Наше підприємство було збитковим у 2010 — 2011 рр., а протягом 2012 — 2014 рр. декларує майже повну відсутність діяльності (подає нульові декларації з податку на прибуток та ПДВ). Орган Міндоходів подає позов до суду про припинення підприємства на підставі ч. 2 ст. 38 Закону про держреєстрацію. Якими аргументами ми можемо скористатися для свого захисту?
Чи є підстави для позову?
Не секрет, що іноді органи Міндоходів хочуть знайти приводи для припинення підприємств — суб'єктів господарювання (далі — СГД), які не провадять активної діяльності та декларують відсутність оподатковуваних операцій протягом певного періоду. У загальному випадку підприємства можуть ліквідовуватися: а) за рішенням його засновників (учасників) або уповноваженого ними органу, б) за рішенням суду, не пов'язаним із процедурою банкрутства (ст. 110 ЦКУ). У другому випадку позов до суду можуть подавати учасники підприємства або органи державної влади. Згідно зі ст. 247 ГКУ, підприємство може бути ліквідоване за рішенням суду, якщо його діяльність суперечить установчим документам.
Частиною 2 ст. 38 Закону про держреєстрацію визначено підстави, за якими може бути припинено юридичну особу на підставі судового рішення. Зокрема, це провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам. Саме на цю підставу посилаються органи Міндоходів, щоб припинити підприємства, які не провадять господарської діяльності.
У позовах до адміністративного суду органи Міндоходів зазначають, що підприємство декларує відсутність фінансово-господарської діяльності (тобто подає податкові декларації з нульовими показниками), а отже, на думку контролюючого органу, провадить діяльність, що суперечить установчим документам, оскільки така діяльність не спрямована на одержання прибутку (щодо мети отримання прибутку докладніше буде далі).
Право подавати такі позови органам Міндоходів надано пп. 20.1.37 ПКУ. На жаль, у цьому підпункті чітко не визначено, за яких умов вони можуть звертатися до суду щодо припинення юридичної особи, і тому цю норму можна тлумачити досить широко. Але в ПКУ також встановлено низку функцій органів Міндоходів, зокрема пп. 19-1.1.2 ПКУ визначено, що вони контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності. Це єдина з функцій, на виконання якої орган Міндоходів може подати позов до суду про припинення підприємства, якщо воно протягом довгого періоду взагалі не подає податкової звітності. Тобто, якщо від підприємства не надходить звітність, його треба ліквідувати. Решта функцій органів Міндоходів, перелічені у ст. 19-1 ПКУ, виконання такої дії (подання позову до суду) не передбачають. Судова практика також свідчить, що суди не задовольняють таких позовів (див., наприклад, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 р. у справі №2а-5679/12/1470).
Отже, можемо зробити висновок, що орган Міндоходів має одну законну підставу для подання позову до суду щодо ліквідації підприємства: це коли таке підприємство протягом довгого періоду не подає податкової звітності. Решта дій підприємства (збиткова діяльність, «нульова» звітність тощо), що не суперечать законодавству та не перебувають у полі контролю органів Міндоходів, не повинні спонукати їх до бажання ліквідувати підприємство.
Мета і результат — це не одне й те саме
Тепер з'ясуймо, чи є відсутність діяльності (а також збиткова діяльність) на підприємстві порушенням його установчих документів? Поняття установчих документів визначено в ст. 57 ГКУ — це рішення засновників про його утворення або установчий договір, а також статут. Мета діяльності СГД зазначається в його статуті (ч. 4 ст. 57 ГКУ). Згідно зі ст. 42 Конституції та ст. 43 ГКУ, підприємство може мати на меті будь-яку діяльність, яка не заборонена законом. Найчастіше засновники включають до статутів СГД усі теоретично можливі види діяльності, щоб підприємство могло вести будь-яку діяльність без внесення змін до статуту.
Щодо діяльності, яка не заборонена законом, то ст. 9 Закону про ліцензування встановлено перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а ст. 4 Закону про підприємництво встановлено певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Якщо підприємство не порушує цих норм, то воно не провадить забороненої законом діяльності.
Поняття господарської діяльності визначено в ст. 3 ГКУ: це діяльність СГД у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Як бачимо, метою господарської діяльності є надання іншим особам продукції, робіт чи послуг, при цьому не має значення факт компенсації їх вартості виробнику, а тим більше отримання ним доходу. Підприємницька діяльність (або господарська комерційна діяльність) є окремим випадком господарської діяльності, вона визначена у ст. 42 ГКУ як «самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку». Цю мету одержання прибутку від господарської діяльності також часто зазначають у статуті юросіб-СГД.
Отже, мета — це запланований майбутній результат діяльності підприємства, його бажаний стан, якого хочуть досягти учасники. Найчастіше комерційні СГД створюються для отримання прибутку. Але встановлення такої мети зовсім не означає, що вона неодмінно буде досягнута. Якщо підприємство провадить господарську діяльність та отримує від неї прибуток, можна говорити, що воно досягло своєї мети. Неведення діяльності або відсутність прибутку у підприємства за певний період є лише недосягненням ним за цей період мети діяльності — одержання прибутку. Така невдача може трапитися з будь-яких причин — через невдалий менеджмент або внаслідок зовнішнього впливу, але некоректно говорити, що метою створення підприємства було отримання збитків або сам процес подання «нульової» звітності.
Значення слова «мета» не передбачає будь-якого примусу або обов'язку щодо її досягнення. Будь-який СГД може або досягти поставленої мети, або не досягти, але в обох випадках його діяльність буде спрямована на її досягнення — отримання прибутку. Тому недосягнення мети діяльності СГД не може розглядатися як провадження діяльності, що суперечить установчим документам. Отже, податківці неправильно тлумачать загальне поняття «мета діяльності», коли вважають, що якщо підприємство поставило собі якусь мету, воно просто зобов'язане її досягти, а якщо підприємство в процесі діяльності своєї мети не досягло, то така діяльність і не була спрямована на її досягнення.
Проте ще є такий момент. Якщо підприємство тимчасово зупиняє свою діяльність, воно не сприяє досягненню поставленої мети — отримання прибутку. Тому формально можна говорити, що недіючі підприємства порушують приписи своїх же установчих документів. Але на сьогодні законодавством не передбачено таких підстав для припинення юрособи, як відсутність прибутку за результатами її госпдіяльності або тимчасове непровадження діяльності взагалі, а органи Міндоходів не мають повноважень подавати відповідні позови до суду.
Нормативна база
- Конституція — Конституція України від 28.06.96 р. №254к/96-ВР.
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV.
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- Закон про держреєстрацію — Закон України від 15.05.2003 р. №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».
- Закон про ліцензування — Закон України від 01.06.2000 р. №1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
- Закон про підприємництво — Закон України від 07.02.91 р. №698-XII «Про підприємництво».
Юлія ЄГОРОВА, «Дебет-Кредит»