У практиці відносин із контрагентами, у сфері оподаткування, під час уточнення податкових декларацій (розрахунків), оспорювання рішень контролюючих органів юридичне значення мають строки, після закінчення яких ті чи інші дії вже не можуть бути вчинені або їх вчинення не зумовить бажаний результат. В окремих випадках закінчення певних строків призводить до виникнення податкових наслідків. Iдеться про строки давності, юридичне значення яких ми й розглянемо.
Поняття давності
Давність застосовується як у цивільних правовідносинах, так і у публічній сфері, коли йдеться про строки притягнення до юридичної відповідальності. В останньому випадку (давність притягнення до відповідальності) йдеться про те, що держава визнає: через певний час вчинене особою правопорушення втрачає суспільну шкідливість (суспільну небезпеку), і особа вже не зобов'язана нести за нього відповідальність. Така давність застосовується до різних видів відповідальності — від фінансової та адміністративно-господарської до кримінальної.
Позовна давність
Давність у цивільних правовідносинах, у т. ч. і господарських відносинах, стосується подання позову, бо саме позов є основним способом захисту цивільних прав. Вона означає строк, протягом якого особі гарантується судовий захист її майнового або іншого (пов'язаного з майновими) права у судовому порядку. Цей строк називається «позовна давність». Відповідно до ст. 256 ЦКУ, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Певною мірою аналогічними до позовної давності (позаяк способом захисту порушених прав також є подання позову) є строки звернення до адміністративного суду, визначені у КАСУ. Ця стаття присвячена розгляду особливостей застосування позовної давності в цивільних (у т. ч. господарських) відносинах. Про звернення з метою захисту прав до адміністративного суду ми спеціально зазначаємо у відповідній частині нашої статті.
Значення позовної давності
Позовна давність має значення не лише для осіб, чиє право порушено. Вона є важливою також для осіб, які потенційно можуть бути звинувачені у порушенні чужого права з покладенням відповідальності за це чи виникненням інших негативних наслідків.
Такі особи, які є реальними або потенційними порушниками прав інших осіб, саме з урахуванням строків давності, вирішують багато питань: розпоряджання тим чи іншим майном, зберігання документів, поновлення чи припинення відносин із тим чи іншим контрагентом тощо.
Держава визнає, що порушника прав не можна невизначений строк тримати під загрозою вжиття заходів державного примусу, змушуючи зберігати документи й інші докази. Крім того, вважається, що із закінченням певного строку, як правило, суду значно складніше встановити істину у справі — саме через неможливість належного збереження доказів (як документальних, так і тих, що підтверджуються поясненнями свідків: люди через деякий час уже об'єктивно не пам'ятають відповідних подій).
Щодо бухгалтерського та податкового обліку, то закінчення строку давності є підставою для визнання заборгованості (дебіторської або кредиторської) безнадійною. А тому має значення момент закінчення строку давності. Позаяк цей строк визначено певним періодом, то важливо встановити момент, з якого розпочинається перебіг строку давності, його можливі переривання та зупинення.
Строки захисту порушених прав та інтересів
Регулюванню строків позовної давності у цивільних відносинах присвячена глава 19 ЦКУ. Ці строки поділяються на загальні та спеціальні. У разі якщо законом не встановлено спеціального строку давності (скороченого чи подовженого), вважається, що застосовується загальна позовна давність — три роки (ст. 257 ЦКУ).
Окрім цього, законом передбачено низку вимог, строки давності на які не поширюються.
На що не поширюється позовна давність
Позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків заподіяння такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»;
7) на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об'єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Наголосимо на тому, що майнові права й обов'язки можуть мати місце у межах не лише договірних, а й інших відносин, у т. ч. урегульованих іншими законодавчими актами, крім ЦКУ. Тож особливості застосування давності до тих чи інших відносин можуть регулюватися не лише ЦКУ, а й іншими законодавчими актами.
Коротший загальний строк давності встановлено для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи. Для звернення до адміністративного суду встановлено загальний строк 6 місяців (ч. 2 ст. 122 КАСУ) — він застосовується, якщо законом не визначено спеціального строку.
Так, зокрема, податкове законодавство встановлює особливі строки оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів — тут діє строк давності 1095 днів.
