Підприємство «А» укладає з транспортною компанією «Т» договір перевезення товару покупцю. Наш партнер «В» звернувся до нас із проханням заїхати до них на склади в іншій області та забрати їхній товар. Чи можна скласти договір компенсації витрат на перевезення товару між підприємствами «А» і «В» (тобто підприємство «А» оплачує транспортні витрати підприємству «Т», а «В» компенсує частину транспортних витрат підприємства «А»)? Чи можливе таке на території України та у відносинах із нерезидентами?
Перевезення — оформленням
Нагадаємо, що Правила №363 визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту — перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів — замовників.
Під терміном «договір про перевезення вантажів» Правила №363 розуміють двосторонню угоду між перевізником та вантажовідправником чи вантажоодержувачем (замовником), що є юридичним документом, яким регламентуються термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи з видачі та приймання вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо.
Предмет договору перевезення
Якщо вдатися до примірного договору перевезення, форма якого запропонована у дод. 1 до Правил №363, то предмет договору окреслює, зокрема, такі умови:
«1.1. Замовник зобов'язується надавати для перевезення вантажі, а Перевізник приймати їх обсягом _______ тис. т та _______ тис. т-км за номенклатурою і по кварталах, обумовлених цим договором (згідно з додатком 1, що є невід'ємною частиною цього договору).
1.2. Перевізник виконує для Замовника перевезення вантажів обсягом _________ тис. автомобіле-год., обумовленим додатком 2, що є невід'ємною частиною цього договору».
I для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи складається єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ — товарно-транспортна накладна (форма 1-ТН, дод. 7 до Правил №363).
Але для деяких видів вантажів під час їх перевезення автомобільним транспортом установлено спеціалізовані форми ТТН, затверджені відповідними наказами уповноважених органів виконавчої влади.
Отже, для оформлення накладних при перевезенні вантажів, щодо яких вимог про використання спеціалізованих форм ТТН немає, використовується форма, затверджена Правилами №363, в частині наявності та заповнення всіх визначених реквізитів.
Товарно-транспортна накладна може оформлюватися суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Оскільки в запитанні йдеться про можливість перевезення одним транспортом вантажу одночасно двох замовників, то пунктом 10.1 Правил №363 визначено, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно із заявками або за одноразовими договорами.
Здавання замовником і приймання перевізником вантажів, що перевозяться навалом, наливом або в контейнерах, передбачають визначення та запис маси вантажу в товарно-транспортній накладній (п. 10.12 Правил №363).
Відповідно до вимог пункту 10.13 Правил №363, тарні та штучні вантажі приймаються Перевізником із зазначенням у товарно-транспортній накладній маси вантажу та кількості вантажних місць. Маса тарних і штучних вантажів визначається замовником перед поданням їх перевізнику та зазначається на вантажних місцях. Умови приймання вантажів для перевезення, які не передбачені розділом 10 Правил №363, визначаються правилами перевезень окремих видів вантажів (п. 10.17 Правил №363).
Таким чином, Правила оформлення та приймання вантажу до перевезення за однією ТТН не забороняють, за наявності вільних вантажних місць, довантажувати транспорт за іншою ТТН іншого замовника.
Умови перевезення вантажу, як правило, визначаються заявкою, де також фіксуються маса вантажу та кількість вантажних місць.
Таким чином, сторони договору заздалегідь обумовлюють або відповідну кількість автомобілів, або відповідну кількість вантажних місць в одному чи кількох автомобілях.
Тому не виключається сусідство вантажів кількох замовників в одному автомобілі чи кількох автомобілях залежно від об'єму та маси вантажу кожного із замовників.
Доставка «чужого» товару
Оскільки перевезення замовляється на виконання договору купівлі-продажу товару, то нагадаємо, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦКУ).
I ч. 1 ст. 656 ЦКУ не встановлює положення щодо обов'язкового перебування на момент продажу у продавця товару у власності. Тому продавець може укладати договори купівлі-продажу і в тому разі, коли товар може бути створений (продукція вироблена), придбаний, набутий (на підставі цивільно-правового договору) у майбутньому.
Договори купівлі-продажу як власного, так і, по суті, «чужого» товару можуть містити вимоги щодо доставки товару за рахунок продавця. У таких випадках продавець може укладати договори перевезення будь-якого товару, за доставку якого він відповідає (за наведених нами умов — отримує відповідну плату у складі ціни товару чи окремо — плати за послугу доставки/перевезення).
Загалом ми не заперечуємо можливість укладення договору перевезення товару, який не належить замовнику перевезення. При цьому такий замовник самостійно організовує перевезення ( ми говоримо про укладення договору з перевізником, оформлення ТТН на кількість вантажних місць та/або кількість автотранспорту), а також оплачує таке перевезення власним коштами.
Однак такі кошти замовнику фактично відшкодовує власник товару за договором купівлі-продажу чи за окремим договором про відшкодування понесених витрат на доставку придбаного товару.
Компенсація витрат на перевезення
Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 909 ЦКУ, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)).
Отже, товарно-транспортна накладна є документом, що його складає вантажовідправник для оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовує для остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. Оформлена товарно-транспортна накладна має бути у водія транспортного засобу під час здійснення перевезень вантажів за договором перевезення.
Таким чином, на нашу думку, наприклад, в одному транспортному засобі відповідна кількість вантажних місць може бути зайнята товаром різних замовників з оформленням на кожного замовника відповідних ТТН та інших документів на товар. Проте укласти договір компенсації витрат виключно на перевезення між різними замовниками з оформленням ТТН на одного з них без будь-яких господарських відносин щодо товару між ними юридично неправильно.
Між такими замовниками мають існувати відносини комісії, доручення, інших договорів (у т. ч. змішаних) для того, щоб один із них міг здійснити перевезення товару. Адже коли йдеться про продаж товару, який не належить на праві власності продавцю, мається на увазі, що такий товар перебуває у нього на законних підставах, які дають право оформити відповідні документи на такий товар та скласти ТТН для доставки цього товару покупцю. У такому разі доставка/перевезення визначається умовами відповідного цивільного чи господарського договору як додаткові умови/положення, а не самостійний вид господарських зобов'язань.
Варіант — тристоронній договір
Утім, у цій ситуації можливим є укладення тристороннього договору, сторонами якого будуть один перевізник та два замовники з оплатою всього перевезення лише одним із замовників. Проте чи погодиться на це перевізник — сказати складно. Адже договір перевезення визнано чинним законодавством як двосторонній правочин з оформленням усіх транспортних документів, зокрема ТТН від одного замовника.
Це щодо перевезення на території України. Якщо поставка товару планується на експорт, тут ситуація майже аналогічна: якщо товар завантажується на території України та без перевантаження доставляється нерезиденту, то оформляється одна міжнародна транспортна накладна (CMR). I відповідно до ч. 1 ст. 248 МКУ митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який, відповідно до законодавства, її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.
Зміст митної декларації
Згідно з ч. 8 ст. 257 МКУ, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларант, залежно від митних формальностей, установлених Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення, вносить також відомості, у тому числі у вигляді кодів, зокрема, про:
1) заявлений митний режим, тип декларації та особливості переміщення;
2) відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, — також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору.
При митному оформленні товарів на експорт також слід буде надати підтвердження наявності у декларанта товару на законних підставах.
Тому наразі ми дотримуємося такої позиції: замовник (постачальник товару за господарським договором) може укладати договори перевезення як щодо власного товару, так і товару, що його він отримав у користування та розпорядження на умовах відповідного цивільного або господарського договору. Укладення будь-яких договорів про компенсацію витрат перевезення між двома замовниками (постачальниками товару) за відсутності між ними відносин щодо зобов'язань за таким товаром (продати, віддати у позичку, користування тощо) суперечить чинному законодавству.
Нормативна база
- МКУ — Митний кодекс України від 13.03.2012 р. №4495-VI.
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- Правила №363 — Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу від 14.10.97 р. №363.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»