Дуже часто у практиці суб'єктів господарювання виникає запитання щодо особливостей спливу тих чи інших строків, закінчення яких має юридичне значення. Сьогоднішня стаття присвячена питанням давності та її застосування. Основна увага приділена позовній давності та строкам звернення до адміністративного суду. Побіжно розглядаються й інші види строків давності.
Поняття давності
Давність застосовується як у цивільних правовідносинах, так і у публічній сфері, коли йдеться про строки притягнення до юридичної відповідальності. В останньому випадку (давність притягнення до відповідальності) йдеться про те, що держава визнає: через певний час вчинене особою правопорушення втрачає суспільну шкідливість (суспільну небезпеку), і особа вже не зобов'язана нести за нього відповідальність. Така давність застосовується до різних видів відповідальності — від фінансової та адміністративно-господарської до кримінальної.
Позовна давність
Давність у цивільних правовідносинах, у т. ч. і господарських відносинах, стосується пред'явлення позову, бо саме позов є основним способом захисту цивільних прав. Вона означає строк, протягом якого особі гарантується судовий захист її майнового або іншого (пов'язаного з майновими) права у судовому порядку. Цей строк називається «позовна давність». Відповідно до ст. 256 ЦКУ позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Певною мірою аналогічними до позовної давності (оскільки способом захисту порушених прав також є пред'явлення позову) є строки звернення до адміністративного суду, визначені у КАСУ. Ця стаття присвячена розгляду особливостей застосування позовної давності в цивільних (у т. ч. господарських) відносинах. У тих випадках, коли йдеться про звернення з метою захисту прав до адміністративного суду, про це спеціально зазначено у відповідній частині нашої статті.
Значення позовної давності
Позовна давність має значення не лише для осіб, чиє право порушено. Вона є важливою також для осіб, які потенційно можуть бути звинувачені у порушенні чужого права з покладенням відповідальності за це чи виникненням інших негативних наслідків.
Такі особи, які є реальними або потенційними порушниками прав інших осіб, саме з урахуванням строків давності, вирішують багато питань: розпоряджання тим чи іншим майном, зберігання документів, поновлення чи припинення відносин із тим чи іншим контрагентом тощо.
Держава визнає, що порушника прав не можна невизначений строк тримати під загрозою вжиття заходів державного примусу, змушуючи зберігати документи й інші докази. Крім того, вважається, що зі спливом певного строку, як правило, суду значно складніше встановити істину у справі — саме через неможливість належного збереження доказів (як документальних, так і тих, що підтверджуються поясненнями свідків: люди через деякий час уже об'єктивно не пам'ятають відповідних подій).
Щодо бухгалтерського та податкового обліку, то сплив строку давності є підставою для визнання заборгованості (дебіторської або кредиторської) безнадійною. А тому має значення момент спливу строку давності. Оскільки цей строк визначено певним періодом часу, то важливо встановити момент, з якого розпочинається перебіг строку давності, його можливі переривання та зупинення.
Строки захисту порушених прав та інтересів
Регулюванню строків позовної давності у цивільних відносинах присвячена глава 19 ЦКУ. Ці строки поділяються на загальні та спеціальні. У разі якщо законом не встановлено спеціального строку давності (скороченого чи подовженого), вважається, що застосовується загальна позовна давність — три роки.
Окрім цього, законом передбачено низку вимог, строки давності на які не поширюються.
На що не поширюється позовна давність
Позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
4) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
5) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Зі статті 268 ЦКУ
Наголосимо, що майнові права й обов'язки можуть мати місце у рамках не лише договірних, а й інших відносин, у т. ч. врегульованих іншими законодавчими актами, крім ЦКУ. Тож особливості застосування давності до тих чи інших відносин можуть регулюватися не лише ЦКУ, а й іншими законодавчими актами.
Коротший загальний строк давності встановлено для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи. Для звернення до адміністративного суду встановлено загальний строк 6 місяців (ст. 99 КАСУ) — він застосовується, якщо законом не визначено спеціального строку.
Так, зокрема, податкове законодавство встановлює особливі строки оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів. Порядок оскарження таких рішень ми розглянули у статті в «ДК» №12/2012.
Збільшення та зменшення строків позовної давності
Встановлені законом строки давності у цивільних відносинах, згідно зі ст. 259 ЦКУ, можуть бути збільшені за згодою сторін. Така угода оформлюється у вигляді письмового договору, який, на нашу думку, може бути укладений як шляхом внесення відповідного положення до тексту основного договору, так і у вигляді окремого договору, укладеного раніше або пізніше основного договору.
