Насамперед зазначимо, що коли засновник починає виконувати управлінські функції щодо власного підприємства, то оформлення трудових відносин при цьому не відбувається.
Пояснимо.
Юридично засновник виконує не обов’язки директора підприємства, а лише покладені на нього певні управлінські функції. І це головна його відмінність від директора — найманого працівника. Детально про правильне оформлення виконання засновником функцій директора ми розповіли в статті «Директор за кордоном: хто за нього?» в «ДК» №27/2022.
Виконання засновником обов’язків директора визначено такими нормами законодавства:
— ч. 2 ст. 65 та ч. 4 ст. 128 ГКУ, відповідно до яких засновник може здійснювати свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи на основі статуту або інших установчих документів;
— ч. 3 та 4 ст. 8 Закону про бухоблік, відповідно до яких вести бухоблік, а отже, підписувати фінансову, податкову та іншу звітність має право засновник;
— пп. 48.5.1 ПКУ, відповідно до якого власник може підписувати податкову декларацію особисто.
При цьому укладати трудовий договір із засновником не потрібно. А якщо такого договору немає, то нема й обов’язку нараховувати та виплачувати йому заробітну плату. Тим більше що жодна законодавча норма не зобов’язує власника підприємства укладати угоди з самим собою, в т. ч. і трудовий договір.
Оскільки згідно із законодавством трудові відносини передбачають оплату праці найманого працівника, то при оформленні повноважень засновника як директора питання про оплату його праці не ставиться.
Таким чином, якщо власник підприємства особисто виконує функції директора, то, звісно, він хоче оптимізувати витрати свого бізнесу. Адже за такого способу керування підприємством не потрібно себе працевлаштовувати, сплачувати собі заробітну плату та відраховувати до бюджету ПДФО, ЄСВ та військовий збір. Отже, коли немає бази оподаткування (зарплати) та її оподаткування, то й питання про подання будь-яких додатків об’єднаної звітності не виникає.