Зі скасуванням ГКУ виникає багато запитань щодо договорів, зокрема:
— що робити сторонам договору, якщо у тексті договору вони прописали штрафи та пеню відповідно до ГКУ або посилалися на відповідні статті цього Кодексу?
— чи є чинними такі договори щодо штрафів та пені? Чи потребують вони змін?
— чи зможуть сторони договору в разі порушення умов договору звернутисяь до суду та стягнути такі штрафні санкції?
Ось як виглядає ситуація на сьогодні. Наводимо суто власну точку зору, адже судової практики наразі, зі зрозумілих причин, ще немає:
1. Чи є чинними договори, укладені щодо штрафів із посиланням на ГКУ?
На нашу думку, договори, укладені відповідно до вимог ГКУ, залишаються чинними до моменту їх виконання.
Але позаяк норми ГКУ з 28 серпня не діятимуть, то, якщо сторони не прописали прямо, якої відповідальності за порушення вони одна від одної бажають, то встановлювати таку відповідальність будуть інші, чинні на той момент нормативні документи. Наприклад, Цивільний кодекс України!
Звісно, в кожному конкретному випадку треба уважно вивчати умови договору. Але приписи ЦКУ здебільшого допускають аналогічне ГКУ регулювання тих чи інших відносин у договорі.
Адже не варто забувати, що за приписами статей 627, 628 ЦКУ принцип свободи договору дозволяє сторонам самостійно визначати умови договору, зокрема розмір та підстави нарахування штрафних санкцій. А відповідно до ч. 1 ст. 181 ГКУ господарський договір укладають у порядку, встановленому ЦКУ, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наведемо приклад. За приписами ч. 7 ст. 180 ГКУ строком дії господарського договору є час, упродовж якого сторони мають господарські зобов’язання, що виникли на підставі цього договору. На зобов’язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено іншого. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Водночас аналогічні положення передбачено й у ч. 3, 4 ст. 631 ЦКУ — сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Інші приклади. За ч. 3 ст. 183 ГКУ укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Тобто такі договори укладають на інших умовах, які встановлені відповідним законом у відповідній сфері діяльності/регулювання держзамовлення.
Якщо говорити, наприклад, про порядок зміни та розірвання господарських договорів, прописаний у ст. 188 ГКУ та ст. 651 ЦКУ, то ці статті загалом не суперечать одна одній, за винятком ситуації, коли у ст. 188 ГКУ встановлено строк у 20 днів для відповіді на пропозицію про зміну чи розірвання договору. Водночас сторони не позбавлені права самостійно встановити такий чи інший строк у договорі.
Щодо місця виконання зобов’язання, то ст. 532 ЦКУ містить чіткіше визначення, яке застосовується, якщо воно не конкретизовано договором. Тимчасом як ст. 197 ГКУ здебільшого відсилає до «закону».
І місце укладення договору врегульовано лише у ст. 647 ЦКУ. Договір є укладеним у місці проживання фізособи або за місцезнаходженням юр особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
2. Гаразд, договір залишається чинним. Але чи треба забрати з нього посилання на ГКУ?
Розгляньмо це на прикладі розділу договору про відповідальність.
Наприклад, якщо у договорі штрафні санкції (штраф, пеня) встановлено не просто з посиланням на статтю ГКУ, а конкретно викладено у договорі (наприклад, «у разі порушення строків постачання покупець сплачує пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення»), — такі положення діють і надалі, бо вони є умовами самого договору, а не лише відсилкою до закону.
Якщо ж у договорі є лише загальна відсилка (наприклад, «штрафи визначаються відповідно до ст. 231 ГКУ») і жодних конкретних сум чи механізмів не прописано, — це може створити юридичну невизначеність, бо стаття, на яку посилаються, більше не діє. Тож до цієї частини договору треба внести зміни, і бажано не чекати до 28.08.2025, коли ця невизначеність уже виникне!
Щодо розміру пені, то на сьогодні на вимогу ч. 3 статті 549 ЦКУ (доповненої Законом №4196) пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Тобто на сьогодні (фактично так було й до Закону №4196 — за Законом України від 22.11.1996 №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань») розмір пені у будь-якому разі обчислюється від суми простроченого платежу та обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
3. Чи потрібно змінювати договори?
Рекомендовано уважно вичитати розділ про відповідальність та в окремих випадках обговорити необхідність змін.
Що варто зробити:
1. Проаналізувати всі пункти, які посилаються на ГКУ.
2. Замінити такі посилання на конкретні умови в самому договорі або на положення ЦКУ (якщо такі є або прописати інші).
3. Закріпити умови щодо відповідальності (штрафи, пеня, неустойка) чітко в тексті договору або загальною фразою на кшталт: «… відповідно до чинного законодавства». Хоча і в загальній фразі краще вказати на конкретну статтю (чи її частину) конкретного нормативного документа.
4. Якщо зміни не внесли, посилання на ГКУ в договорі залишилися, чи можна буде звернутися до суду та стягнути штрафні санкції?
