Під час перевірки податкова врахувала лише договори поставки товарів із контрагентами, накладні та податкові накладні. На документи на доставку та наше листування з контрагентами навіть не було посилання в акті перевірки, про що ми дізналися після його отримання. За результатами перевірки були визнані непідтвердженими госпвідносини з контрагентами та зняті і ПК, і ПЗ з ПДВ. Наших заперечень на акт не було почуто, нам повідомили, що ми «транзитери» і податкового повідомлення-рішення не буде прийнято. Чи можемо ми зобов'язати податкову врахувати ці документи шляхом внесення змін до акта перевірки?
Платник податків у ситуації, коли податкові органи відмовляються брати до уваги документи, що мають значення для перевірки, повинен враховувати строки, встановлені в ПКУ:
1) до закінчення строків проведення перевірки (ст. 82 ПКУ) платник податків надає (надсилає листом із повідомленням про вручення) такі документи, причому безпосередньо до податкового органу, а не перевіряльникам, які допущені до перевірки.
Такі дії є важливими лише у разі, якщо саме під час перевірки податковий орган відмовляється врахувати відповідні документи. Якщо ж платник податків дізнається про невраховані документи після ознайомлення з актом перевірки, єдине, що може врятувати ситуацію, — надати заперечення до нього протягом 5 днів з дати отримання акта перевірки (п. 86.7 ПКУ).
2) у разі якщо документи надходять до податкового органу менш ніж за три дні до закінчення перевірки, податковий орган приймає рішення про продовження перевірки (абз. 3 п. 44.7 ПКУ);
3) якщо надати невраховані документи після перевірки, податковий орган може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки (абз. 4 п. 44.7 ПКУ).
Утім, наскільки наведені у п. 2 та 3 дії мають юридичне значення, наразі сказати важко. По-перше, податкові органи (перевіряльники) використовують ці норми, щоби провокувати продовження перевірки чи призначення нової (позапланової). Як свідчить практика, в останній або передостанній день перевірки приносять письмовий запит про надання документів, які свідчать про порушення платником податків вимог податкового, валютного чи іншого законодавства (пп. 16.1.5 ПКУ). Тож розвиток подій залежатиме від самого платника. По-друге, акти перевірок у самому кінці містять вказівку на те, що «...первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи, що свідчать про діяльність суб'єкта господарювання (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевіряється, відсутні».
Тож податковому органу в наступному адміністративному чи судовому оскарженні буде доволі важко довести відсутність тих чи інших документів на момент перевірки: тягар доказування в таких справах покладається саме на податковий орган (згідно з нормою ч. 2 ст. 71 КАСУ). Відповідно до п. 85.4 ПКУ, податкові органи отримують копії лише тих документів, які свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, порушення вимог податкового чи іншого законодавства.
Тому, на нашу думку, якщо податковий орган не вважає за потрібне врахувати ті чи інші документи, а платник податків не може надіслати їх безпосередньо до податкового органу, що призначив перевірку, у строки, встановлені у п. 44.7 ПКУ, то доцільно підписати акт із зауваженнями (запереченнями), але самі ці документи краще використовувати під час адміністративного оскарження чи вже в суді.
Щодо змін до акта перевірки, то слід розуміти, що судова практика свідчить: суди не визнають за платниками податків право оскаржувати саме акти перевірки. Оскільки акт перевірки сам по собі не спричиняє жодних негативних наслідків для платника податків, то й вимога внести до нього зміни навряд чи буде задоволена податковим органом (під час розгляду заперечень) або судом.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»