Підприємці сплачують внески з державного соціального страхування часто навіть у більшому розмірі, ніж інші фізособи (за яких значну частину страхових внесків сплачує працедавець). А яку віддачу від сплати цих внесків може отримати підприємець і чи є йому сенс сплачувати більше? У цій статті ми розглянемо соціальні гарантії, на які має право підприємець у зв'язку з обов'язковим державним страхуванням. Про добровільні види державного страхування підприємців див. статтю у «ДК» №35/2014.
З 01.01.2011 р. в Україні внески на обов'язкове соціальне державне страхування сплачуються у вигляді єдиного внеску (далі — ЄСВ). Розмір і порядок сплати ЄСВ регулює Закон про ЄСВ.
Так, підприємців (незалежно від системи оподаткування) визначено як платників ЄСВ за двома нормами Закону про ЄСВ:
— за себе за п. 4 ч. 1 ст. 4;
— за найманих працівників за п. 1 ч. 1 ст. 4.
Те, що підприємці сплачують ЄСВ за своїх працівників, ніяк не впливає на соціальний захист самих підприємців, тож у цій статті цю частину сплати ЄСВ ми не розглядаємо.
А от та частина, яку підприємці сплачують за себе як за застрахованих осіб, залежить від того, на якій системі оподаткування перебуває підприємець, який сплачує ЄСВ. Аж до того, що за деякі місяці підприємець зобов'язаний за будь-яких умов сплатити суму, визначену законодавством, до зворотної ситуації — коли підприємець зовсім не сплачує ЄСВ за деякі місяці. Розглянемо порядок сплати ЄСВ підприємцями докладніше.
Підприємець на загальній системі оподаткування, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ, сплачує ЄСВ у такому порядку:
— ЄСВ сплачується за кожен повний або неповний календарний місяць;
— якщо у такому місяці підприємець не отримав чистий дохід, який підлягає обкладенню ПДФО (згідно з п. 177.2 ПКУ — різниця між виручкою у грошовій і негрошовій формі та витратами, пов'язаними із госпдіяльністю), він не сплачує за такий місяць ЄСВ;
— якщо у такому місяці підприємець отримав чистий дохід, але його розмір не перевищує розміру мінімальної зарплати, такий підприємець сплачує за місяць мінімальний страховий внесок з ЄСВ. Мінімальний страховий внесок дорівнює добутку мінімальної місячної зарплати, встановленої для цього місяця, і ставки ЄСВ у розмірі 34,7%;
— якщо у такому місяці підприємець отримав чистий дохід у розмірі, більшому за мінімальну зарплату, такий підприємець сплачує ЄСВ у розмірі добутку отриманого чистого доходу (але не більшому за максимальну величину доходу) і ставки ЄСВ у розмірі 34,7%. Максимальна величина доходу, на який нараховується ЄСВ, дорівнює 17 прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених для цього місяця.
Сплачувати ЄСВ підприємці на загальній системі оподаткування зобов'язані за календарний рік, до 10 лютого наступного року.
Підприємці на спрощеній системі оподаткування, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ, сплачують ЄСВ у такому порядку:
— ЄСВ сплачується за кожен повний або неповний календарний місяць;
— незалежно від того, чи отримував він дохід, що обкладається єдиним податком за місяць, підприємець повинен сплатити до бюджету ЄСВ;
— розмір місячної суми ЄСВ визначає сам підприємець, незалежно від суми отриманого доходу (або факту його неотримання). Обов'язком є сплата ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску (який визначається так само, як і для підприємців на загальній системі оподаткування). Верхню межу розміру місячної суми ЄСВ обмежено максимальною величиною бази для нарахування — 17-ма прожитковими мінімумами для працездатних осіб, розмір яких встановлено державою для цього календарного місяця цього року.
Підприємці-«єдинники» сплачують ЄСВ за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується ЄСВ.
Ставка 34,7%, яку встановлено для підприємців, дає право бути застрахованим лише у двох фондах обов'язкового державного страхування: ПФУ та Фонді безробіття. Таким чином, підприємець, сплачуючи максимальну на сьогодні суму 7184,98 грн щомісяця, може розраховувати лише на пенсію і на допомогу з безробіття (або професійну перекваліфікацію за рахунок коштів Фонду безробіття). Розгляньмо гарантії, які надають ці фонди, докладніше.
Гарантії у ПФУ
Згідно зі ст. 1 Закону №1788, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника та з інших причин, передбачених цим законом (наприклад, за вислугу років). Найбільш поширеними для підприємців є трудові пенсії за віком, тож докладно розглянемо саме їх.
Право підприємців на трудову пенсію встановлено п. «б» ст. 3 Закону №1788. Звісно, таке право їм надається за умови сплати внесків до ПФУ (наразі у вигляді частини ЄСВ).