На нашу думку, так, можна буде звернутися до суду, але:
— суд завжди оцінюватимете умови самого договору (чи вони сформульовані чітко, чи є згода сторін на конкретні санкції, чи сторони погодити механізм стягнення, чи послалися на відповідне законодавство);
— якщо санкції визначено у договорі (навіть із посиланням на ГКУ, але з конкретним змістом) — суд має право застосувати їх або чітко зазначити, з яких саме причин ця чи інша санкція не може бути застосована. Не кажучи вже про те, що штрафні санкції за договорам можуть бути зменшені судом — якщо вони є надміру великими порівняно зі збитками, які можна було б передбачити, або якщо є інші виняткові обставини. Це право суду і залежить від обставин конкретної справи;
— якщо ж умови розмиті, некоректні чи незрозумілі або з відсилкою до скасованої норми, — це може створити ризики відмови у стягненні.
Приклади небажаних формулювань у договорі (старі, які потребують змін):
1. «За порушення строків постачання покупець має право стягнути з постачальника пеню відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України».
2. «Розмір штрафу визначається згідно зі ст. 230 ГК України».
3. «Штрафні санкції застосовуються за нормами ЦКУ та ГКУ».
Актуальні формулювання (бажані після скасування ГКУ):
1. Пеня за прострочення виконання зобов’язань
«У разі порушення строків виконання зобов’язань за цим договором винна сторона зобов’язується сплатити іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від вартості невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення, але не більше ніж 10% від загальної вартості договору».
2. Штраф за невиконання зобов’язання
«У разі невиконання зобов’язання у встановлений строк винна сторона сплачує штраф у розмірі 5% від вартості відповідного зобов’язання, що не було виконано належним чином».
3. Інші санкції (комбіноване формулювання)
«У разі порушення умов цього договору сторона, яка порушила зобов’язання, зобов’язана сплатити інші штрафні санкції, визначені у додатку №1 до цього договору. Сплата штрафу чи пені не звільняє сторону від обов’язку виконати основне зобов’язання.»
4. Посилання на Цивільний кодекс (за потреби)
Якщо хочеться залишити посилання на закон, краще робити це на Цивільний кодекс України:
«Питання відповідальності сторін, не врегульовані цим договором, регулюються положеннями статтей/розділів ….. Цивільного кодексу України».
Приклад 1.
За умовами пункту 5.2 договору строк виконання робіт — протягом 12 місяців з моменту отримання підрядником письмового дозволу замовника про початок виконання робіт. Пунктом 10.3 договору сторони встановили, що за порушення з вини підрядника строків виконання робіт він сплачує замовникові пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості робіт, щодо яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів — додатково стягується штраф у розмірі 7% згаданої вартості. Порушенням строків виконання робіт вважати ті строки, що зазначено в пункті 5.2.
Коментар
Не зважаючи на те що у договорі штрафні санкції прописано з врахуванням умов, зазначених у ст. 231 ГКУ, все ж таки жодного посилання на ГКУ в п. 10.3 договору ми не бачимо. Тож цей пункт є чинним.
Умови про пеню (0,1% за день) і штраф (7%) — це класична договірна неустойка, дозволена ЦКУ (ст. 549, 550).
Тому цей пункт не потребує змін. Умови є чинними і можуть бути захищені в суді.
Приклад 2.
6. Відповідальність сторін, вирішення спорів.
6.1. Постачальник не несе відповідальності за зобов’язаннями покупця перед третіми особами.
6.2. У разі відмови покупця від підтвердженої постачальником заявки покупець виплачує штраф в розмірі 10% від ціни товару i відшкодовує постачальникові всі фактичні витрати (збитки), пов’язані з виготовленням підтвердженої заявки. Збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
6.3. За порушення терміну оплати покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу без обмежень строків нарахування цієї пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГКУ.
6.4. За несвоєчасне постачання товару постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості непостаченого товару за кожний день прострочення.
6.5. Сторона, що допустила несвоєчасне погашення грошових зобов’язань, має оплатити 20% річних за користування чужими коштами від суми простроченого зобов’язання. При цьому виплата штрафних санкцій не позбавляє покупця обов’язку виконати умови договору.
Коментар
Перше, на що важливо звернути увагу, — на правову можливість стягнення і штрафу, і збитків одночасно.
Суть положення договору: покупець у разі відмови від заявки сплачує штраф 10% + фактичні витрати (збитки), які стягуються понад штраф.
До цієї умови договору після скасування ГКУ напрошуються такі висновки:
1. Це положення базувалося на ч. 2 ст. 232 ГКУ, яка прямо дозволяла:
«Договором можуть бути передбачені випадки, коли збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції».
2. Із втратою чинності ГКУ посилання (на ст. 232) також втрачає силу.
3. Проте у ЦКУ є подібна норма у ст. 624 ЦКУ:
«Сплата неустойки (штрафу, пені) не звільняє боржника від обов’язку відшкодувати збитки, якщо інше не встановлено договором або законом».
Отже, правило про можливість одночасного стягнення штрафу й збитків зберігається на підставі ЦКУ.
