Як відомо, правила ведення господарської та іншої діяльності іноді бувають такими складними та заплутаними, що трапляються порушення цих правил, що тягне (або може тягнути) за собою юридичну відповідальність. У цій статті розглянемо такий вид відповідальності, як адміністративна відповідальність: процедуру притягнення до відповідальності, основні аспекти, що дозволяють захистити права громадян при здійсненні цих процедур.
Що таке адмінвідповідальність
Адміністративна відповідальність — один із видів юридичної відповідальності1, передбачених законодавством України. Передбачена вона за вчинення правопорушень, що не становлять високу суспільну небезпеку. На відміну від адміністративних правопорушень, правопорушення, що становлять високу суспільну небезпеку, називаються злочинами (або кримінальними правопорушеннями), і за них передбачено не адміністративну, а кримінальну відповідальність.
1 Юридична відповідальність — передбачений нормами права обов'язок особи зазнати негативних для неї наслідків (покарання) за вчинене правопорушення.
Оцінка суспільної небезпеки здійснюється законодавцем при передбаченні того чи іншого правопорушення у Кримінальному кодексі чи Кодексі про адміністративні правопорушення відповідно. Нещодавно всі ми бачили ситуацію, коли ціла низка статей була вилучена із КК та поміщена у КпАП — відбулася їх декриміналізація. Зазначимо також, що теоретично санкції (покарання) за адмінправопорушення повинні бути менш суворими, ніж санкції за злочини, адже суспільна небезпека відповідних правопорушень є нижчою. Проте в останні роки, як відомо, санкції за деякі адмінправопорушення були посилені, і в багатьох випадках тепер можна сказати, що адміністративний штраф може бути більшим, аніж штраф, передбачений за деякі злочини.
До речі, адмінвідповідальність, на відміну від кримінальної, може передбачатися не лише за діяння, визначені відповідним кодексом (КпАП). Iншими законами також можуть встановлюватися склад адмінправопорушень та санкції за їх вчинення. Зокрема, як відомо, такі санкції передбачені Митним кодексом України. Проте слід звернути увагу, що процесуальні питання щодо таких правопорушень теж регулюються КпАП (якщо інше не визначено законом).
Процедура притягнення до відповідальності
Адмінвідповідальність не означає, що йдеться про відповідальність у сфері адміністрування (управління). Цей вид відповідальності передбачено за велику кількість правопорушень у всіх сферах суспільного життя: від того ж державного управління до суто побутової сфери. Ця відповідальність називається адміністративною, бо притягнення до неї відбувається в основному органами управління (адміністративними органами), і процедура притягнення до неї є спрощеною порівняно з кримінальною відповідальністю.
Незважаючи на це, притягнення до адмінвідповідальності відбувається у суворій процесуальній формі. Назвемо основні стадії провадження у справі про адмінправопорушення.
1. Безпосереднє виявлення правопорушення (відповідну стадію можна ще назвати фіксацією порушення1; на цій стадії можуть мати місце перевірки, фіксація порушень технічними засобами, інші процедури, що регулюються окремим законодавством).
1 Цю стадію ще називають «початок провадження у справі».
2. Складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення (слід звернути увагу, що для порушень, які вчиняються під час госпдіяльності, складання, наприклад, акта перевірки, в якому фіксуються порушення, і складання адмінпротоколу про ці порушення — як правило, різні процедури, а акт і протокол — різні документи).
3. Розгляд справи з винесенням постанови.
4. Оскарження постанови (за бажанням особи, що притягується до адмінвідповідальності, чи інших суб'єктів, що мають право оскарження).
5. Виконання постанови.
Хто може бути притягнений
До адмінвідповідальності може бути притягнена лише особа, винна у вчиненні правопорушення (тобто це має бути саме та особа, що вчинила правопорушення, і має бути встановлена її вина). Окрім цього, це має бути саме та особа, для якої ця відповідальність передбачена законом, тобто вона повинна відповідати вимогам до суб'єкта правопорушення, передбаченим законом. За загальним правилом притягнення до адмінвідповідальності можливе з 16 років (приклад 1).
