобто в цьому випадку — за наступний квартал. У разі виправлення заниження податкового зобов'язання доведеться також сплатити штраф у розмірі 5% від суми недоплати відповідно до пп. «б» абз. 3 п. 50.1 ПКУ. До того ж завжди залишається ризик, що тим часом відбудеться перевірка, яка виявить недоплату податку, що загрожує не тільки фінансовими санкціями підприємству, а й адміністративними санкціями до його посадових осіб.
Тож у цьому випадку ДФС вирішила запропонувати інший варіант, а саме подати звичайну форму Розрахунку держдивідендів із самостійно проставленою позначкою «уточнюючий», а також доповнення, в якому навести розшифрування показників і сум, що враховані для визначення об'єкта оподаткування та нарахованої суми платежу. Посилається при цьому ДФС на п. 46.4 ПКУ.
Але ж цей пункт стосується зовсім іншої ситуації! У ньому йдеться про недосконалу форму податкової декларації, яка збільшує або зменшує податкові зобов'язання платника всупереч нормам ПКУ. А ми говоримо, по-перше, про виправлення помилки, допущеної платником та самостійно ним виявленої. Пункт 46.4 ПКУ цієї ситуації не стосується. По-друге, Розрахунок держдивідендів не можна вважати податковою декларацією, бо самі держдивіденди не можна вважати податком.
Можливо, ДФС і сама це відчувала, бо, наприклад, у листі від 28.12.2015 р. №27861/6/99-95-42-03-15 вона дала точно таку саму відповідь — але не обґрунтовуючи її посиланням на п. 46.4 ПКУ, а вказуючи натомість на п. 50.1 ПКУ. Щоправда, в цьому пункті теж ідеться про податкову декларацію, що ж до Розрахунку держдивідендів, то в цьому листі ДФС обережно називає його «обов'язковим документом, на підставі якого здійснюються нарахування та сплата частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями», таким чином підштовхуючи до думки, що його теж можна вважати податковою декларацією.
Але ж держдивіденди не є податком! Про це, до речі, писала ще ДПСУ в листі від 19.04.2012 р. №11361/7/15-1217 «Щодо виправлення самостійно виявлених помилок у Розрахунку частини чистого прибутку (доходу)» (див. «ДК» №21/2012, коментар «ДК»). I в цій сфері нічого відтоді не змінилося, адже перелік загальнодержавних податків визначено ст. 9 ПКУ.
По суті, єдина законодавча норма, що встановлює причетність податкових органів до держдивідендів, — це п. 3 згаданої в цій IПК Постанови №138, який уповноважує тодішню ДПС разом із Держфінінспекцією «здійснювати контроль за повнотою і своєчасністю сплати державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)». Але жодними особливими повноваженнями для реалізації цього обов'язку податківців наділено не було — як, до речі, не було внесено змін до Постанови №138 щодо визначення компетентного органу після адміністративної реформи 2014 року.
Що ж до виходу, запропонованого в цій IПК, — він, загалом, можливий, але водночас не має обґрунтування в нормах законодавства. А найправильнішим виходом із ситуації було би, звичайно, оновлення форми Розрахунку держдивідендів із запровадженням форми уточнюючого розрахунку. Та для цього довелося б узгодити дії аж трьом органам влади: КМУ, Мінфіну і ДФСУ.
Андрій ПОРИТКО, головний редактор