Щорічні відпустки бувають таких видів:
1) основна відпустка;
2) додаткова відпустка за роботу зі шкідливими умовами праці;
3) додаткова відпустка за особливий характер праці;
4) інші додаткові відпустки, передбачені чинним законодавством.
Щорічна основна відпустка має надаватися за певний період часу перебування в трудових відносинах, а кількість днів такої відпустки необхідно «заробити». Про те, як рахується страховий стаж для цього виду відпустки (взагалі і під час війни) ми розповімо далі.
Зверніть увагу на працівників, яких переведено з підприємства на підприємство. Такі працівники можуть скористатися нормою п. 16 ст. 25 Закону про відпустки для реалізації свого права на відпочинок. Працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічні основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, роботодавець (за бажанням працівника) має надати відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на новому місці до настання шестимісячного терміну безперервної роботи. А ось відлік стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, починається з дати укладення трудового договору на новому підприємстві.
Якщо ж працівник, переведений на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки та не отримав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
Але під час війни діє спеціальне правило: у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури (ч. 2 ст. 12 Закону №2136).
Тривалість відпусток
У мирний час тривалість щорічної відпустки становить не менше ніж 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який слід відлічувати від дня укладення трудового договору (ст. 75 КЗпП, ст. 6 Закону про відпустки).
Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, — 69 календарних днів (ч. 3 ст. 10 Закону про відпустки).
Щорічна основна та додаткова відпустка за бажанням працівника можуть надатися одночасно чи окремо.
У чинному законодавстві передбачено також більшу тривалість, ніж 24 к. д., відпусток для певних категорій працівників (ст. 6 Закону про відпустки).
Проте під час війни діє спеціальне правило: у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні (ч. 1 ст. 12 Закону №2136). І, як роз’яснило Мінекономіки, при цьому працівникові можуть бути надані щорічні додаткові відпустки, соціальні та інші відпустки. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану.
Відпустки незалежно від режимів та графіків роботи розраховуються у календарних днях відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону про відпустки.
Зверніть увагу, що зазвичай не враховується під час визначення тривалості відпустки:
- дні тимчасової непрацездатності працівника;
- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
- святкові й неробочі дні (ст. 73 КЗпП), що припадають на відпустковий період (ст. 78-1 КЗпП).
Проте з 24.03.2022 р. діє спеціальне правило: у період дії воєнного стану не застосовуються норми статей 71 — 73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України (ч. 6 ст. 6 Закону №2136). Таким чином, обрахунок святкових днів під час надання відпусток здійснюється за загальними нормами (як звичайних календарних днів). Про це повідомляло, зокрема, Нацагентство з питань державної служби.
Слід зазначити, що і під час війни щорічна відпустка переноситься на інший період або продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника.
Новий термін надання відпустки, що перенесли, встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем.
Надання невикористаної частини відпустки одразу після одужання працівника чи перенесення її на інший період провадиться шляхом видання роботодавцем відповідного наказу на підставі листка тимчасової непрацездатності працівника та його заяви.
Оскільки у законодавстві йдеться про тимчасову непрацездатність працівника, то у разі догляду під час щорічної відпустки за хворою дитиною (чи іншими членами сім’ї) відпустка не продовжується.
Підставою для перенесення чи продовження щорічної відпустки є також виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати, збіг щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням та настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.
Коли надається відпустка на підприємстві вперше
Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустку повної тривалості у перший рік роботи настає після того, як працівник безперервно пропрацює більше ніж півроку. Проте деякі категорії працівників мають право на отримання відпустки до 6-місячного терміну (ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки).
Зверніть увагу: якщо відпустка надається раніше (до настання 6-місячного строку), то її тривалість слід розраховувати пропорційно (лист Мінпраці від 27.03.2013 р. №321/13/84-13).
Правом на відпустку до настання 6-місячного строку можуть скористатися такі категорії працівників:
1) жінки — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
2) особи з інвалідністю;
3) особи віком до вісімнадцяти років;
4) чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
5) особи, звільнені після проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання;
6) сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
7) працівники, які успішно навчаються у навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
8) працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку й не одержали за неї грошової компенсації;
9) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
10) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
11) у інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором (ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки).
Щорічну відпустку можна поділити на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
За перший й другий рік роботи щорічні відпустки надаються у будь-який час робочого року відповідно до затверджених графіків. Але певним категоріям працівників щорічні відпустки надаються у зручний для них час, зокрема особам з інвалідністю, особам віком до 18 років, жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, одинокій матері (батьку), ветеранам праці та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною та ін. (ч. 13 ст. 10 Закону про відпустки). Хоча під час війни, як ми зазначили вище, на підприємствах критичної інфраструктури у роботодавця є право відмовити у наданні такої відпустки у зручний для працівника час. Це не означає, що працівник втрачає на час війни право на таку відпустку. Але йому доведеться, як і решта працівників (які не мають пільг у визначенні часу надання відпустки) домовлятися про такий час із роботодавцем і діяти за його згодою.