Усі ми знаємо, що кожне підприємство має створювати наказ про облікову політику. Але ж є сміливці, які цього не роблять.
Спочатку було Слово…
У жодному нормативному документі з питань бухгалтерського обліку не сказано, що підприємство повинне створювати наказ про облікову політику як окремий розпорядчий документ керівника підприємства.
Як було зазначено в попередній редакції (до 01.01.2018 р.) ст. 1 Закону про бухоблік, облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
З 01.01.2018 р. цей термін уже викладено в новій редакції відповідно до змін, унесених до Закону про бухоблік Законом №2164: облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності. Тобто з початку 2018 року облікова політика включає, в тому числі, принципи, методи і процедури з ведення бухгалтерського обліку, а не тільки складання фінзвітності.
У всіх бухгалтерських стандартах зазначається, що відповідні принципи, методи і процедури мають наводитися у примітках до фінансової звітності. Наприклад, дивимося п. 29 П(С)БО 9 «Запаси», де сказано, що у примітках до фінзвітності наводиться інформація про методи оцінки запасів. Або гляньмо на п. 13.4 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», де зазначено про методи визначення величини резерву сумнівних боргів, які повинні наводитись у примітках до фінзвітності. I так далі в інших П(С)БО.
Тобто примітки до фінзвітності — це єдиний нормативно встановлений документ, який має відображати дані про обрану облікову політику.
Звісно, ми маємо цілий пакет листів, методрекомендацій державних органів, у яких зазначається про необхідність складання наказу про облікову політику. Дивимося, наприклад, Методрекомендації №635. У пунктах 1.3, 2.1, 3.4 ідеться про розпорядчий документ про облікову політику. Розпорядчий документ — це, як правило, письмовий наказ керівника підприємства або положення тощо, які здебільшого також затверджуються наказом. Але ж усе це рекомендації, а не обов'язкові до застосування норми.
З наведеного випливає цілком логічний висновок: підприємство не зобов'язане оформляти облікову політику розпорядчим документом (наказом тощо). Тому за відсутність такого документа не може настати жодної відповідальності. Водночас оформлення такого документа автоматично зніме певний клас запитань: чому ви в обліку робите так, а не інакше?
У чому причина неуважного ставлення до наказу?
Давайте відверто подивимося, як здебільшого на практиці складається наказ про облікову політику насамперед на невеликих підприємствах, яких маємо переважну кількість. Бухгалтер готує відповідний наказ, записуючи туди зручні у застосуванні особисто йому принципи, методи, процедури. Керівник механічно затверджує (підписує) такий наказ, і облікова політика вважається обраною підприємством.
У чому причина такого начебто безвідповідального підходу?
Можливо, практика не підтверджує залежності між обраною обліковою політикою і успішністю діяльності підприємства. Тобто незалежно від того, яка облікова політика буде обрана, підприємство працюватиме з однаковим рівнем успішності.
Давайте ще відповімо на запитання: а які завдання вирішує облікова політика?
Вона вирішує питання розподілу понесених підприємством витрат і отриманих доходів між різними звітними періодами. I край, більше нічого. Тобто сама собою вона не додає ані витрат, ані доходів. Останнє скажемо з певними зауваженнями : наприклад, у разі переоцінки можуть бути як віртуальні витрати, так і доходи. Але ж це віртуальні суми. Реальних доходів облікова політика не заробляє, реальних витрат не додає.
Реальність є значно більше непередбачуваною, аніж це може вловити обрана підприємством облікова політика. Таким чином, яку б облікову політику підприємство не обрало, вона ніколи адекватно не відображатиме господарської реальності. Можливо, в майбутньому винайдуть прийнятніші методи оцінки господарської реальності, які адекватніше відображатимуть таку реальність в обліковій моделі (якою виступає бухгалтерський облік). Допускаємо, що цьому сприятиме розвиток інформаційних технологій, зокрема штучного інтелекту. Якщо це станеться, тоді й повага до таких методів буде вищою. Нині, на жаль, цього немає.
Принцип послідовності
Є наказ чи немає наказу, але про одну істотну річ маємо сказати. Якщо, приміром, у поточному місяці (році) бухгалтер списує запаси за методом середньозваженої собівартості, то в наступному місяці (році) він не може просто так узяти і застосувати інший метод, приміром ФIФО. Господарські операції відображаються в обліку за одним і тим самим правилом. Відповідно до ст. 4 Закону про бухоблік це називається принципом послідовності. Застосування одного й того самого правила дозволяє порівнювати фінансові показники за різні періоди. Такі показники будуть зіставними. Якщо цього не зробити, якщо хаотично брати різні методи, жодної зіставності не отримаємо. Отримані таким чином дані адекватно не відображатимуть господарської реальності. Тож і управлінські рішення на основі такої викривленої інформації також можуть бути неадекватними.
Підприємство має право переглядати (змінювати) свою облікову політику. Але при цьому слід дотримуватися норм П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах». Наприклад, відповідно до п. 9 цього П(С)БО облікова політика може змінюватися, тільки якщо змінюються:
— статутні вимоги;
— вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;
— або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.
Тобто відсутність наказу не має призводити до хаосу в бухобліку. Не створюєте наказ — хай так. Але принципу послідовності має бути дотримано.
Ось те важливе, про що маємо сказати: відсутність наказу про облікову політику не означає, що немає самої політики.
Примітки до фінзвітності замість наказу
Підсумуймо. Ми з'ясували, що наказ не є обов'язковим, хоча і є вельми корисним. Адже він допомагає нам триматися обраної облікової політики. Проте ми з'ясували, що елементи облікової політики мають відображатися в примітках до фінзвітності. Подеколи примітки зводять до форми №5. Але в цій формі про облікову політику жодного слова. Тим паче що форму №5 взагалі не складають суб'єкти малого підприємництва, які застосовують П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва». Разом з тим стандарти обліку прямо вимагають від нас розкривати елементи облікової політики (наприклад, метод оцінки запасів тощо) у примітках.
Отже, примітки — це обов'язковий додаток до фінансової звітності, форма якого не встановлена нормативними документами. Тобто примітки складаються в довільній формі і мають додаватися до фінзвітності. Стосується це, зокрема, суб'єктів малого підприємництва. Щоправда, подання приміток до статистичних органів чи до податкової нормативними документами не передбачено. Але ж для внутрішніх потреб вони таки мають бути. I якщо вже немає наказу, то мають бути примітки з описом облікової політики.
Нормативна база
- Закон №2164 — Закон України від 05.10.2017 р. №2164-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо удосконалення деяких положень».
- Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
- Методрекомендації №635 — Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства, затверджені наказом Мінфіну від 27.06.2013 р. №635.
Олександр ЗОЛОТУХIН, консультант