Згідно зі ст. 26 Закону №1058 право на пенсію за віком мають особи, які досягли 60 років і які мають страховий стаж не менше 15 років! При цьому статтею 26 Закону №1058 для жінок встановлено поступовий перехід до вікової шкали виходу на пенсію з 55-ти до 60-ти років, залежно від дати народження.
Частина застрахованих осіб має право, згідно зі ст. 13 Закону №1788, на пенсію й у більш ранньому віці. Але оскільки обов'язковою у цьому випадку є праця на шкідливих і важких роботах, що встановлюється атестацією робочих місць, яку більшість підприємців не проводять, то на практиці, якщо підприємець не працював як найманий працівник у працедавця, який проводив таку атестацію, на важких і шкідливих роботах, права на пенсію за віком на пільгових умовах у нього немає.
Розрахунок пенсії здійснюється працівниками ПФУ на підставі наданих підприємцем документів. Але дохід, з якого сплачувалися страхові внески, впливає на розмір пенсії безпосередньо: згідно зі ст. 65 Закону №1788, середньомісячний дохід обчислюється виходячи з даних за будь-які 60 календарних місяців роботи впродовж усієї трудової діяльності. І зі ст. 66 Закону №1788 видно, що до розрахунку при цьому беруться ті суми, виходячи з яких фактично було сплачено внески до ПФУ. А отже, чим більшим буде внесок, тим, теоретично, більшим має бути дохід.
Згідно зі ст. 19 Закону №1788, пенсія за віком призначається у розмірі 55% від розрахованого середньомісячного доходу, але не може бути нижчою за мінімальний розмір, що призначається у розмірі «мінімального споживчого бюджету», тобто прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у 2014 р. — 949 грн). Про це свідчать і ч. 2 ст. 7 та ст. 28 Закону №1058.
Проте є і максимальний розмір пенсії за віком. Згідно зі ч. 3 ст. 27 Закону №1058, максимальний розмір пенсії за віком становить 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність (у 2014 р. це 949 х 10 = 9490 грн).
Гарантії у Фонді безробіття
Права на соціальні гарантії, що надаються за рахунок коштів Фонду безробіття, мають лише безробітні, тобто особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові і здатні стати до роботи (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №5067). Отже, особи, які зареєстровані як підприємці, просто не зможуть реєструватися безробітними, оскільки вони належать до зайнятого населення (ч. 1 ст. 4 Закону №5067). Регламентують порядок надання гарантій безробітним Закон №1533 і Порядок №307.
Також звертаємо увагу: соціальні гарантії за рахунок коштів Фонду безробіття надаються лише особам, які не просто втратили роботу, а готові і здатні стати до роботи у будь-який момент, а головне, справді шукають роботу. Тож Фонд безробіття не просто виплачує допомогу з безробіття, а й пропонує безробітним відповідну роботу з наявних у нього вакансій.Відмова ж від працевлаштування за вакансіями, які пропонує Фонд безробіття, має свої наслідки.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 31 Закону №1533, відмова безробітного від двох пропозицій відповідної роботи (під відповідною мається на увазі не та робота, яка подобається безробітному або забезпечує необхідний йому рівень доходу, а та, яку він може виконувати) є підставою для припинення виплат йому матеріального забезпечення від Фонду безробіття.
Перелік гарантій, на які може претендувати безробітний, встановлено ст. 7 Закону №1533. Це:
— допомога з безробіття;
— допомога на провадження підприємницької діяльності (для колишніх підприємців ця гарантія застосовується з урахуванням п. 7.1 Порядку №307, про що докладніше далі);
— допомога на поховання (виплачується у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала під його піклуванням);
— професійна орієнтація, підготовка і перепідготовка;
— сприяння у пошуку роботи (сприяння у працевлаштуванні), консультаційні та інформаційні послуги.
Щодо сприяння у пошуку роботи, консультацій та інформаційних послуг, то вони, безумовно, є корисними, і колишній підприємець може ними скористатися на правах безробітного.
Що ж до нової професії, то скористатися цим видом соцгарантій чи ні, залежить від того, чи захоче підприємець перенавчатися і починати професійне життя з нуля. Те саме стосується і перепідготовки за навиками, які вже є, але трохи забуті. Проте ті, для кого це актуально, можуть ознайомиться з основами професійного навчання безробітних у Порядку №318. Також зазначимо, що таке навчання здійснюється за рахунок коштів Фонду безробіття, обов'язково на денному відділенні, і загальний термін навчання не може перевищувати 12 календарних місяців. Відвідини безробітними учбових закладів фіксуються в табелі. Припинення відвідування занять або відмова безробітного працювати за отриманою професією тягне за собою відшкодування територіальному органу Фонду безробіття, який оплачував навчання, суму витрат на навчання, вартість проїзду до місця навчання і назад, витрат на проживання за місцем навчання, якщо ці витрати також фінансував Фонд безробіття. Якщо причини відмови від навчання були поважними, то повертати Фонду безробіття кошти не потрібно (перелік поважних причин встановлено п. 2.10 Порядку №318).
