Уявімо ситуацію: клієнт банку сплачує гривневою карткою за товари, роботи чи послуги за кордоном. Платить він, звісно, іноземною валютою, а списання коштів відбувається з гривневого рахунку. Це досить поширена ситуація, адже при цьому клієнт купує цю валюту в банку за комерційним курсом (відбувається конвертація валют).
* Постанова КЦС ВС від 13.02.2025 у справі №598/1491/22.
А що як продавець повертає кошти цьому клієнтові банку? Або якщо банк продавця не прийняв ці кошти і вони були знову зараховані на рахунок покупця? Скільки гривень він отримує назад? Стільки, скільки з нього було списано, чи менше? І наскільки менше? Ці запитання стали предметом судової справи, яку ми розглянемо далі.
Зміст справи
Фізособа та банк уклали договори відкриття й обслуговування банківського рахунку. Це був гривневий рахунок, до якого клієнт отримав платіжну картку.
Фізособа 02.06.2022 ініціювала 8 переказів коштів з цього рахунку на адресу свого контрагента як оплату юридичних послуг. Платіж був в іноземній валюті на чималу суму — 64 274 англійських фунтів стерлінгів. Для зазначених операцій з поточного карткового рахунку фізособи було списано гривневий еквівалент у загальному розмірі 2,65 млн грн.
Проте кошти, отримані за переказом від українського банку, були повернуті банком отримувача (іноземця) у повному обсязі — без зарахування на рахунок одержувача і без пояснень причин.
Клієнт банку вважав, що операція переказу коштів не відбулася, а тому гривневий еквівалент коштів мав бути зарахований на рахунок фізособи у повному обсязі.
Проте банк повернув на поточний рахунок гривневий еквівалент платежу не в повному обсязі, а меншу суму. Різниця становила 303,9 тис грн. Банк заявив, що ця утримана сума є курсовою різницею і поверненню фізособі-клієнтові банку не підлягає.
Ще банк зазначив, що курсова різниця виникла, зокрема, при обміні гривень на долари США. А на думку фізособи-клієнта, долар США до цього випадку не має жодного відношення, бо списання коштів відбувалося в англійських фунтах стерлінгів.
Крім того, за повідомленням банку продавця, зазначені кошти було повернено у день платежу. Тож курсової різниці (яка, за визначенням, є різницею між курсами НБУ на різні дати) взагалі не мало виникнути. Тож фізособа вважала, що банк безпідставно утримав ці кошти і має повернути їх, про що й просила суд.
Як банк визначав «курсову різницю»?
Банк нагадав, що ініційовані 02.06.2022 перекази коштів до іноземного банку за межами України були здійснено з рахунку, відкритого в українських гривнях. Під час здійснення платежу відбулася конвертація гривнень у фунти, яка пройшла за курсом банку на дату авторизації. Повернення коштів до банку відбулося 04.06.2022, а тому зворотна конвертація валюти у гривні відбулася на цю дату під час зарахування на картковий рахунок.
А долари тут ось до чого: транзакції від платіжної системи Visa надійшли у доларах США в розмірі 80 220,38 доларів США і під час їх зарахування на картку фізособи використовувався курс на дату повернення 29,2549 грн за один долар США. У підсумку сума повернених коштів становила 2,35 млн грн. Тобто менша на суму 303 936,26 грн.
Конвертація та відповідальність за ризики
Відповідно до п. 14.11 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346 від 05.04.2001 (на дату подій, які розглядалися в коментованій справі, він ще діяв, а з 01.08.2022 втратив чинність — про нові норми нагадаємо нижче!) банк під час використання користувачем електронного платіжного засобу зобов’язаний інформувати його про випадки підвищеного ризику збитків для користувача і пов’язані з цим обов’язки сторін, що включають будь-які обґрунтовані обмеження щодо способів та місць використання.
Крім того, за Умовами та правилами банківського обслуговування фізосіб банк зобов’язувався передати клієнтові на його вимогу розрахункові документи, які підтверджують списання/зарахування коштів на/з рахунок/-ку клієнта і виписку за рахунком (рахунками) наступного банківського дня за попередній.
На порушення зазначених умов банк не надав жодної інформації щодо утриманої ним різниці курсу придбання і продажу доларів США, про рух коштів під час їх перерахування на рахунок турецького банку, конвертації у фунти стерлінгів, щодо часу повернення коштів на рахунок клієнта і різниці курсу валют.
З огляду на ці аргументи перша судова інстанція постановила повернути фізособі кошти в сумі 303 936,26 грн. Тобто клієнт мав отримати рівно стільки, скільки було списано з гривневого рахунку.
Але думка апеляційної інстанції була інша і ґрунтувалася ось на чому.
Банк за кошти клієнта придбав на Міжбанківському валютному ринку України фунти стерлінгів у запитуваній клієнтом кількості за наявним на час проведення операції курсом 41,241830 UAH/GBP, що підтверджується випискою, та переказав їх отримувачу коштів, зазначеному клієнтом.
Усі транзакції (оплата кошів та їх повернення) здійснювалися з використання картки з гривневим рахунком року та за курсом конвертації коштів, який розміщений на офіційному сайті платіжної системи VISA.
Платіжну картку міжнародної платіжної системи VISA для розрахунків обрала фізособа, тож їй було відомо про всі ініційовані нею операції переказу.
Тому, на думку апеляційної інстанції, сума у розмірі 303 936,26 грн поверненню не підлягає.
Так справа дійшла до ВС, і саме він поставив крапку в цій історії. То хто ж мав рацію — клієнт чи банк?