Збільшення та зменшення строківпозовної давності
Встановлені законом строки давності у цивільних відносинах, згідно зі ст. 259 ЦКУ, можуть бути збільшені за згодою сторін. Така угода оформлюється у вигляді письмового договору, який, на нашу думку, може бути укладений як шляхом внесення відповідного положення до тексту основного договору, так і у вигляді окремого договору, укладеного раніше або пізніше основного договору.
Проте зазначена стаття ЦКУ забороняє договірне зменшення (скорочення) встановленого законом строку давності.
Безнадійна заборгованість і строк давності
Проблема включення до доходів кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, непокоїть багатьох бухгалтерів і неодноразово обговорювалася на форумах інтернет-порталу «Дебету-Кредиту» та в бухгалтерській групі «Дебету-Кредиту» в Facebook.
Прострочення та податковий облік
Відповідно до пп. 14.1.11 ПКУ, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, визнається безнадійною заборгованістю. Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ, не стягнута після закінчення строку давності кредиторська заборгованість визнається безповоротною фінансовою допомогою.
Наголосимо на тому, що податкове законодавство для платників податку на прибуток вже досить давно не передбачає нарахування умовних відсотків або включення до доходів не повернутої на кінець звітного періоду чи протягом року поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога розглядається в податковому обліку, так само як і в бухгалтерському, як кредиторська заборгованість. I єдиний випадок, коли поворотна фінансова допомога може бути включена до доходу, — це той випадок, коли кредиторська заборгованість визнається безнадійною. Для визначення цього моменту найпершим, що належить з'ясувати, є момент закінчення строків позовної давності.
Тож, вирішуючи питання, коли закінчився строк давності, слід з'ясувати низку обставин:
1) тривалість строку давності (у т. ч. чи не був встановлений законом подовжений строк за угодою сторін);
2) момент початку перебігу строку давності;
3) наявність чи відсутність обставин, що зупиняють чи переривають перебіг строку давності.
Щодо наявності обставин, які переривають строки давності, то до них належить вчинення дій, які свідчать про визнання боргу. Тож якщо платник, наприклад, писав листа кредиторові з проханням відстрочити сплату боргу або підписав з кредитором акт звіряння, що свідчить про визнання наявності боргу, то вчинення цих дій відповідно до ст. 264 ЦКУ перериває строк позовної давності і, відповідно, такий боржник не має підстав для визнання кредиторської заборгованості безнадійною (приклад). Особливості обчислення строків давності: визначення моменту початку строку давності, його закінчення та переривання розглянемо у статті, яку читайте у наступних числах «ДК».
Приклад Платник податку на прибуток підприємств у жовтні 2015 р. отримав товар, за який мав сплатити до 13 жовтня 2015 р., проте оплату не здійснив. Унаслідок цього, у разі нестягнення з нього коштів до 13 жовтня 2018 р., у IV кв. 2018 р. він повинен включити відповідну суму до складу доходів у бухгалтерському обліку (списати кредиторську заборгованість). Проте у разі якщо, приміром, 10 травня 2018 р. платник написав кредитору листа, в якому зобов'язався борг погасити, або сторонами було підписано акт звіряння, яким підтверджена сума заборгованості за отриманий у жовтні 2015 р. товар, то відповідно до ст. 264 ЦКУ перебіг строку давності було перервано і він починається по-новому з 10 травня 2018 р. У разі відсутності інших листів чи актів звірки строк давності за цією кредиторською заборгованістю закінчиться лише 10 травня 2021 р.
Виконання зобов'язання після закінчення строку давності
Закінчення позовної давності не погашає зобов'язання, тобто певний обов'язок не припиняється із закінченням зазначеного строку (у літературі висловлювалися різні думки щодо цього, наприклад, що закінчення строку давності погашає зобов'язання або після закінчення цього строку, або після відмови суду в позові). Після закінчення цього строку суд не захищає право вимоги за таким зобов'язанням. Тож, як передбачає ст. 267 ЦКУ, особа, яка виконала зобов'язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про закінчення позовної давності.
