Розгляньмо, що треба знати про особливості працевлаштування іноземних громадян в Україні.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають ті самі права й свободи, а також такі самі обов'язки, що й громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Крім того, КЗпП передбачено, зокрема, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснено працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України. Тобто трудові відносини з іноземцем, що працевлаштовується в Україні, регулюються українським законодавством, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону про зайнятість, іноземці, які одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
При цьому згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 3 Закону про зайнятість іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються працедавцями на роботу лише на підставі дозволу на застосування праці іноземців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ.
Коли дозвіл не потрібен
Дозвіл на застосування праці іноземців не потрібно отримувати, коли на роботу приймають осіб, перелічених у ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість:
— іноземців, які постійно проживають в Україні;
— іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;
— іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист в Україні;
— в інших зазначених цією статтею випадках.
Але роботодавець може отримати дозвіл за умови виплати заробітної плати у розмірі не менше ніж (ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість):
— п'ять мінімальних заробітних плат — іноземцям та особам без громадянства — найманим працівникам у громадських об'єднаннях, благодійних організаціях та закладах освіти, визначених у ст. 34, 37, 39, 41, 43, 48 Закону про освіту;
— десять мінімальних заробітних плат — для решти категорій найманих працівників.
Вимоги до мінімальної заробітної плати не застосовуються для особливих категорій іноземців та осіб без громадянства, які претендують на працевлаштування в Україні (іноземні високооплачувані професіонали, засновники та/або учасники, та/або бенефіціари (контролери) юрособи, створеної в Україні, випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, іноземні працівники творчих професій, іноземні IТ-професіонали).
Звертаємо увагу, що вимоги щодо мінімального розміру оплати праці іноземця потрібно дотримуватися при отриманні дозволу на його працевлаштування. А от якщо іноземець має посвідку на постійне місце проживання, то оплата праці йому встановлюється як для громадянина України, тобто у розмірі, не меншому ніж 1 МЗП на місяць. Докладніше про це — далі.
Отримання дозволу на працевлаштування
Для працевлаштування іноземця роботодавець зобов'язаний отримати дозвіл Державної служби зайнятості. Дозвіл видається на певну посаду та на конкретний строк. Для отримання дозволу роботодавець подає до Державної служби зайнятості заяву встановленого зразка, копію паспорта, фотокартку іноземця та копію проєкту трудового договору. Отримавши дозвіл, роботодавець зобов'язаний не пізніше ніж за 90 календарних днів з дати видачі дозволу та у 10-денний строк після укладення трудового договору надати його копію до Мінсоцполітики.
Якщо дозвіл на іноземця доведеться отримати, спочатку необхідно створити письмовий проєкт трудового договору (контракту). Строк роботи іноземця обмежений терміном дії дозволу на застосування праці, тож трудовий договір — строковий. Типової форми такого контракту немає, тому роботодавець і працівник складають його самостійно. Але центри зайнятості, як правило, пропонують зразок такого договору.
Отриманий дозвіл надає право роботодавцю використовувати працю працівника-іноземця на конкретній посаді.
Якщо іноземець працюватиме на кількох посадах (на умовах сумісництва) в одного або кількох роботодавців, тоді, за загальним правилом, його роботодавцю (роботодавцям) треба буде отримати дозвіл на працевлаштування на кожній посаді. Тобто діє принцип: скільки посад — стільки й дозволів. Це підтверджує і форма заяви про отримання роботодавцем дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства.
Законодавство також дає право іноземному найманому працівнику суміщати роботу на посаді, що визначена дозволом на працевлаштування, з роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника за умови, що суміщення триває не більше ніж 60 календарних днів протягом календарного року (ч. 2 ст. 42-1 Закону про зайнятість). При суміщенні посад окремий трудовий договір не укладають.
Особливостями працевлаштування іноземців є:
— відсутність встановленої вимоги щодо мінімальної заробітної плати у разі отримання дозволу на застосування праці;
— строк дії дозволу на застосування їхньої праці — не більше ніж три роки.
