Доплата до мінімальної зарплати
Порядок забезпечення мінімального розміру зарплати регулюється ст. 3-1 Закону про оплату праці. Згідно з нормами цієї статті, якщо нарахована зарплата працівника, який виконав місячну (годинну) норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної зарплати, роботодавець зобов’язаний провести доплату до рівня МЗП.
Проте, якщо працівник не виконав місячної норми праці у зв’язку з перебуванням у відпустці без збереження зарплати (згідно зі ст. 25, 26 Закону про відпустки), гарантований розмір мінімальної зарплати розраховується пропорційно до виконаної норми праці (відпрацьованого часу).
Це означає, що роботодавець не повинен дораховувати працівникові «живі» гроші до повного розміру МЗП, якщо той не відпрацював повного місяця. Порівнюють фактичну зарплату з мінімальною не з повним розміром МЗП, а з його часткою, що відповідає відпрацьованим дням. Якщо за відпрацьований час працівникові нараховано суму, що відповідає його окладу (який не може бути меншим за МЗП з розрахунку на норму часу), то додаткових нарахувань на користь працівника здійснювати не потрібно.
Алгоритм розрахунку:
1) визначити пропорційну МЗП: (8 647 грн/кількість робочих днів за нормою у лютому) х фактично відпрацьовані дні;
2) порівняти фактично нараховану зарплату (оклад, надбавки, премії) з цією пропорційною сумою;
3) якщо фактична зарплата менша, — нарахувати доплату до пропорційного рівня МЗП.
Нарахування ЄСВ
На відміну від правил оплати праці, правила нарахування ЄСВ підпорядковуються вимогам Закону про ЄСВ. Якщо база нарахування ЄСВ за місяць є меншою за розмір мінімальної зарплати, суму ЄСВ розраховують як добуток розміру МЗП та встановленої ставки (22%) (ч. 5 ст. 8 цього Закону).
Ця вимога застосовується до працівників за основним місцем роботи. Таким чином, якщо працівник частину лютого 2026 року працював, а частину — перебував у відпустці без збереження зарплати, і його загальний дохід за цей місяць менший за МЗП, роботодавець зобов’язаний:
1) нарахувати ЄСВ на фактичну зарплату (22%);
2) визначити різницю між фактичною зарплатою та розміром МЗП (тобто провести доплату ЄСВ до мінімального рівня);
3) нарахувати ЄСВ на цю різницю за ставкою 22%.
Увага: вимога про доплату ЄСВ до мінімального страхового внеску не застосовується, якщо:
— працівник є особою з інвалідністю (ставка 8,41%);
— це сумісник (ЄСВ нараховується на фактичний дохід);
— працівник перебував у відпустці без збереження зарплати повний календарний місяць (у такому разі дохід дорівнює нулю й обов’язку нарахування ЄСВ немає).
Висновки
1. Доплата працівникові: доплачувати йому «на руки» до повного розміру мінімальної зарплати не потрібно, бо він не виконав повну норму часу. Оплата проводиться пропорційно до відпрацьованого часу.
2. ЄСВ: якщо працівник працює за основним місцем роботи і не має інвалідності, роботодавець зобов’язаний сплатити ЄСВ у сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок (МЗП х 22%), навіть якщо фактичний заробіток менший. Різниця між фактичним ЄСВ та мінімальним покривається коштом роботодавця.