Коментована нами справа є доволі цікавою з погляду оцінки судами змісту акта документальної перевірки податковими органами. Річ у тім, що в цьому акті не було зазначено порушень платника податків, в якого проводили перевірку. Натомість у цьому акті наведено порушення податкового законодавства його контрагентами.
* Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі №380/17348/24.
Хто за що відповідає в такій ситуації? І хіба правильно карати за порушення не тільки того, хто порушив закон, а й тих, хто з ним співпрацював (і закону не порушував)?
Розповімо докладніше, що зазначили суди.
Зміст справи
ГУ ДПС провело позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «У» з питань відносин із двома його контрагентами за період жовтень 2021 року та листопад 2021 року і правомірності їх відображення у податкових деклараціях з ПДВ та з податку на прибуток підприємства.
Від редакції: тобто від самого початку податківців цікавив не так стан податкового обліку в ТОВ «У», як те, які операції воно проводило з певними контрагентами — порушниками податкового законодавства.
В акті перевірки було зазначено порушення п. 198.1, п. 198.3 ст. 198; п. 200.1, п. 200.2, п. 290.4 ПКУ. На підставі цього було встановлено завищення від’ємного значення, що зараховується до складу ПК з ПДВ наступного звітного періоду і становить 1,9 млн грн.
Такі висновки зроблено на підставі нереальності госпоперацій з придбання ТМЦ ТОВ «У» в його контрагентів (двох інших товариств).
ТОВ «У» 30.04.2024 подало заперечення на акт перевірки, які були залишено без задоволення. На товариство склали ППР з відповідним штрафом. Враховуючи непохитну позицію податківців, ТОВ «У» звернулося до суду.
Чим можна підкріпити свої аргументи в суді!
ТОВ «У» також подало скаргу до Ради бізнес-омбудсмена України. За результатом її розгляду було ухвалено рішення, в якому зазначається про порушення законних інтересів ТОВ як суб’єкта підприємництва. Також Рада бізнес-омбудсмена України погодилася з аргументами ТОВ «У» щодо необґрунтованості оскаржуваних ППР.
Отже, у межах строку звернення до суду (3 або 6 місяців) цілком реально встигнути звернутися до бізнес-омбудсмена й отримати позитивне для себе рішення, висновки якого будуть, серед іншого, враховані судом.
Подати скаргу можна за посиланням.
Ознаки нереальності госпоперацій
Продавець 1 та ТОВ «У» (покупець) 10.09.2021 уклали договір про купівлю-продаж сої врожаю 2021 року. За цим договором обов’язок продавця щодо постачання товару вважається виконаним з моменту надання товару в розпорядження покупця на складі, розташованому в селі.
Аналогічний договір укладено 10.11.2021 між ТОВ «У» (покупцем) та продавцем 2 з цим самим предметом договору й умовами постачання.
Суд особливу увагу акцентував на таких ознаках реальності госпоперацій:
1) ділова мета.
ТОВ «У» зареєстроване в ЄДР та має основний КВЕД 01.46 «Розведення свиней». Одним із визначальних чинників для провадження цього виду економічної діяльності є годування тварин, що неможливе без вирощування або закупівлі продуктів для відгодівлі поголів’я, зокрема сої. Таким чином, відгодівля тварин, їх ріст тощо, з урахуванням того, що це є основним видом госпдіяльності ТОВ «У», спричинюється до отримання економічного ефекту у вигляді прибутку у вигляді приросту активів від реалізації продуктів розведення;
2) відсутність інформації про можливу недобросовісність контрагента.
Суд звернув увагу на те, що, наприклад, ризиковий статус було присвоєно одному з контрагентів-продавців уже 28.12.2021. А госпоперації, охоплені перевіркою, відбувалися у жовтні 2021 року;
3) фактичний рух активів.
В акті перевірки зазначено, що до перевірки не надано свідоцтв, якісних засвідчень, сертифікатів відповідності чи інших документів, які підтверджують виробника та походження товар. Але суди наголошують, що сертифікат відповідності (якості) на товар не є документом бухгалтерського чи податкового обліку, а є лише документом, що засвідчує якість товару. Тож відсутність такого сертифіката сама по собі не може свідчити про відсутність госпоперації.
Крім того, ТОВ «У» не мало потреби у запиті відповідних документів, бо належну якість відповідної продукції було підтверджено зразками продукції та лабораторним аналізом, зокрема: карткою аналізу зерна (соя) на вміст вологи, смітної домішки, олійної домішки, зробленим постачальниками;
4) помилки у ТТН.
ГУ ДПС зауважило, що у наданих для перевірки ТТН зазначено пункт відвантаження, за яким контрагент (продавець) не задекларував об’єкти оподаткування, немає придбань послуг оренди чи послуг зберігання за зазначеною адресою.
Проте обов’язок виписування ТТН, а отже, правильність зазначення у ній інформації, покладався не на ТОВ «У» як покупця й отримувача товару, а на вантажовідправника, тобто продавця.
Порушень з боку самого ТОВ «У» судді в акті перевірки не знайшли.
Податкова інформація за ланцюгом постачання
Суд укотре наголосив (позиція судів з цього питання є сталою впродовж багатьох останніх років), що сама лише податкова інформація щодо контрагентів за ланцюгом постачання не може бути достатньою підставою для висновку про нереальність госпоперацій.
Чинне законодавство України не ставить у залежність право платника податків — ТОВ «У» — на віднесення сплачених сум ПДВ до ПК від стану податкового обліку контрагентів, зокрема і від сплати останніми податкових зобов’язань і тим більше від неможливості доведення постачання товару за всім ланцюгом. Такого висновку дійшов суд і в коментованій справі!
Ба більше, ТОВ «У», хай би що казали податківці, не зобов’язане мати інформацію щодо виконання податкових зобов`язань всіма суб’єктами за всім ланцюгом постачання!
А як же обов’язковість перевірки контрагентів?
Для підтвердження даних податкового обліку до уваги можуть братися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення госпоперації.
Первинні документи, на підставі яких формувався облік і які були складені на підставі договорів із контрагентами ТОВ «У», відповідають вимогам Закону про бухоблік та безпосередньо пов’язані з його госпдіяльністю.
Зміст договірних відносин та документи, що підтверджують їх виконання, досліджувалися ГУ ДПС під час перевірки та відображені в акті. Будь-яких доказів, що первинні документи і податкова звітність саме ТОВ «У» є дефектними або підробленими, містять недостовірну інформацію, в акті не наведено.
Водночас в основу висновків ГУ ДПС покладено податкову інформацію, здобуту з різних джерел. Тож суд укотре наголосив, що:
1) податкова інформація, яка є в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів госпсуб’єкта за ланцюгами постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, має виключно інформативний характер та не є належним доказом;
2) за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне;
3) ані наявна у контролюючого органу податкова інформація, ані відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самостійно не є достатніми підставами для висновку про нереальність госпоперацій.
А як податківці могли довести зворотне?
Суд у коментованій справі заявив, що для висновку про порушення контрагентами податкового законодавства контролюючий орган мав би провести зустрічні звіряння з метою перевірки підставності формування ними даних податкової звітності, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків.
Тобто, якщо податківці бажають довести, що платник податків, в якого проводиться перевірка, теж порушував ПКУ (як і його контрагенти), це треба було довести.
Проте доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірянь щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять, немає і доказів наявності розбіжностей у даних податкового обліку ТОВ «У» та його контрагентів. Отже, ППР, прийняте податківцями, скасовано.