Тому боржник, звичайно, за своїм бажанням, має право погасити зобов'язання (наприклад, поставити товар, виконати роботу, сплатити кошти) і після закінчення строку давності. Класифікуючи відшкодовану кредитору безнадійну заборгованість після її списання як безповоротну фінансову допомогу (пп. 14.1.257 ПКУ), ПКУ фактично встановлює особливий порядок податкового обліку таких операцій.
Пред'явлення позову після закінчення строку
Закінчення строку позовної давності щодо певної заборгованості в господарських і цивільних відносинах не позбавляє особу права звернення до суду. Закінчення позовної давності за такими правовідносинами не є підставою для неприйняття позову. Якщо особа вважає за потрібне звернутися до суду навіть після закінчення терміну позовної давності, її позов приймається судом (ст. 267 ЦКУ) і підлягає розгляду на загальних засадах.
Застосування позовної давності за заявою
Водночас відповідач під час розгляду справи може подати заяву про застосування позовної давності, і тоді суд відмовить у позові. Відповідно до ст. 267 ЦКУ, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Це означає, що відповідач у цивільній, господарській справі за позовом, за яким закінчився строк давності, для застосування давності подає до суду відповідну заяву.
Дії відповідача у справі, за якою закінчилися строки позовної давності
Відповідачу в разі закінчення строків давності необхідно подати суду заяву про закінчення строку позовної давності з посиланням на ст. 267 ЦКУ. У заяві про застосування позовної давності доцільно обґрунтувати момент, з якого обчислюється перебіг строку давності і навести доводи щодо того, що позивач знав або міг знати про порушення його права.
Як зазначав Пленум ВГСУ в постанові від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про закінчення позовної давності; отже, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Відповідний висновок було зроблено судом на підставі попередніх редакцій ГПК, однак зазначений висновок не втратив актуальності і тепер, адже подання заяви про застосування давності передбачено не процесуальними кодексами, а Цивільним кодексом.
На практиці повністю покладатися на застосування давності відповідачеві слід не завжди. Адже в окремих випадках позивач може обґрунтувати початок перебігу строку давності іншою датою (наприклад, довести переривання давності) або із посиланням на поважні причини просити суд поновити такий строк. Тому, крім подання заяви про застосування давності, доцільно надати суду відзив, у якому викласти свої заперечення щодо позовних вимог, а можливо, і документальні підтвердження цих заперечень.
Так, у постанові Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» сказано, що, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
А позивач, якщо він вирішив звернутися до суду з позовом, за яким закінчився строк давності, повинен навести поважні причини, з яких він пропустив цей строк. Причому Пленум ВГСУ в згаданій постанові наголошував, що заява про закінчення позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності.
На сьогодні суди, враховуючи практику ЄСПЛ, виходять із того, що поновлення строку має бути обґрунтовано лише об'єктивними обставинами непереборної сили. Тобто, поновлюючи строк, суд повинен аргументувати, чому здійснене таке поновлення. Отже, позивачам, що пропустили строк давності без об'єктивних причин, не варто сподіватися на їх поновлення.
Зверніть увагу!
На сьогодні можна не боятись за пропуск строків через помилкову підсудність — якщо ви звернулись не до того суду, то на суддю/суд покладено обов'язок визначити правильну підсудність справи та передати її до іншого суду, якому належить розглянути вашу справу (п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПКУ та п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПКУ, п. 2, 3 ч. 1 ст. 29 КАСУ).
На відміну від цивільних відносин, у спорах, підсудних адміністративним судам, давність застосовується незалежно від заяви сторін (автор схильний вважати строки звернення з позовом до адміністративного суду різновидом позовної давності, хоча КАСУ і не вживає терміна «давність» або «позовна давність»). При цьому, згідно зі ст. 123 КАСУ, адмінсуд у разі пропущення цих строків не відмовляє у позові, а повертає позовну заяву (якщо наведені особою підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними).
Iнші види давності
У цивільному праві є й інші види давності (набувальна давність, строки оскарження судових рішень, строки пред'явлення їх до виконання тощо). Наприклад, суб'єкт госпдіяльності, який одержав на підставі свого позову рішення суду, котре його не влаштовує, має право оскаржити таке рішення, для чого процесуальними кодексами визначено певний строк. Строки апеляційного оскарження судових рішень збільшилися з грудня 2017 р. з набранням чинності новими процесуальними кодексами. Як правило, ці строки становлять від 20 до 30 днів з моменту проголошення судового рішення судом першої інстанції або з моменту виготовлення повного тексту рішення (у кожному конкретному випадку слід звертатися до норми конкретного процесуального кодексу).