Частина 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість встановлює, що роботодавець може отримати дозвіл за умови виплати заробітної плати у розмірі не менше ніж, зокрема, десять мінімальних заробітних плат — для всіх категорій найманих працівників, крім зазначених у п. 1 ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість та віднесених до особливих категорій працівників.
Консультує Мінсоцполітики
<...>
1. Частиною третьою статті 42-1 встановлено, що роботодавець може отримати дозвіл, за умови виплати заробітної плати у розмірі не менш як:
п'ять мінімальних заробітних плат — іноземним найманим працівникам у громадських об'єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах, визначених у статтях 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону України «Про освіту»;
десять мінімальних заробітних плат — для всіх інших категорій найманих працівників.
Враховуючи викладене, вимоги щодо розміру заробітної плати відповідно до частини третьої статті 42-1 Закону (після набрання відповідними нормами Закону чинності) розповсюджуються на роботодавців, які отримують дозвіл на застосування праці іноземця вперше, або після розірвання попереднього трудового договору (контракту) та укладання нового трудового договору (контракту) відповідно до отриманого дозволу, а також у разі продовження дії дозволу на застосування праці іноземного працівника.
Норми частини третьої статті 42-1 Закону чітко визначають обов'язок роботодавця щодо розміру заробітної плати іноземного найманого працівника у разі застосування його праці.
2. Для продовження дії дозволу подаються також і документи, у яких відбулися зміни (пункт 3 частини третьої статті 42-2 Закону), а отже, подання копії трудового договору (контракту) з відповідною оплатою праці іноземного працівника є обов'язковим.
3. Відповідно до статті 56 Кодексу законів про працю України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
<...>
Лист Міністерства соціальної політики України від 18.09.2017 р. №2413/0/101-17
Отже, вищезазначені норми чітко визначають обов'язок роботодавця щодо розміру заробітної плати іноземного найманого працівника у разі застосування його праці.
Таким чином, роботодавець, який прийняв у штат іноземця, який, своєю чергою, має дозвіл на працевлаштування, повинен встановити оклад не менше ніж десять мінімальних заробітних плат, відповідно з цієї суми потрібно буде утримати ПДФО та ВЗ.
При недотриманні норм законодавства України щодо працевлаштування іноземців або осіб без громадянства роботодавцю загрожує штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (п. 5 ст. 53 Закону про зайнятість).
Увага, штрафи!
За фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства на посадових осіб та приватних підприємців накладається штраф від 500 до 1000 н. м. д. г. (від 8500 до 17000 грн). У разі повторного вчинення протягом року — штраф від 1000 до 2000 н. м. д. г. (від 17000 до 34000 грн) (ч. 3 та 4 ст. 41 КУпАП).
За порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у тому числі іноземних СГД, що діють на території України, фізособами-підприємцями, які використовують найману працю, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання, — штраф на посадових осіб підприємств та фізосіб-підприємців від 100 до 200 н. м. д. г. (від 1700 до 3400 грн) (ст. 204 КУпАП).
Крім того, на прийнятих на роботу іноземців потрібно напередодні подати повідомлення про прийняття на роботу, бо, як ми вже зазначали, на них поширюється законодавство України і жодних винятків немає. Також, відповідно до ст. 24 КЗпП, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням керівника підприємства.
Під час прийняття на роботу іноземець подає документи, зокрема:
— паспортний документ іноземця (наприклад, це може бути посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту);
— довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків згідно з п. 70.1 ПКУ.
Підрахунок кількості відпрацьованого часу працівниками-іноземцями ведуть у табелі обліку робочого часу.
Тобто табель ведуть як на постійних, так і на тимчасових працівників.
Договір ЦПХ з іноземцем
Договір ЦПХ є угодою між двома і більше сторонами, спрямованою на встановлення, зміни та завершення цивільно-правових прав та обов'язків (ст. 626 ЦКУ).
Предметом договору ЦПХ є результат праці — чітко зафіксований обсяг роботи, який має бути виконаний за певний відрізок часу.
Наявність договору ЦПХ з українським підприємством не дає нерезидентові права в'їхати в Україну (або перебувати на території країни без дозвільних документів) для виконання завдання згідно з цим договором.
Водночас нерезидент може виконувати завдання у будь-якій країні і надавати результат замовникові, наприклад, електронною поштою.
Чинним законодавством України не передбачено отримання дозволу на працевлаштування іноземців, які працюють за цивільно-правовими договорами, до яких належать договори на виконання робіт (надання послуг). Такої самої думки дотримуються і Мінсоцполітики та Державний центр зайнятості у листі від 05.02.2013 р. №ДЦ-09-588/0/6-13 та листі від 18.01.2012 р. №ДЦ-09-276/0/6-12.
Для оформлення договору ЦПХ із нерезидентом необхідно отримати від нього лише індивідуальний податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків — РНОКПП). Як правило, нерезиденти, які проживають в Україні, вже мають РНОКПП, а якщо ні, — процедура отримання РНОКПП досить легка. Для цього нерезиденту чи його представникові треба звернутися до податкової служби.
Формат договору ЦПХ із нерезидентом майже не відрізняється від договору ЦПХ із резидентом. Крім основних реквізитів сторін, чіткого опису та строків виконання роботи, необхідно обов'язково зазначити вартість роботи в національній валюті та ставку податку, яка застосовуватиметься до доходу за цим договором (пп. 170.10.3 ПКУ).
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін згідно зі ст. 905 ЦКУ, тобто законодавством не встановлено мінімального чи максимального строку, на який може укладатися договір ЦПХ. Проте договори ЦПХ не можуть укладатися на невизначений строк, вартість послуг не може бути зазначена за місяць (будь-який інший період), також у договорі не може бути уточнено, що роботи проводяться неповний місяць, а оплата здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу, бо податківці під час перевірки кваліфікують такий договір як трудовий, а не договір ЦПХ.
За ЦПД оплачується не процес праці, а її результати, отримання певних послуг. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. Тобто умова про оплату праці іноземцю у розмірі 10 мінімальних заробітних плат стосується ситуації укладення з ним трудового договору.
З огляду на вищевикладене підсумуємо, що ЦПД може бути чудовою альтернативою трудовому договору при оформленні роботодавцем відносин із іноземцями. Але треба звернути увагу на загальні правила та вимоги, яким повинні відповідати такі договори.
По-перше, результат виконаних робіт (наданих послуг) оформляють актом приймання-передачі таких робіт (послуг).
По-друге, виплату проводять лише на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
По-третє, робота не повинна мати тривалий та систематичний характер, бо є ризик визнання підміни цивільно-правових відносин трудовими, що загрожує штрафом для роботодавця.
Якщо іноземець має посвідку на постійне проживання
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону про правовий статус іноземців, посвідка на постійне проживання — документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Працевлаштування працівників, які мають посвідку на постійне місце проживання, здійснюється аналогічно до працевлаштування громадян України. I додатково отримувати дозвіл на працевлаштування іноземців не потрібно, як і виконувати вимогу щодо дотримання оплати праці в 10 МЗП.
Оподаткування зарплати працівника-іноземця з посвідкою на постійне місце проживання здійснюється за загальними правилами відповідно до законодавства України. Тобто з нарахованої зарплати утримуються ПДФО (18%), ВЗ (1,5%) та нараховується ЄСВ у розмірі 22%.
В об'єднаній звітності такого працівника відображають як резидента України, а в додатку 4ДФ — з ознакою «101».
Неповний робочий день для іноземця
Держпраці в листі від 29.11.2017 р. №5418/4/4.2-ЗВ-17 звертає увагу, що статтею 56 КЗпП передбачено: за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як під час прийняття на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Тобто в разі укладання з іноземцем або особою без громадянства трудового договору, за умовами якого встановлено неповний робочий день або неповний робочий тиждень, відповідно до ст. 56 КЗпП, оплата праці провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку з урахуванням вимог ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість.
Таким чином, якщо іноземець працює на умовах неповного робочого часу, то розмір його заробітної плати може бути меншим за розмір, встановлений ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість.
Отже, неповний робочий час не заборонений для іноземців.
Нагадаємо!
У трудовому договорі передбачено розділ щодо оплати праці, в якому встановлюється розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника. Отже, розмір заробітної плати обумовлюється та затверджується на початковому етапі та не може бути меншим, ніж передбачений законодавством. Оскільки КЗпП регулює трудові відносини також і підданих іншої країни, то неповний робочий час, відповідно до ст. 56 КЗпП, за угодою між працівником та роботодавцем може встановлюватись як під час прийняття на роботу, так і згодом.
Тому в проєкті трудового договору (контракту) потрібно буде встановити розмір окладу працівника, не менший ніж 10 мінімальних заробітних плат, та зазначити, що працівник приймається на неповний робочий день з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу.
Оподаткування
ЄСВ на заробітну плату нерезидентів нараховується на загальних підставах (за ставкою 22%), якщо інше не встановлене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ).
Нарахування ЄСВ на заробітну плату здійснюється в межах максимальної величини — з 1 грудня 2021 року вона становить 97500,00 грн.
Сума винагороди за ЦПД потрапляє до бази нарахування ЄСВ, тільки якщо ЦПД передбачає виконання робіт (ст. 837 ЦКУ) або надання послуг (ст. 901 ЦКУ).
Оподаткування доходів за договорами ЦПХ і оподаткування заробітної плати ідентичні. ПДФО в розмірі 18% від суми доходу утримується одночасно з виплатою винагороди виконавцю (пп. 168.1.2 ПКУ). Якщо акт до договору ЦПХ підписаний, але оплати за ним немає, податок сплачується протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця (пп. 49.18.1, п. 57.1, пп. 168.1.5 ПКУ).
Пам'ятайте!
ПДФО належить до податків, на які поширюється дія договорів про уникнення подвійного оподаткування. Оскільки дохід за договором ЦПХ буде виплачуватися нерезиденту України, а в ст. 103 ПКУ встановлено: якщо міжнародним договором про уникнення подвійного оподаткування встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, то застосовують правила міжнародного договору. Тому важливо знати:
1) резидентом якої країни є фізична особа — отримувач доходу;
2) чи укладено з цією країною договір про уникнення подвійного оподаткування;
3) чи є у цієї фізичної особи документи, які підтверджують статус резидента країни, з якою Україна уклала договір про уникнення подвійного оподаткування.
Тільки за наявності всіх підтвердних документів роботодавець розглядає можливість не оподатковувати доходи. А у разі якщо іноземець не надав підтвердних документів, роботодавець оподатковує його доходи за правилами та ставками, встановленими ПКУ.
Оформляючи документи під час працевлаштування, скерування у відрядження, виплати заробітної плати, відпусткових та лікарняних працівникам-іноземцям, слід керуватися нормами чинного законодавства України: нараховувати ЄСВ (22%) на дохід та утримувати з нього ПДФО (18%) і військовий збір (1,5%).
У формі №1ДФ відображають суму нарахованого та виплаченого доходу у вигляді зарплати нерезидента, а також утриманого з нього ПДФО — з ознакою доходу «101»; винагороду за виконані нерезидентом роботи (надані послуги) за ЦПД — з ознакою доходу «102».
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII.
- КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. №8073-X.
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- Закон про зайнятість — Закон України від 05.07.2012 р. №5067-VI «Про зайнятість населення».
- Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
- Закон про освіту — Закон України від 05.09.2017 р. №2145-VIII «Про освіту».
- Закон про правовий статус іноземців — Закон України від 22.09.2011 р. №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Світлана ЩЕРБИНА, «Дебет-Кредит»