Приклад 1 Стаття 160 КпАП передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю у містах з рук у невстановлених місцях, до якої можуть притягатися будь-які фізичні особи, які досягли 16-річного віку.
Проте у тих випадках, коли законом передбачено відповідальність лише для спеціальних суб'єктів, інші особи, хоча б вони і вчинили таке правопорушення, не можуть притягуватися до адмінвідповідальності (приклади 2, 3). У таких випадках говорять про відсутність складу правопорушення (відсутність такого елемента, як суб'єкт).
Склад правопорушення
Склад правопорушення — ідеальна конструкція, що полягає у сукупності ознак, що дозволяють відповідно до закону кваліфікувати діяння суб'єкта як конкретне правопорушення. Такі ознаки поділяються на чотири групи:
— об'єкт (визначаються конкретні відносини, яким завдає шкоди вчинене діяння);
— суб'єкт (законом встановлюється, яка саме особа може нести відповідальність за це діяння — вік, посада, вид діяльності, інші особливості правового статусу);
— об'єктивна сторона (дія чи бездіяльність, суспільна шкода та причинно-наслідковий зв'язок між ними);
— суб'єктивна сторона: вина (умисел чи необережність), мотив і мета.
Приклад 2 Якщо проаналізувати ст. 41 КпАП, то частини 1, 2 цієї статті передбачають адмінвідповідальність за порушення законодавства про працю і про охорону праці. Санкції ч. 1, 2 ст. 41 передбачають штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто у разі вчинення таких правопорушень іншими громадянами, які використовують найману працю (наприклад нотаріусами), ці штрафи не можуть бути застосовані.
Приклад 3 Водночас для порівняння ч. 3 ст. 41 передбачає відповідальність за порушення встановленого порядку повідомлення (надання інформації) спеціально уповноваженого органу про нещасний випадок на виробництві. Штрафи за це правопорушення санкція до ч. 3 ст. 41 передбачає не лише для посадових осіб юридичних осіб, фізосіб-СПД, а й для фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю. За цією статтею той самий нотаріус може бути суб'єктом і може бути притягнутий до відповідальності.
До речі, КпАП іноді, передбачаючи можливість притягнення до відповідальності осіб, різних за їхнім правовим статусом, визначає для них різні санкції, залежно від їхнього статусу (приклад 4).
Приклад 4 Стаття 53-1 КпАП передбачає за самовільне зайняття земельної ділянки накладення штрафу на громадян від 10 до 50 н. м. д. г., а на посадових осіб — від 20 до 100 н. м. д. г.
Давність
Для притягнення до адмінвідповідальності, з огляду на невисоку суспільну небезпеку правопорушень, законодавство встановлює доволі короткі строки давності. Вони, згідно ст. 38 КпАП, за загальним правилом становлять 2 місяці, а для справ, що розглядаються у судовому порядку, — 3 місяці з дня вчинення (приклади 5, 6).
Приклад 5 При виявленні під час перевірок закінчених правопорушень, вчинених більш як 2 або 3 місяці тому, може бути складено протокол про адмінправопорушення, але адмінстягнення (наприклад штраф) не може бути накладено.
Приклад 6 Правопорушення виявляється у межах строку давності, проте з будь-яких причин (наприклад несвоєчасне оформлення документів, їх втрата, бюрократична тяганина тощо) протягом установленого строку постанова про накладення стягнення (покарання) компетентним органом не виноситься. Після закінчення такого строку постанова про накладення стягнення вже не може бути винесена.
Як винятки триваліші строки передбачаються за вчинення корупційних правопорушень (3 місяці з дня виявлення, але не пізніше 1 року з дня вчинення) та порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти (3 місяці з дня виявлення, але не пізніше 2 років з дня вчинення).