Утім, сторони можуть переформулювати п. 6.2 договору, зокрема,
«У разі відмови покупця від підтвердженої постачальником заявки покупець виплачує штраф у розмірі 10% від ціни товару та відшкодовує постачальникові всі фактичні витрати (понесені збитки), пов’язані з виготовленням підтвердженої заявки. Сплата штрафу не звільняє покупця від обов’язку відшкодувати завдані збитки (відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України)».
Інше проблемне місце: «...відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України...».
Ця частина більше не діє. Стаття 232 ГКУ (про необмежене нарахування пені) втратила чинність. Строки давності про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлені у ч. 2 ст. 258 ЦКУ та становлять один рік. Тож, на нашу думку, ця умова договору потребує незначного редагування.
Рекомендована редакція (п. 6.3):
«6.3. За порушення терміну оплати покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сторони домовилися, що така пеня нараховується за весь період прострочення, з урахуванням строків давності за ЦКУ».
Приклад 3.
7.1. Постачальник зобов’язаний скласти та видати замовникові (покупцю) за першою подією (отримання коштів чи відвантаження товарів / послуг) податкову накладну в електронній формі, оформлену відповідно до норм чинного законодавства, що діє на дату складання податкової накладної. Податкові зобов’язання та податковий кредит у податковій накладній зазначаються відповідно до чинного договору про закупівлю станом на дату складання податкової накладної.
7.1.1. Оформлена постачальником податкова накладна має бути зареєстрована постачальником у Єдиному реєстрі податкових накладних без порушення строків, встановлених чинним законодавством України.
7.1.2. У разі підписання сторонами зміни до цього договору про закупівлю, які передбачають зміну ціни, порядку розрахунку ціни, повернення товарів/послуг, постачальник зобов’язаний скласти розрахунок коригування до податкової накладної, складений у порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрований в Єдиному реєстрі податкових накладних.
7.1.3. У разі порушення постачальником реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування (у тому числі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування) та /або видачі податкової накладної / розрахунку коригування замовникові (покупцю) постачальник сплачує замовникові (покупцю) штраф у розмірі суми ПДВ протягом 10 (десяти) банківських днів від дати отримання вимоги замовника (покупця) відповідно до п. 4 ст. 231 ГКУ.
Коментар
На нашу думку, проблемним місцем може бути посилання на ГКУ у пп. 7.1.3 договору: «...відповідно до п. 4 ст. 231 ГКУ».
Стаття 231 ГКУ — про відповідальність за невиконання господарського зобов’язання — з 28.08.2025 не діятиме.
Загалом, ВС наголошує у своїх висновках на тому, що у ст. 179 ЦКУ законодавець не встановив чітких критеріїв для визначення особливостей штрафу і пені та порядку їх обчислення і застосування. Власне неустойка (у вузькому значенні цього поняття) застосовується, як правило, за невиконання або неналежне виконання майнового зобов’язання у вигляді прострочення і стягується одноразово за кожний факт порушення у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов’язання чи його частини. І штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, у т. ч. у конкретній грошовій сумі.
Тож ми рекомендували б уточнити редакцію пп. 7.1.3 договору та вилучити посилання на ст. 231 ГКУ:
7.1.3. У разі порушення постачальником обов’язку щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, а також у разі їх ненадання замовникові (покупцю) у встановлені строки постачальник сплачує замовникові штраф у розмірі суми ПДВ протягом 10 (десяти) банківських днів від дати отримання вимоги замовника.
Приклад 4.
5.2. У разі порушення покупцем строків та/або порядку оплати за договором (у тому числі згідно з п. 5.5 договору) він сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє покупця від виконання договірних зобов’язань.
5.3. Відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України, сторони погоджують, що нарахування штрафних санкцій, передбачених п. 5.2 договору, не обмежується 6-місячним строком, а нараховуються і сплачуються штрафні санкції за весь час прострочення виконання зобов’язання до його остаточного виконання. Крім того, сторони, відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, погоджують, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) згідно з п. 5.2 договору, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.
Коментар
Маємо проблемне місце: «...відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України...» «...відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України...».
З 28.08.2025 ст. 232 ГКУ вже не діятиме. Щодо ст. 259 ЦКУ, то це стаття про позовну давність. Згадка про неї допустима, але, на нашу думку, все ж таки цей пункт варто переформулювати обережніше. Адже, якщо прострочення виконання зобов’язання сягне за три роки, то чи застосовується тут строк у три роки (збільшений строк давності для стягнення пені) за другою частиною п. 5.3 договору? Це спірний момент, який може привести сторони договору до суду.
Ми рекомендуємои таку редакцію цього пункту:
«5.3. Сторони погодили, що пеня, передбачена п. 5.2 цього договору, нараховується за весь період прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом. Сторони також домовилися, що строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим договором становить три роки відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України».
Висновки
Договори, укладені до скасування ГКУ, залишаються чинними.
Штрафні санкції (пеня, штраф), передбачені сторонами в договорі, мають юридичну силу навіть без ГКУ, якщо не суперечать ЦКУ або іншим законам.
Посилання на статті ГКУ (наприклад, ст. 231, 232) після скасування вже не діють — їх треба або вилучити, або замінити на узагальнене формулювання чи відповідні норми ЦКУ, якщо такі є.