Стаття 39 КЗпП каже, що строковий трудовий договір (п. 2 і 3 ст. 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 цього Кодексу.
Отже, розуміємо, що ст. 39 КЗпП застосовується для дострокового розірвання саме строкового трудового договору з ініціативи працівника.
Тобто якщо договір безстроковий, то, в разі порушення роботодавцем законодавства про працю, працівникові треба посилатися на ст. 38 КЗпП.
Якщо ж виникне потреба у достроковому розірванні строкового договору, скажімо, укладеного на кілька років, то у пригоді стане застосування ст. 39 КЗпП.
Але в обох випадках треба пам’ятати, що правила законодавства про працю у мирний та воєнний час різняться.
У мирний час
Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону про відпустки1 заборонено ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль.
1 Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки».
Ненадання працівникові щорічних відпусток є порушенням законодавства про працю, за що передбачено:
— фінансову відповідальність за ст. 265 КЗпП щодо роботодавця у вигляді штрафу в розмірі однієї мінімальної зарплати за кожне таке порушення;
— адміністративну відповідальність за ст. 41 КУпАП щодо посадових осіб підприємства або роботодавця-підприємця у вигляді штрафу в розмірі від 510 до 1 700 грн.
Тож ненадання відпустки працівникові протягом двох років є порушенням роботодавцем законодавства про працю, що є підставою для працівника припинити трудовий договір за ст. 39 КЗпП достроково.
Але так працівник міг вчинити у мирний час, проте з огляду на те, що в країні війна, діють нові правила.
Під час дії воєнного стану
На період дії воєнного стану призупинено обов’язок роботодавця надавати невикористану щорічну відпустку протягом не більше ніж 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка, а також заборону ненадання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль (абзац 3 ч. 1 ст. 12 Закону про відпустки).
Тобто у період дії воєнного стану роботодавець на законних підставах може відмовити в наданні працівникові відпустки, навіть якщо той не скористався нею протягом двох років поспіль.