Строки давності за загальним правилом обчислюються з дня вчинення правопорушення. Проте із цього правила є два великі винятки. При триваючих правопорушеннях строк давності обчислюється з дня виявлення. Окрім цього, у разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності у діях порушника ознак адмінправопорушення адмінстягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи або про її закриття.
I декілька слів щодо триваючих правопорушень. Їх визначення у законодавстві немає, але наука відносить до таких порушень випадки постійного тривалий час невиконання певного обов'язку, що утворює певний тривалий протиправний стан особи. Прикладом триваючого правопорушення, на нашу думку, є неподання звітності (якогось одного звіту). Неподання звіту триває певний час до моменту його подання (тоді вже йдеться про несвоєчасне подання звіту) (приклад 7). Проте через відсутність однозначного розуміння триваючих правопорушень погляд на той самий випадок неподання звітності у різних правозастосовчих органів може бути різним1.
1 Автори одного з коментарів до ПК у коментарі до ст. 115 зазначають, що неподання у строк передбаченої законом інформації є триваючим порушенням, що триває до моменту подання, коли і вважається завершеним.
Триваючі правопорушення
Цікавий аналіз стосовно сутності триваючих правопорушень наведено у Довідці щодо аналізу та узагальнення практики притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст. 355 МК України, наданій відповідним департаментом ДМСУ від 21.09.2011 р. №20/4-11/06037-ЕП, згідно з яким при накладенні адмінстягнень у вигляді штрафу потрібно у кожному конкретному випадку враховувати такі фактори:
— чи мала місце протиправна дія;
— чи мала вона безперервний характер;
— встановити момент виявлення протиправної дії, момент настання шкідливих наслідків...
Тільки після встановлення всіх обставин, за яких правопорушення було вчинено та виявлено, слід розглядати питання про віднесення такого правопорушення до триваючого.
Приклад 7 Звіт до Пенсійного фонду, який подається платниками ЄСВ щомісяця не пізніше 20-го числа, за серпень подається не пізніше 20 вересня. Тому вважається, що датою виявлення такого порушення є 21 вересня, тобто незважаючи на те, що порушення триваюче, обчислювати строк давності потрібно з 21 вересня. Тож після 20 листопада посадових осіб підприємства вже не можна притягнути до адмінвідповідальності за це правопорушення, що передбачена ст. 165-1 КпАП.
Закінчення на момент розгляду справи про адмінправопорушення строків давності, передбачених ст. 38 КпАП, відповідно до ст. 247 КпАП, є підставою для неможливості початку провадження у справі, а якщо справа про адмінправопорушення розпочата провадженням, — є підставою для її закриття.
Складання протоколів та розгляд справ
За співвідношенням повноважень осіб державних органів справи про адмінправопорушення можна розподілити на три основні категорії.
Три категорії справ про адміністративні правопорушення
- Справи, за якими протокол складається і справа розглядається однією і тією самою посадовою особою (наприклад деякі порушення законодавства про працю (ст. 41 КпАП), деякі порушення правил дорожнього руху);
- Справи, за якими протоколи складаються одними посадовими особами, а справи розглядаються і вирішуються іншими посадовими особами цих органів (як правило, їхніми керівниками);
- Справи, за якими протоколи складаються посадовими особами державних чи інших органів, а розглядаються іншими державними органами (наприклад адміністративними комісіями чи судами).
Звернімо увагу, що від належності справ до тієї чи іншої категорії залежить не лише порядок розгляду справи, а й порядок оскарження постанови по справі.
Якщо справа розглядається і постанова у ній виноситься посадовою особою чи колегіальним органом (крім суду), то при оскарженні постанови цієї особи або органу до суду1 постанова суду, прийнята за скаргою, є остаточною і подальшому оскарженню не підлягає (приклад 8).
1 Судове оскарження — не єдиний спосіб оскарження такої постанови.
Приклад 8 Постанова начальника органу ПФ, державного інспектора праці чи інспектора ДАI про накладення адмінстягнення може бути оскаржена до суду; прийняте за такою скаргою рішення (постанова суду) подальшому оскарженню не підлягає.
