ТОВ на підставі контракту від 17.08.2021 ввезло на митну територію України товари та подало до митниці для митного оформлення за митними деклараціями відповідні товари. Проте інспектор митного органу склав картки відмови у прийнятті митних декларацій на підставі рішення про невідповідність митної вартості товарів, зазначеній у цих деклараціях.
* Постанова ВС від 05.12.2024 року у справі №380/19286/23.
Тобто митниці не сподобалася ціна, з якої за імпортований товар треба сплатити ПДВ, мито тощо. Але ж декларант так готувався до оформлення! Надав митному органу всі необхідні та достатні документи (які не містять розбіжностей, що могли б вплинути на неправильний розрахунок митної вартості), передбачені ч. 2 ст. 53 МКУ.
Отже, до декларацій ТОВ надало документи на підтвердження заявленої вартості товарів, зокрема:
— ЗЕД-контракт із додатками;
— автотранспортні накладні;
— інвойси та специфікації до них;
— сертифікати про походження товарів;
— довідки про транспортні витрати;
— договір про надання послуг митного брокера;
— договір (контракт) про перевезення;
— митні декларації країни відправлення;
— рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги.
Але митниця надіслала декларантові повідомлення з вимогою надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, серед яких розрахунок витрат на навантаження товару на борт судна.
У відповідь ТОВ подало письмові пояснення, до яких долучило підтвердні документи (здебільшого — повторно). Тобто декларант знову пояснив, як було сформовано ціну товару. І що витрати на навантаження товару на борт судна його (і митницю) абсолютно не мають цікавити (чому — пояснимо нижче).
Але митниця й надалі щось підозрювала і вказала на розділ контракту «Продавець». Цей розділ має містити підпис та печатку продавця. І вони мають бути ідентичні підпису і печатці в додатках до контракту, якими вносяться зміни щодо ціни товару та терміну дії контракту. Митниця заявила про незбіг, і це дало підстави вважати, що документи мають ознаки підробки. У цій ситуації декларантові нічого не залишалося, як звернутися до суду.
Витрати на навантаження судна
Відповідно до положень ЗЕД-контракту його сторонами погоджено використання одного з правил Інкотермс 2010 — FOB.
За цим правилом, у порту відвантаження продавець зобов’язаний:
— за власний кошт здійснити завантаження товару на борт зазначеного покупцем судна на узгоджену дату або у межах обумовленого терміну в названому порту відвантаження відповідно до звичаїв порту,
— виконати митні формальності, необхідні для вивезення.
А ціна FOB (FOB ргісе) означає, що контрактна ціна за товар включає в себе суму вартості самого товару, його експортного митного оформлення з оплатою експортних мит й інших зборів, а також вартості доставки до порту відвантаження і завантаження вантажу на борт судна, вартості перевезення (фрахту) до порту призначення. Тож зазначені витрати на навантаження товару на борт судна мають бути включені до загальної вартості товару та не потребують додаткового підтвердження шляхом відображення окремою статтею витрат або в окремому комерційному документі.
Також за умовами контракту жодних спеціальних умов щодо пакування товару не передбачено. Так, згідно з положеннями пунктів 4.2 та 4.5 ЗЕД-контракту товар має бути упакований в оригінальній тарі виробника і маркований згідно з інструкціями покупця, а вартість пакування та маркування входить до ціни товару.
Тому вимога митниці про надання розрахунку таких складових вартості товару є безпідставною. Адже, визначаючи митну вартість, понесені покупцем витрати на вартість пакування або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних із пакуванням, додають до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, лише якщо вони не включалися до такої ціни (пп. «в» п. 1 ч. 10 ст. 58 МКУ).
Що сказали суди
Суд першої інстанції вказав на помилковість висновку митного органу щодо відсутності інформації про включення/невключення складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме: вартість паковання або робіт, пов’язаних із пакуванням, бо за умовами ЗЕД-контракту №3081 обов’язок пакування та маркування товару покладається на продавця, а тому ці витрати входять до ціни товару та не підлягають відшкодуванню.
Натомість суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення наказу Мінфіну від 24.05.2012 №599, яким затверджено форму декларації митної вартості та правила її заповнення, встав на бік митниці.
Адже в розділі III в графі 20 митної декларації зазначено, що для підтвердження витрат на транспортування декларант відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подає транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів за відповідним переліком. І, на думку апеляційного суду, цей перелік документів не є вичерпним, на що вказує фраза «можуть належати».
Отже, у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків.
Що вирішив ВС?
Щодо митної вартості товару
ВС наголосив, що митниця може витребувати додаткові документи лише у випадках, передбачених ч. 3, 4 ст. 53 МКУ.
Це випадки, коли:
— раніше подані документи містять розбіжності, які впливають на правильність визначення митної вартості;
— є ознаки підробки
— або подані документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари
— або якщо митниця має обґрунтовані підстави вважати, що наявний взаємозв’язок між продавцем та покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Отже, витребування митницею додаткових документів має бути обґрунтоване конкретними обставинами та відомостями, які викликали сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом.
При цьому витребувати потрібно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МКУ!
А ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості митницею лише тоді, коли подані декларантом документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумніву в достовірності наданої інформації.
Щодо підробки підписів
Окремо ВС розглянув звинувачення митниці щодо того, що ЗЕД-контракт у розділі «Продавець» містить підпис та печатку продавця, які не є ідентичними копіями підпису і печатки в додатках до контракту, якими вносяться зміни щодо ціни товару та терміну дії контракту.
Митниця стверджувала: це дало їй підстави вважати, що документи мають ознаки підробки. Проте такі висновки є припущенням фахівців митниці й не підтверджуються жодними доказами (експертизами, висновками експертів, повідомленнями відповідних компетентних органів тощо).
Отже, на думку ВС, усі подані декларантом митниці документи, у т. ч. у відповідь на повідомлення з вимогами надати додаткові документи, підтверджують заявлену митну вартість товару за ціною договору, яка базувалася на документально підтверджених відомостях та піддавалася обчисленню.
А тому митниця неправомірно відмовила ТОВ у визнанні задекларованої ним митної вартості товару.