Правила конвертації валюти — хто обирає?
ВС у коментованій нами справі звернув увагу на окремі важливі моменти, які потрібно враховувати всім, хто відкриває рахунки в українських банках:
1. Під час здійснення операції з переказу коштів за кордон конвертація здійснюється за курсом банку на дату авторизації (переказ та повернення коштів відбуваються в різні дні та за різними курсами). Фізособа-клієнт обрав платіжну картку міжнародної платіжної системи Visa, транзакції від якої на повернення коштів надійшли у доларах США, а тому банк використав курс на дату повернення коштів саме у цій валюті.
Важливо! Банк заявив, що не має прямого курсу для конвертації з фунтів стерлінгів у гривні, є тільки прямі курси для євро та долара США.
2. Банк згідно з чинним законодавством та умовами/правилами надання послуг має надати фізособі інформацію щодо утриманої ним різниці курсу придбання і продажу доларів США, про рух коштів під час їх перерахування на рахунок турецького банку, конвертацію в фунти стерлінги, щодо часу повернення коштів на рахунок клієнта і різницю курсу валют, чого зроблено не було. Зазначена інформація наявна у банку й обробляється ним з метою надання банківських послуг.
3. У разі виникнення спору важливими обставинами є:
— дати повернення коштів (04.06.2022);
— обрання фізособою картки саме міжнародної платіжної системи VISA;
— дати повернення коштів та валюти (долар США — а не фунт стерлінгів, як було під час переказу коштів до іноземного банку) від платіжної системи VISA;
— курс конвертації англійського фунта у гривню.
Проте таких фактів недостатньо для розв’язання спору, адже це лише інформація від самого банку.
4. Що робити в ситуації, коли фактів, наданих сторонами спорів, недостатньо для розв’язання спору між надавачем послуг та їх споживачем? ВС зазначив, що сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який є «слабкою» ланкою у таких цивільних відносинах, адже, на думку суду, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Тому саме банк має доводити, що його дії щодо виконання для клієнта операцій за договором банківського рахунку відповідають договору, законодавству України, банківським правилам та звичаями ділового обороту. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а принцип змагальності покладає саме на сторін обов’язок доказування і не створює для суду обов’язку вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона.
5. Банк не надав суду й у матеріалах справи немає умов та правил надання послуг, які є складовою договору банківського рахунку між клієнтом та банком, а також доказів, які б підтвердили виконання банківської операції відповідно до умов, що були погодженні між банком та споживачем. Це безпосередньо стосується умов і порядку переказу коштів у валюті, відмінній від національної, курсу купівлі-продажу такою валюти, конвертації тощо. Таку інформацію про виконані ним платіжні операції банк має надати й на запит споживача/клієнта банківських послуг.
Таким чином, основою для рішення ВС у цій справі стало те, що у суду виникли сумніви, що фізособа доручала банку повертати ініційований нею за кордон грошовий переказ в іноземній валюті (і саме у доларах США, а не у фунтах стерлінгів) та саме у такий спосіб — тобто шляхом проведення декількох конвертацій різних валют та повернення коштів у національній валюті.
Банк не пояснив обрання саме такого способу виконання банківської операції з коштами клієнта, зокрема їх повернення (в іншій валюті, ніж валюта переказу), а також причин неможливості повернення грошових переказів безпосередньо у фунтах стерлінгів.
Тож клієнт банку виграв цю справу. ВС виснував, що банк все-таки має повернути кошти клієнтові у розмірі 303 936,26 грн, що були утримані з нього в рахунок конвертації валют.
А як така ситуація регулюється законом у 2025 році?
На початку ми недарма наголосили, що Закон №2346 від 05.04.2001, на який посилалися суди, втратив чинність з 01.08.2022.
Тож виникає цілком логічне запитання: а як на сьогодні, з ухваленням нового Закону України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 №1591?
Відповідно до п. 6 ч.19 ст. 38 Закону №1591 емітент зобов’язаний, зокрема, повідомляти користувача про виконання операцій із використанням електронного платіжного засобу.
У разі невиконання емітентом обов’язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від виконання таких операцій несе емітент.
Обов’язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі:
— інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем;
— відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі про надання платіжних послуг.
Отже, на сьогодні, попри ухвалення нового Закону №1591, ситуація не змінилася: банк має повідомляти клієнта про ризик збитків від виконання операції. Якщо тільки сам клієнт не відмовився від отримання такої інформації, і про таку відмову має бути зазначено у договорі про надання платіжних послуг.
Утім, в окремих випадках банки уточнюють у договорах, що, наприклад, «публічна пропозиція банку про приєднання до договору банківського обслуговування фізичної особи набирає чинності з дати її офіційного оприлюднення на офіційному вебсайті банку та діє до дати офіційного оприлюднення заяви про відкликання відповідної публічної пропозиції на офіційному вебсайті банку». Тобто умови надання банківських послуг (і зміни до них) можуть міститись як у паперовому договорі, так і на сайті банку. На що потрібно звертати особливу увагу.
Тому в будь-якому разі, незважаючи на вимоги Закону №1591, споживачі банківських послуг, перш ніж ініціювати переказ, за допомогою чат-ботів чи в інший спосіб мають отримати додатково інформацію від банку щодо переказу кошів у валюті, щодо валюти переказу, повернення коштів та способів/валюти конвертації. Це дасть змогу уникнути спорів із банком у разі зміни валюти переказу/повернення та/або інформації про курс валют.