Якщо справа розглядається не посадовою особою чи колегіальним органом, а судом, то постанова суду у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку (приклад 9).
Приклад 9 У судовому порядку розглядаються більшість справ про правопорушення, протоколи про які складаються посадовими особами податкових органів. У судовому порядку розглядаються справи при складанні протоколу інспектором ДАI, коли, наприклад, санкція передбачає можливість позбавлення права керування (наприклад при ДТП). Постанова суду в такому випадку може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Протокол про правопорушення
Порядок складення та вимоги до протоколу про адмінправопорушення визначені главою 19 КпАП. Протокол складається в усіх випадках вчинення адмінправопорушення, крім прямо передбачених законом (наприклад, коли штраф стягується на місці).
Звернімо увагу, що протокол складається у двох примірниках, один з яких надається особі під підпис (ст. 254 КпАП).
Зміст протоколу визначено 256 КпАП. Протокол підписується особою, яка його склала, й особою, яка притягується до адмінвідповідальності (з правом надати пояснення та зауваження щодо змісту протоколу); за наявності свідків та потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
Тож у разі наявності заперечень їх потрібно наводити у поясненнях особи, що притягується до адмінвідповідальності. Ці пояснення додають до протоколу, в них може бути доцільно зазначено і про наявність свідків, якщо такі є (оскільки посадова особа, яка складає протокол, може бути зацікавленою у наведенні інформації лише про її свідків). Окрім цього, згідно зі ст. 251 КпАП, доказами у справі про адмінправопорушення можуть бути будь-які фактичні дані — а отже, за наявності доказів, що свідчать про невинність особи у вчиненні правопорушення, про це доцільно зазначати у відповідних поясненнях. Відповідні пояснення (а за потреби — і пояснення свідків) можуть знадобитися при подальшому оскарженні постанови, якщо орган або посадова особа при її винесенні цих пояснень не врахує.
Докази у справі
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 251 КпАП
Окрім цього, у разі закінчення на момент складення протоколу строків давності щодо вчиненого порушення доцільно зазначати про це у поясненнях, адже при розгляді справи посадова особа може не звернути увагу на цей факт, і постанову доведеться оскаржувати.
Особі, яка притягується до відповідальності, при складенні протоколу роз'яснюються її права й обов'язки, передбачені статтею 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі.
Права особи, що притягується до адмінвідповідальності
- ознайомлюватися з матеріалами справи;
- заявляти клопотання;
- давати пояснення;
- надавати докази;
- при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;
- виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження;
- оскаржити постанову у справі.
Як уже наголошувалося, складання протоколу і складання акта перевірки — це, як правило, різні адміністративні процедури. В окремих випадках при виявленні порушення акт перевірки не складається, а складається лише протокол про адмінправопорушення (або протоколу складається незалежно від складання акта перевірки).
Кожен із контролюючих органів, як правило, має відповідний нормативний акт, що передбачає порядок проведення перевірки, і нормативний акт, що передбачає порядок складання адмінпротоколу у разі виявлення перевіркою порушень.
Після складання протокол надсилається органу або посадовій особі, що має розглядати справу. Проте, у разі якщо за законом та сама посадова особа, що складає протокол, і розглядає справу, то вона може розглядати справу з винесенням відповідної постанови.
Особи, які мають право складати протокол
Звернімо увагу, що протоколи мають право складати лише уповноважені на те законом особи. Їх перелік із зазначенням відповідних статей КпАП наведено у ст. 255 КпАП. Якщо у цій статті прямо не названо право певних осіб складати протокол, то слід звернутися до ч. 2 цієї статті. Нею передбачено, що у справах про адмінправопорушення, розгляд яких віднесено до відання певних державних органів, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім цього, право складати протоколи може бути передбачене окремими законами.
