Працівник нашого підприємства хотів перейти на вище оплачувану роботу і написав заяву на звільнення. Але до закінчення двох тижнів відробітку перед звільненням він отримав повістку про мобілізацію з дати, яка передує останньому дню відробітку. Тож звільнятися він уже не хоче, бо влаштуватися, куди планував, не встигне. Чи має підприємство право звільнити такого працівника?
Згідно зі ст. 38 КЗпП, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо ж працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Отже, можна зробити висновок, що навіть коли вже видано наказ про звільнення, але працівник бажає працювати далі, підприємство не має права його звільнити.
Але якщо на робоче місце чи посаду запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору1, то попередній працівник уже не може працювати далі і наказ про його звільнення не може бути скасований. Але варто звернути увагу на п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.92 р. №9, де зазначено, що звільнення працівника не проводиться за раніше поданою ним заявою лише у разі, якщо працівник відкликав свою заяву до закінчення строку попередження, і то за умови, що на його місце не запрошена інша особа в порядку переведення з іншого підприємства згідно з ч. 4 ст. 24 КЗпП. Тобто, на думку ВСУ, недостатньо того, що працівник просто продовжував працювати і не вимагав розірвання трудового договору, — працівник має заявити, що він бажає працювати на цьому робочому місці і далі та відкликати заяву про звільнення.
1 Наприклад, особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій (див. ст. 24 КЗпП).
Слід врахувати і те, що за призваними на військову службу під час мобілізації на особливий період робоче місце зберігається — на період такої мобілізації, але не більше одного року. Це передбачено ст. 119 КЗпП та підтверджується забороною на звільнення такого працівника протягом періоду збереження за ним робочого місця за ст. 36 КЗпП.
Відповідно до ст. 24 Закону України від 25.03.92 р. №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення до військової частини з районного (міського) військового комісаріату. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Тож виходить: якщо працівника мобілізують у період до дня звільнення згідно з його заявою, навіть якщо на його місце було вже узгоджено прийняття іншого працівника, відмовити якому в працевлаштуванні підприємство не має права, звільнити мобілізованого працівника не можна. Таким чином, норми ст. 36 та 119 КЗпП суперечать давнішій ст. 38 КЗпП. Щоб уникнути порушення трудового законодавства, підприємству доведеться приймати нового працівника за строковим трудовим договором, а вже після повернення мобілізованого працівника узгодити з ним питання щодо його звільнення чи продовження трудових відносин.
Василь РОРАТ, «Дебет-Кредит»