Проте зазначена стаття ЦКУ забороняє договірне зменшення (скорочення) встановленого законом строку давності.
Безнадійна заборгованість і строк давності
Проблема включення до доходів кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, непокоїть багатьох бухгалтерів і неодноразово обговорювалася на форумах інтернет-порталу «Дебету-Кредиту».
Прострочення та податковий облік
Відповідно до пп. 14.1.11 ПКУ, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, визнається безнадійною заборгованістю. Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ, не стягнута після спливу строку давності кредиторська заборгованість визнається безповоротною фінансовою допомогою.
Тож, вирішуючи питання, коли закінчився строк давності, слід з'ясувати низку обставин:
1) тривалість строку давності (у т. ч. чи не був встановлений законом подовжений строк за угодою сторін);
2) момент початку перебігу строку давності;
3) наявність чи відсутність обставин, що зупиняють чи переривають перебіг строку давності.
Щодо наявності обставин, які переривають строки давності, то до них належить вчинення дій, які свідчать про визнання боргу. Тож якщо платник, наприклад, писав листа кредиторові з проханням відстрочити сплату боргу або підписав з кредитором акт звірки, що свідчить про визнання наявності боргу, то вчинення цих дій відповідно до ст. 264 ЦКУ перериває строк позовної давності, і відповідно такий боржник не має підстав для визнання такої кредиторської заборгованості безнадійною (приклад). Особливості обчислення строків давності: визначення моменту початку строку давності, його спливу та переривання розглянемо у статті, яку читайте у наступних числах «ДК».
Порядок організації бухгалтерського обліку розрахунків із дебіторами та кредиторами ми докладно проаналізували у статтях у «ДК» №33-34/2010, «ДК» №35/2010.
Приклад Платник податку на прибуток підприємств у жовтні 2009 р. отримав товар, за який мав сплатити до 13 жовтня 2009 р., проте оплату не здійснив. Унаслідок цього, у разі нестягнення з нього коштів до 13 жовтня 2012 р., у IV кв. 2012 р. він повинен включити відповідну суму до складу доходів у податковому обліку з податку на прибуток підприємств як безповоротну фінансову допомогу. Проте, у разі якщо, приміром, 10 травня 2010 р. платник написав кредитору листа, в якому зобов'язався борг погасити, відповідно до ст. 264 ЦКУ перебіг строку давності було перервано, і перебіг строку починається по-новому з 10 травня 2010 р.
Виконання зобов'язання після закінчення строку давності
Закінчення позовної давності не погашає зобов'язання1, тобто певний обов'язок не припиняється із закінченням зазначеного строку. Після закінчення цього строку суд не захищає право вимоги за таким зобов'язанням. Тож, як передбачає ст. 267 ЦКУ, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
1 У літературі висловлювалися різні думки з цього приводу, наприклад, що сплив строку давності погашає зобов'язання або після закінчення цього строку, або після відмови суду в позові.
Тому боржник, звичайно, за своїм бажанням, має право погасити зобов'язання (наприклад, поставити товар, виконати роботу, сплатити кошти) і після спливу строку давності. Класифікуючи відшкодовану кредитору безнадійну заборгованість після її списання як безповоротну фінансову допомогу (пп. 14.1.257 ПКУ), ПКУ фактично встановлює особливий порядок податкового обліку таких операцій.
Пред'явлення позову після спливу строку
Сплив позовної давності за цивільними правовідносинами не є підставою для неприйняття позову. Якщо особа вважає за потрібне звернутися до суду навіть після спливу терміну позовної давності, її позов приймається судом (ст. 267 ЦКУ) і підлягає розгляду на загальних засадах.
Застосування позовної давності за заявою
Відповідно до ст. 267 ЦКУ, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Це означає, що відповідач у цивільній, господарській справі за позовом, за яким закінчився строк давності, для застосування давності подає суду відповідну заяву. У ній доцільно обґрунтувати момент, з якого обчислюється перебіг строку давності і навести доводи щодо того, що позивач знав або міг знати про порушення його права.
На практиці повністю покладатися на застосування давності слід не завжди. В окремих випадках позивач може обґрунтувати початок перебігу строку давності іншою датою або із посиланням на поважні причини просити суд поновити такий строк. Тому, крім подання заяви про застосування давності, доцільно надати суду свої заперечення щодо позовних вимог, а можливо, і документальні підтвердження цих заперечень. Як зазначав ВГСУ в постанові від 09.11.2010 р. у справі №15/318, у разі якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.
