Зміст запиту
У своєму зверненні платник податків повідомив, що у процесі діяльності товариства утворюються, зокрема, побутові відходи, лампи люмінесцентні, відпрацьовані шини, мастила, акумулятор, будівельні відходи тощо (далі — відходи). Ці відходи обліковують у порядку, визначеному чинним законодавством. Товариство є лише утворювачем відходів і дозволу на їх видалення, розміщення, утилізацію чи захоронення не має.
Отже, у товариства виникло два запитання до ДПС:
1. Чи є воно платником екологічного податку в разі зберігання відходів у спеціально відведених для цього місцях, що утворилися у процесі госпдіяльності до моменту укладення договору на послуги з управління відходами зі спеціалізованим підприємством та їх передачі такому підприємству, з урахуванням наявності таких укладених договорів у попередніх звітних періодах?
2. Чи буде товариство платником екологічного податку в разі зберігання відходів у спеціально відведених для цього місцях, що утворилися у процесі госпдіяльності, якщо відходи зберігатимуться протягом більше ніж одного року з моменту їх утворення до передачі їх спеціалізованим суб’єктам господарювання у сфері управління відходами, які мають відповідний дозвіл на розміщення відходів?
Тобто підприємство цікавив сам період від утворення відходів до їх передачі тим, хто надає платні послуги зі зберігання та утилізації відходів. І чи впливає на обов’язок сплати екоподатку тривалість такого «перехідного» періоду.
Як не дивно, податківці відповіли, що період зберігання дуже впливає. Особливо якщо зберігають відходи у спеціально відведених для цього місцях. І ні, не йдеться про зареєстровані державою спеціальні території — це місця, визначені самим підприємством. Але ж на кожному порядному підприємстві вони є!
Що каже закон
Відповідно до пп. 240.1.3 ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).
Термін «розміщення відходів» визначено у пп. 14.1.223 ПКУ як постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.
Не забуваймо і про норми Закону №2320-IX «Про управління відходами». Ним затверджено термін «захоронення відходів». Це розміщення відходів на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та довкіллю і не передбачає подальше оброблення відходів» (п. 13 ст. 1 Закону). Місцем захоронення відходів є полігони — внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів — суб’єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення, або постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік (п. 27 ст. 1 Закону).
Цим самим Законом установлено, що суб’єкт господарювання, який здійснює управління полігоном, повинен мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, яке включає, зокрема, операції з видалення відходів (статті 40 та 1 Закону). Одним із видів операцій з видалення відходів є захоронення (код D1 додаток 1 до Закону).
Висновок ДПС
У коментованій ІПК (ІПК від 08.04.2026 №2045/ІПК/99-00-04-01-03 ІПК див. у «ДК» №16/2026) податківці дійшли такого висновку.
Правовий зміст зазначених вище норм Закону та ПКУ ототожнює поняття «захоронення відходів» та «розміщення відходів».
Позаяк товариство є утворювачем відходів та не має дозволу на здійснення операцій з їх захоронення, то воно не підпадає під визначення платника екологічного податку, й у нього не виникає податкового обов’язку зі сплати екологічного податку.
Проте перебування відходів у спеціально відведених місцях понад 1 рік відповідає визначенню «полігон» (ч. двадцять сьома ст. 1 Закону) та підлягає оподаткуванню екологічним податком у загальному порядку, встановленому ПКУ.
Тобто, якщо не бажаєте донарахування екоподатку за наслідками податкової перевірки, — уникайте тривалого (понад рік) зберігання відходів. Щоправда, навіть при такому, дуже фіскальному на наш погляд, підході податківцям ще доведеться довести строк зберігання відходів підприємством. А цього без документування розміщення на зберігання ніяк зробити не можна. І податківці зможуть це довести тільки в разі, якщо саме підприємство надасть їм потрібну документацію.
Якщо ви думаєте, що це єдина така фіскальна консультація від ДПС, то погляньмо, які консультації наразі містяться в «ЗІР».
Чи є СГ, який займається виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом продукції тваринництва та птахівництва, платником екологічного податку за розміщення відходів, якщо під час своєї діяльності утворює гній?
Ні, не є платником екологічного податку, якщо гній зберігається у спеціально відведених для цього місцях, на які отримано відповідні дозволи, а також оприбуткований як вторинна сировина.
За інших умов суб’єкт господарювання, який займається виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом продукції тваринництва та птахівництва і під час своєї діяльності утворює гній, є платником екологічного податку.
Про це податківці зазначили за посиланням.
Чи є платником екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах СГ, який здійснює тимчасове розміщення відходів, у тому числі небезпечних відходів (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо)?
Так, суб’єкт господарювання є платником екологічного податку за розміщення відходів, якщо здійснює тимчасове розміщення побутових відходів (у тому числі в контейнерах), що не належать до окремих видів (класів) відходів як вторинна сировина. Про це читайте за посиланням.
Чи є СГ платниками екологічного податку за розміщення відходів, що належать до окремих видів (класів) відходів як вторинна сировина, які утворилися у процесі їхньої діяльності та продаються як товар або використовуються у власному виробництві, у т. ч. металобрухт?
Ні, такі суб’єкти господарювання не є платниками екологічного податку за розміщення відходів. Водночас платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, які на підставі отриманих в установленому порядку дозволів розміщують у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах відходи, що не належать до окремих видів (класів) відходів як вторинна сировина.
Така консультація розміщена за посиланням.
Зверніть увагу!
У зазначених чинних консультаціях наголошується на тому, що розміщення відходів — це об’єкт оподаткування екоподатком, а ті, хто розміщує відходи (крім випадків, якщо такі відходи використовуються ними як вторинна сировина), — є платниками екоподатку. І це відповідає нормам пп. 240.1.3 ПКУ та пп. 242.1.3 ПКУ.
Але в деяких консультаціях податківці пам’ятають про пп. 14.1.223 ПКУ, який установлює спеціальне визначення терміна «розміщення відходів» з метою оподаткування. А в деяких взагалі про нього не згадують.
Ми навели це визначення вище. За ним тимчасове зберігання не визнається за зберігання відходів — ним визнається тільки остаточне (постійне) зберігання відходів, і не абиде, а на місцях, щодо яких отримано державний дозвіл. Ті, хто такий дозвіл отримують, — отримують його здебільшого не для розміщення власних відходів, а для надання платних послуг з постійного зберігання чужих відходів.
Тобто зберігання відходів — це окремий вид бізнесу, який до того ж пильно контролюється державою. Саме цей бізнес сплачує екоподаток.
А ті, хто тимчасово зберігає власні відходи у місцях, які визначає самостійно, а не за угодою з державою, — не є платниками екоподатку.
Проте з огляду на цю невизначеність «тривалості» зберігання власних відходів податківці час від часу намагаються екоподаток стягнути. Для когось тривале зберігання — це тиждень, для когось — місяць, для когось — рік, а для когось — і більше ніж рік. Тож іноді податківці і кажуть: ну, більше ніж рік зберігати — це вже не тривале зберігання, це вже у вас «полігон», просто офіційно не оформлений. І це попри наявність договорів про вивезення таких відходів у попередніх періодах.
Єдиний шлях уникнути таких спорів для тих, у кого утворюються відходи, — це укладати договори та передавати відходи спеціалізованим підприємствам регулярно й оминати тривале (понад рік) їх зберігання. Або готуватися обстоювати свої права під час податкових перевірок та в суді.