Грошові виплати від Фонду безробіття надаються:
— у вигляді допомоги на поховання безробітного у розмірі одного прожиткового мінімуму (ч. 1 ст. 29 Закону №1533). Право на отримання цієї допомоги мають спадкоємці безробітного чи інші особи, які здійснювали його поховання;
— у вигляді допомоги з безробіття. Розмір допомоги залежить від доходу, який підприємець отримував за останні 6 календарних місяців, і його страхового стажу (тобто періоду, протягом якого він сплачував страхові внески). Адже, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону №1533, допомога з безробіття розраховується у відсотках до середнього доходу, який обчислюється згідно з Порядком №1266, а п. 4 цього Порядку свідчить, що для розрахунку такої середньої величини беруться до уваги доходи підприємця за 6 календарних місяців, що передували місяцю реєстрації колишнього підприємця безробітним.
Якщо страховий стаж становить менше 6 місяців за останні 12 місяців, то безробітний може претендувати лише на мінімальний розмір допомоги. На період з 01.01.2012 р. до 31.08.2014 р. Постановою №327 такий мінімальний розмір визначено у 544 грн.
Якщо ж страхового стажу достатньо, то допомога має виплачуватися у розмірі частини середнього доходу за останні 6 календарних місяців, з якого сплачувався ЄСВ, від 50% до 70% (ч. 1 ст. 23 Закону №1533). Проте на практиці пунктом 2.8 Порядку №307 встановлено максимальний розмір допомоги з безробіття: він не може перевищувати середню зарплату, яка склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідній області за минулий місяць, а також чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону №1533, залежно яка величина виявиться меншою.
Також Постановою №327 визначено мінімальний розмір допомоги (для осіб, які мають страховий стаж більш ніж 6 місяців за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку — безробіття) — починаючи з 01.01.2013 р. у розмірі 76,9% прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто такі особи у 2014 р. отримуватимуть 1218 х 76,9% = 936,64 грн.
Зазначена вище допомога з безробіття, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону №1533, виплачується таким чином:
— перші 90 календарних днів — 100%;
— наступні 90 календарних днів — 80%;
— надалі — 70%.
Загалом така допомога, згідно з ч. 3 та 4 ст. 22 Закону №1533, виплачується починаючи з 8-го календарного дня з дати реєстрації як безробітного не більше 360 календарних днів протягом 2-х років (для осіб, яким залишилося 2 роки до пенсійного віку, — не більше 720 календарних днів).
Зверніть увагу: згідно з п. 7.1 Порядку №307, безробітний, який впродовж 24 календарних місяців до реєстрації у центрі зайнятості був зареєстрований підприємцем, не має права на допомогу для здійснення підприємницької діяльності.
Податковий облік виплат із ПФУ і Фонду безробіття
Платниками страхових внесків є фізособи-підприємці. Але пенсії і допомога призначаються фізособам не як підприємцям, а як звичайним громадянам. Тож такі види доходів не обкладаються ПДФО згідно з пп. 165.1.1 ПКУ (окрім пенсій, розмір яких перевищує 10000,00 грн на місяць — вони з 01.07.2014 р. в частині такого перевищення оподатковуються ПДФО за ставкою 15%-17% згідно з пп. 164.2.19 ПКУ).
Пенсія, а також допомога з безробіття не є і базою для обчислення ЄСВ.
Таким чином, підприємці, які одержують пенсію, не включають її до декларації про майновий стан і доходи, а також до річного звіту з ЄСВ. Оскільки допомогу з безробіття фізособи можуть отримати лише після втрати статусу підприємця, то, зрозуміло, і подавати звітність щодо сум отриманих соцгарантій від Фонду безробіття колишній підприємець не повинен.
Нормативна база
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
- Закон №1058 — Закон України від 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- Закон №1533 — Закон України від 02.03.2000 р. №1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
- Закон №1788 — Закон України від 05.11.91 р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
- Закон №5067 — Закон України від 05.07.2012 р. №5067-VI «Про зайнятість населення».
- Постанова №327 — Постанова правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 12.04.2012 р. №327 «Про мінімальний розмір допомоги з безробіття».
- Порядок №307 — Порядок надання допомоги з безробіття, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затверджений наказом Мінсоцполітики України від 20.11.2000 р. №307.
- Порядок №318 — Порядок професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затверджений наказом Мінсоцполітики України і Міносвіти України від 31.05.2013 р. №318/655.
- Порядок №1266 — Порядок розрахунку середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, затверджений постановою КМУ від 26.09.2001 р. №1266.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»