Незважаючи на це, трапляються випадки складання протоколу неуповноваженими особами. Тоді, оскаржуючи постанову в справі або подаючи державному органу, що розглядає справу, відповідні пояснення та клопотання із запереченнями, слід звернути увагу на відсутність у відповідних осіб права складати протокол.
Розгляд справи
Розгляд справи — процес, що полягає у її фактичному вирішенні і полягає у з'ясуванні:
— чи було вчинено адмінправопорушення;
— чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адмінвідповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність;
— чи заподіяно майнову шкоду;
— чи є підстави для передачі матеріалів про адмінправопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу;
— інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На жаль, часто далеко не всі ці обставини з'ясовуються під час розгляду адмінсправ, що може бути на користь скаржникам при оскарженні відповідних постанов.
Відповідно до ст. 268 КпАП, справа про адмінправопорушення розглядається у присутності особи, яка притягується до адмінвідповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Оскільки державні органи, у т. ч. нерідко і суди, віддають перевагу суто письмовому розгляду справ (без виклику особи), посадові особи при складанні протоколу нерідко просять у порушників подати заяву про розгляд справи без їхньої участі.
Про розгляд справ порушників нерідко не повідомляють і таким чином порушують встановлені законом процедури, що також є приводом для оскарження постанови.
Оскарження
Оскільки, як уже наголошувалося, складання акта перевірки та складання протоколу за результатами виявлених порушень — різні процедури, то і процедури оскарження можуть бути різними. Якщо йдеться, наприклад, про правопорушення у сфері оподаткування, то при несвоєчасній сплаті податків до платника податків можуть бути застосовані фінансові штрафи, передбачені ПКУ, а до його посадових осіб — адміністративні штрафи, передбачені ст. 163-2 КпАП (протокол складається податковим інспектором, а рішення приймається у судовому порядку). Оскарження постанов про накладення таких штрафів та оскарження ППР — різні процедури, і ці рішення оскаржуються окремо.
Тут потрібно зауважити, що у разі неоскарження штрафу, накладеного на підставі складеного податковим органом адмінпротоколу, оскарження ППР у суді може мати певні ускладнення — відповідно до п. 4 ст. 72 КАСУ постанова суду про накладення адмінштрафу є обов'язковою для адміністративного суду. Якщо у постанові суду про накладення адмінстягнення йдеться про винність посадової особи у вчиненні податкового правопорушення, це правопорушення адміністративний суд вважатиме доведеним.
Постанова у справі може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, або потерпілим. Крім цього, постанова у справі може бути опротестована прокурором або скасована чи змінена керівником органу вищого рівня.
Порядок оскарження постанови у справі про адмінправопорушення регулюється ст. 288 КпАП.
Якщо виходити з вищенаведених трьох категорій справ (див. вище), то постанови у справах, що розглядаються у судовому порядку (категорія 3), оскаржуються у судовому порядку згідно зі ст. 294 КпАП до апеляційного суду. Для оскарження постанови суду подається апеляційна скарга протягом 10 днів з дня винесення постанови (якщо оскарження відбувається з порушенням цього строку, слід разом зі скаргою подавати клопотання про поновлення строку оскарження з відповідними поясненнями щодо причин його пропуску). Постанова апеляційного суду за скаргою подальшому оскарженню не підлягає.
Постанови в адмінсправах, прийнятих іншими органами (крім судів), можуть бути оскаржені до посадової особи вищого рівня або до суду. Відповідно до ст. 289 КпАП, строк оскарження постанови — також 10 днів з дня його винесення.
А оскарження таких постанов інших органів (крім суду) здійснюється не у порядку, визначеному КпАП, а у порядку, встановленому КАСУ. Ці постанови оскаржуються шляхом подання адміністративного позову до місцевого суду загальної юрисдикції — районного, міжрайонного, районного у місті тощо (ст. 18 КАСУ). Згідно зі ст. 171-2 КАСУ, такі справи розглядаються протягом 5 днів з дня відкриття провадження у справі (у виняткових випадках суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на 5 днів), причому рішення суду першої інстанції, нагадуємо, є остаточним і оскарженню не підлягає.