А позивач, якщо він вирішив звернутися до суду з позовом, за яким закінчився строк давності, повинен навести поважні причини, з яких він пропустив цей строк. Причому, як наголосив ВГСУ в інформаційному листі від 07.04.2008 р. №01-8/211 з посиланням на відповідну практику, заява позивача про поновлення строків не вважається заявою про застосування строків давності.
На відміну від цивільних відносин, у спорах, підсудних адміністративним судам, давність застосовується незалежно від заяви сторін. При цьому згідно зі ст. 100 КАСУ, адмінсуд, застосовуючи давність, не відмовляє у позові, а залишає заяву без розгляду (якщо не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Iнші види давності
У цивільному праві є й інші види давності (набувальна давність, строки оскарження судових рішень, строки пред'явлення їх до виконання тощо). Наприклад, суб'єкт госпдіяльності, який одержав на підставі свого позову рішення суду, котре його не влаштовує, має право оскаржити таке рішення, для чого процесуальними кодексами визначено певний строк. Якщо йдеться про оскарження рішення суду, прийнятого у першій інстанції, то строк апеляційного оскарження, як правило, становить 10 днів з моменту проголошення (з різними варіантами для різних процедур проголошення рішень1).
1 У кожному конкретному випадку слід звертатися до норми конкретного процесуального кодексу.
Оскаржуватися можуть і деякі ухвали суду (для цього встановлено певний строк, як правило 5 днів). Є строк і для оскарження рішення, прийнятого апеляційним судом (якщо воно підлягає оскарженню). При прийнятті рішення апеляційним судом воно, як правило, набирає чинності з моменту його проголошення (незважаючи на можливість подальшого оскарження).
Після набрання чинності рішенням суду слід розуміти, що закон передбачає і певний строк для пред'явлення судових рішень до виконання, а також і строки самого виконавчого провадження. Тож позивачеві (якщо рішення укладено на його користь) доцільно контролювати строк пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби.
Строк давності притягнення до відповідальності
Як зазначалося вище, законодавство передбачає строки давності притягнення до різних видів юридичної відповідальності, після спливу яких правопорушення вже не визнається настільки суспільно шкідливим, щоб застосовувати за нього покарання.
Відповідно до ст. 250 ГКУ, адміністративно-господарські санкції (санкції, що накладаються органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності) можуть бути застосовані до СГД за загальним правилом протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом таких правил. Цей строк не поширюється на штрафні санкції, розмір та порядок стягнення яких визначені ПКУ й іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи ДПС та митні органи, а також на деякі інші випадки вчинення правопорушень, передбачених законами України1.
1 Наприклад, ст. 42 Закону України від 11.01.2001 р. №2210 «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що строк давності за правопорушення в сфері конкуренції становить 5 років; стаття 20 Закону України від 21.03.91 р. №875 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлює виняток щодо непоширення ст. 250 ГКУ на штрафи за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
Давність у сфері оподаткування
Щоправда, ст. 102 ПКУ обмежує право контролюючого органу нарахувати платникові податкові зобов'язання строком, що становить 1095 днів (фактично ті самі 3 роки). Цей строк обчислюється з дня закінчення останнього дня граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Проте строк подовжується у разі подання уточненої податкової декларації за відповідний період.
Позовна давність у ПКУ
Контролюючий орган … має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку...
102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Зі статті 102 ПКУ
Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, то згідно із законом платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Згідно зі ст. 114, аналогічними є строки давності щодо застосування фінансових санкцій за правопорушення у сфері оподаткування. При цьому ст. 113 ПКУ поширює дію цієї процедури притягнення до відповідальності (а очевидно, і щодо давності) і на сферу контролю за додержанням іншого законодавства, що покладено на податкові органи. Відповідний строк давності визначено і для визнання безнадійним не стягнутого протягом цього строку податкового боргу.
Адміністративна та кримінальна відповідальність
Як зазначалося у статті у «ДК» №40/2012, строк давності притягнення до адміністративної відповідальності становить за загальним правилом 2 місяці, а для справ, що розглядаються у судовому порядку, — 3 місяці (з цього правила є деякі винятки).
Є строки давності і щодо притягнення до кримінальної відповідальності. Вони залежно від тяжкості вчиненого злочину та можливого покарання за нього становлять від 2 до 15 років й обчислюються з дня вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили. Лише за деякі злочини строк давності не застосовується або залишається на розсуд суду.
Розгляду особливостей визначення моменту початку строку давності, його закінчення та переривання (із прикладами щодо обчислення строків давності) присвячена стаття, яку читайте в одному з наступних номерів «ДК».
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор