Названі вище категорії осіб не є платниками туристичного збору, але і тут є свої вимоги.
Туристична послуга в економіко-технологічній системі бізнесу виступає товаром, а суб'єкт туристичної діяльності — підприємницькою структурою, що створює, пропонує і реалізує на ринку ці послуги споживачам, тобто туристам.
Відповідно до п. 3 Порядку №2971, послуги з тимчасового розміщення (проживання) — це діяльність юридичної та фізичної особи з надання місця для ночівлі у засобі розміщення за плату, а також інша діяльність, пов'язана з тимчасовим розміщенням (проживанням), передбачена законом.
З'ясуймо, чи повинен СГ, що надає послуги з тимчасового розміщення (проживання) виключно відрядженим і дітям до 18 років, подавати декларацію з туристичного збору, а також які документи має вимагати у платника туристичного збору податковий агент для підтвердження статусу неплатника цього збору.
Особливості справляння туристичного збору щодо дітей і відряджених осіб
Туристичний збір — це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету. Туристичний збір встановлюється відповідно до вимог ст. 268 ПКУ.
Платниками цього збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які перебувають на території відповідної ради та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування у зазначений строк.
Підпунктом 268.2.2 ПКУ визначено коло осіб, які не можуть бути платниками туристичного збору, зокрема:
— особи, які прибули у відрядження;
— діти віком до 18 років.
Зверніть увагу!
На підставі листа ГУ ДФС у м. Києві від 25.05.2016 р. №11608/10/26-15-12-04-18 можна зробити висновок, що з метою підтвердження правомірності звільнення особи від сплати туристичного збору податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують її належність до кола осіб, визначених пп. 268.2.2 ПКУ.
Особи, які прибувають у відрядження на територію адміністративно-територіальної одиниці України, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують послуги з тимчасового проживання, мають надати податковим агентам копії документів, що підтверджують їх перебування у відрядженні (запрошення сторони, яка приймає та діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, яке спрямовує у відрядження, укладений договір, контракт або інший документ, що засвідчує факт відрядження). При цьому граничний строк перебування у відрядженні у межах України для працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, становить 30 календарних днів, за кордоном — 60 календарних днів (п. 1 р. II та п. 1 р. III Iнструкції про відрядження2). Для решти працівників максимальний строк відрядження законодавством не встановлено. Також потрібно звертати увагу на оформлення наказу, який має містити: пункт призначення, назву підприємства, куди відряджено працівника, строк і мету відрядження.
1 Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), затверджений постановою КМУ від 15.03.2006 р. №297.
2 Iнструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 17.03.2011 р. №362.
Діти віком до 18 років мають надати свідоцтво про народження або паспортний документ.
Особи, які не надали відповідних документів, що засвідчують їх належність до пільгової категорії, є платниками збору.
Таким чином, для підтвердження правомірності надання пільги податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтвердять належність платника туристичного збору до пільгової категорії.
Податкові агенти
Справляння туристичного збору може здійснюватись:
а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями, які спрямовують неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичними або фізичними особами — підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною, міською радою або радою об'єднаних територіальних громад, створених згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Такі суб'єкти господарювання виступають у ролі податкових агентів.
Базою стягування є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, визначених вище без ПДВ.
Ставка туристичного збору встановлюється у розмірі від 0,5 до 1% до бази справляння збору.
Особливість справляння цього збору полягає в тому, що це роблять податкові агенти під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), які зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.
Базовий податковий (звітний) період для туристичного збору дорівнює календарному кварталу.
Суму туристичного збору, обчислену відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, податкові агенти сплачують до відповідного бюджету щокварталу у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк за місцезнаходженням податкових агентів.
Звітність з туристичного збору
Податковий агент подає податкову декларацію з турзбору до контролюючих органів за своїм місцем реєстрації щокварталу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.
Форму податкової декларації з туристичного збору затверджено наказом Міністерства фінансів України від 09.07.2015 р. №636 «Про затвердження форм податкових декларацій збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору», зареєстрованим у Мін'юсті України 29.07.2015 р. за №912/27357.
Якщо податковий агент надає послуги з тимчасового розміщення (проживання) виключно відрядженим і дітям до 18 років, які не можуть бути платниками туристичного збору, виникає запитання: чи має він подавати декларацію з турзбору?
Згідно з п. 49.2 ПКУ, платник податків зобов'язаний за кожен встановлений ПКУ звітний період, у якому виникають об'єкти оподаткування, або за наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, у тому числі і до платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
На думку ДФС, податкову декларацію з туристичного збору потрібно подавати навіть за відсутності господарської діяльності і показників, які підлягають декларуванню, бо ПКУ не містить норми, де би зазначалося, що платники не повинні подавати декларацію, якщо госпдіяльність не провадилася (ЗIР, підкатегорія 123.04).
У згаданій вище відповіді фіскального органу йдеться про платника податків, а СГ, що надає послуги з тимчасового розміщення (проживання), є податковим агентом туристичного збору. Згідно з п. 18.2 ПКУ податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Обережним платникам декларацію без показників краще подати. А тим платникам, які приймуть рішення обстоювати свої права, радимо скористатися п. 56.21 ПКУ. Згідно з цим пунктом, якщо норми ПК допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платника податків, то рішення приймається на користь платника.
Iрина ЛИСАК, аудитор