Неможливість оскарження такого рішення на практиці призводить до того, що суди, по суті, можуть припускатися окремих процесуальних порушень, адже оскаржити з цих підстав їхнє рішення не можна. Тому при оскарженні постанови до суду слід дуже уважно, з дотриманням усіх правил, скласти позовну заяву, навівши всі необхідні аргументи. У разі потреби до суду потрібно викликати й свідків.
Що має перевіряти суд, розглядаючи справу
Розглядаючи та вирішуючи справи зазначеної категорії, судам потрібно досліджувати питання:
— щодо компетентності органу (посадової особи) розглядати конкретну справу та застосовувати той чи інший захід стягнення;
— наявності у діях особи, яку притягнено до адмінвідповідальності, складу адмінправопорушення, тобто об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторони (обов'язковою є наявність вини особи у вчиненні адмінправопорушення);
— законності та обґрунтованості складення протоколу, постанови;
— чи було дотримано порядок притягнення особи до адмінвідповідальності;
— чи не пропущено строків, установлених для розгляду справи та накладення адмінстягнення;
— чи виконано вимоги закону щодо обов'язкової присутності особи під час розгляду її справи та своєчасного повідомлення цієї особи про місце та дату розгляду справи.
З довідки ВАСУ про результати вивчення та узагальнення практики розгляду справ за позовами фізичних осіб з приводу рішень,
дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адмінвідповідальності від 29.01.2010 р.
Виконання постанови
Порядок виконання постанов про накладення адмінстягнень урегульовано розділом V КпАП. Цим розділом передбачено особливості виконання постанов про накладення кожного з видів адмінстягнень.
Якщо говорити про виконання постанови про стягнення штрафу, то такий штраф, відповідно до ст. 307 КпАП, має бути сплачений порушником не пізніш як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування постанови — не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.
Лише з дня вручення постанови розпочинається відлік 15-денного строку, після якого постанова підлягає примусовому виконанню.
Тому якщо до Державної виконавчої служби передано постанову про накладення штрафу, а її копію не вручено порушнику, передача такої постанови для її примусового виконання до ДВС є незаконною. Незаконною є і передача постанови про накладення адмінстягнення до ДВС після закінчення 3-місячного строку з дня її винесення. У такому разі постанова вже не підлягає виконанню (ст. 303 КпАП).
Проте на практиці державна виконавча служба нерідко не дотримується цієї норми і всупереч закону відкриває виконавче провадження навіть після закінчення строку для пред'явлення постанови до виконання. У цьому випадку доводиться або сплачувати штраф, або оскаржувати дії державного виконавця. При цьому згідно з ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця виключно у судовому порядку. Тому для оскарження дій державного виконавця боржник не може подати скаргу його керівникові — слід подавати адміністративний позов у порядку, встановленому КАСУ.
Звернімо увагу, що адмінштрафи, які накладаються на посадових осіб, — це їх персональне покарання, воно не стосується підприємства. Тож такий штраф має бути сплачений безпосередньо працівником. Якщо ж штраф помилково сплатило за нього підприємство, потрібно або обкласти відповідну суму штрафу податком на доходи (який має бути нарахований з підвищувальним коефіцієнтом), або утримати суму штрафу із зарплати (за заявою працівника).
Повторність і більша відповідальність
На завершення нагадаємо, що норми, які передбачають санкції за вчинені адмінправопорушення, як правило, містять більші розміри штрафів або й суворіші види відповідальності, у разі якщо одне і те саме правопорушення вчиняється повторно протягом року після притягнення до відповідальності (а іноді — повторно протягом триваліших строків). Адже іноді буває, що порушник, навіть знаючи про незаконність штрафу, вважає, що простіше заплатити.
Тому, допускаючи, що у майбутньому особу може бути притягнуто до відповідальності знову, слід подумати, чи не треба оскаржити штраф. Адже при повторному порушенні новий штраф може бути більшим (іноді в декілька разів).
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор