Після ДТП страхова компанія винної особи відшкодувала підприємству суму, яка навіть наполовину не покриває реальних витрат на ремонт автомобіля. Наш автомобіль має спеціальне розфарбування (логотип та слоган підприємства), яке покриває значну частину автомобіля. Крім того, ми купували різні спецприлади відеоспостереження (відеореєстратор, навігатор тощо). Внаслідок ДТП це все доведеться робити наново. Чи можна відшкодувати витрати на це за рахунок особи, визнаної судом винною у ДТП?
Відповідно до п. 22.1 Закону України від 01.07.2004 р. №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон №1961), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформляється нині, передбачає страхову суму за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50 тис. грн на одного потерпілого (п. 9.2 Закону №1961). Страхова сума — це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування відповідно до умов договору страхування (п. 9.1 Закону №1961).
Після звернення з повідомленням про ДТП (на виконання вимоги пп. 33.1.4 Закону №1961) до страхової компанії може здійснюватися експертна оцінка суми страхового відшкодування, що належатиме до виплати, експертом страховика чи відповідною експертною компанією (за заявою страховика). Якщо представник страховика не з'явився у певний строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на експертизу (п. 34.3 Закону №1961). Але страховик має право здійснювати виплати без експертизи (у т. ч. шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна (п. 36.2 Закону №1961).
Про суми оцінки складається відповідний звіт, який визначає вартість матеріального збитку, завданого власнику ТЗ унаслідок пошкодження його при ДТП. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (п. 36.1 Закону №1961). При цьому, як свідчить практика, реальна вартість відновлювального ремонту становить суму, що в окремих випадках значно перевищує ту, яку визначив страховик.
Як правило, відповідно до страхового акта та розрахунку страхового відшкодування сума, що виплачується на користь страхувальника, включає вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу деталей транспортного засобу та величини втрати товарної вартості за мінусом безумовної франшизи. До того ж, згідно з п. 36.2 Закону №1961, сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму ПДВ, визначеного відповідно до законодавства. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми ПДВ, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Припустімо, що сума страхового відшкодування, фактично отримана підприємством від страховика, становить 30 тис. грн, а реально витрачені кошти підприємства — власника ТЗ на повне відновлення автомобіля після ДТП з урахуванням відновлення товарного вигляду (нанесення спеціального розфарбування), придбання спецтехнічних засобів, пошкоджених при ДТП і таких, що не підлягають відновленню (або з урахуванням їх ремонту), таких як навігатор та відеореєстратор, — становлять 50 тис. грн. Хто має відшкодувати різницю у 20 тис. грн — страхова компанія чи винна особа?
Відповідь на це запитання спробував надати ВСУ у постанові від 04.06.2014 р. (справа №6-49цс14). Так, спираючись на Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджену наказом Мін'юсту та ФДМУ від 24.11.2003 р. №142/5/2092 (далі — Методика), ВСУ дійшов таких висновків:
Висновок 1. Поняття «втрата товарної вартості» та «втрата товарного вигляду» не є тотожними. Хоча втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається у Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.
Враховуючи положення Методики, суд вважає, що втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, спричинене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів та агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження колісних транспортних засобів (далі — КТЗ) і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.
Висновок 2. Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків (п. 2.4 Методики), спрямованих на виправлення пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до п. 32.7 Закону №1961 шкоду, пов'язану з втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Висновок 3. Величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених деталей, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації всіх типів КТЗ (п. 8.6 Методики).
Підпунктом «е» пп. 8.6.2 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується у разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішнього вигляду КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо).
З огляду на наведене вище, на нашу думку, оскільки сама Методика розрахунку саме вартості матеріального збитку (реальних збитків) включає вартість відновлювального ремонту на пофарбування автомобіля (а в нашому випадку пофарбування замінених деталей має відбуватися з відновленням логотипу (його пошкодженої частини), то саме ці роботи має бути включено до розрахунку вартості суми відшкодування, яке виплачує страхова компанія. Витрати, понесені потерпілою особою, як зазначено у запитанні, у зв'язку з придбанням знищених спецприладів відеоспостереження (відеореєстратор, навігатор тощо), відшкодовує винна особа в порядку ч. 1 ст. 1166, ч. 2, 5 ст. 1187 ЦКУ. Тобто в цьому разі йдеться про відшкодування суми шкоди, завданої майну, яке було в ТЗ, що її не відшкодовує страховик (п. 32.4 Закону №1961).
Водночас, якщо йдеться про прилади, які входять до комплектації автомобіля, то, на нашу думку, витрати на їх відновлення (заміну) має нести страховик. Якщо ж ідеться про додаткові опції, то винна сторона відшкодовує витрати на їх відновлення лише в тому разі, якщо їх не згадано у договорі страхування.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»