Оскаржуватися можуть і деякі ухвали суду (для цього кожним процесуальним кодексом установлено певний строк). Є строк і для оскарження в касаційному порядку рішення, прийнятого апеляційним судом (якщо воно підлягає оскарженню). При прийнятті рішення апеляційним судом воно, як правило, набирає чинності з моменту його проголошення (незважаючи на можливість подальшого оскарження).
Після набрання чинності рішенням суду слід розуміти, що закон передбачає і певний строк для пред'явлення судових рішень до виконання, а також строки самого виконавчого провадження. Тож позивачеві (якщо рішення укладено на його користь) доцільно контролювати строк пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця (винятки, за яких приватний виконавець не може здійснювати примусового виконання судового рішення, встановлені ч. 2 ст. 5 Закону про виконавче провадження).
Строк давності притягнення до відповідальності
Як зазначалося вище, законодавство передбачає строки давності притягнення до різних видів юридичної відповідальності, після закінчення яких правопорушення вже не визнається настільки суспільно шкідливим, щоб застосовувати за нього покарання.
Відповідно до ст. 250 ГКУ, адміністративно-господарські санкції (санкції, що накладаються органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності) можуть бути застосовані до СГД за загальним правилом протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом таких правил. Цей строк не поширюється на штрафні санкції, розмір та порядок стягнення яких визначені ПКУ й іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи ДПС та митні органи, Законом України від 07.12.2000 р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність», а також на деякі інші випадки вчинення правопорушень, передбачених законами України. Наприклад, ст. 42 Закону України від 11.01.2001 р. №2210-III «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що строк давності за правопорушення в сфері конкуренції становить 5 років; стаття 20 Закону України від 21.03.91 р. №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлює виняток щодо непоширення ст. 250 ГКУ на штрафи за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
Давність у сфері оподаткування
Щоправда, ст. 102 ПКУ обмежує право контролюючого органу нарахувати платникові податкові зобов'язання строком, що становить 1095 днів (фактично ті самі 3 роки). Цей строк обчислюється з дня закінчення останнього дня граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Проте строк подовжується у разі подання уточненої податкової декларації за відповідний період.
Давність у ПКУ
Давність для потреб відносин, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, установлено статтею 102 ПКУ, у загальному випадку вона становить 1095 днів.
Давність за податковим законодавством
Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання.
Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, то згідно із законом платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Згідно зі ст. 114, аналогічними є строки давності щодо застосування фінансових санкцій за правопорушення у сфері оподаткування. При цьому ст. 113 ПКУ поширює дію цієї процедури притягнення до відповідальності (а очевидно, і щодо давності) і на сферу контролю за додержанням іншого законодавства, що покладено на податкові органи. Відповідний строк давності визначено і для визнання безнадійним не стягнутого протягом цього строку податкового боргу (див. статтю Н. Канарьової «Списання податкового боргу та арешт рахунку» в «ДК» №16/2018).
Адміністративна та кримінальна відповідальність
Строк давності притягнення до адміністративної відповідальності становить за загальним правилом 2 місяці, а для справ, що розглядаються у судовому порядку, — 3 місяці (з цього правила є деякі винятки, наприклад, справи про корупційні порушення, ч. 3 ст. 38 КУпАП).
Є строки давності і щодо притягнення до кримінальної відповідальності. Вони залежно від тяжкості вчиненого злочину та можливого покарання за нього становлять від 2 до 15 років й обчислюються з дня вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили. Лише за деякі злочини строк давності не застосовується або залишається на розсуд суду. Враховуючи, що чинним Кримінальним кодексом передбачено штраф як основне покарання за податкові злочини (умисне ухилення від сплати податків, ст. 212 ККУ, умисне ухилення від сплати ЄСВ, ст. 212-1 ККУ), строки давності з огляду на ст. 12 та ст. 49 ККУ становлять 2 роки для всіх цих злочинів, крім випадків, коли йдеться про злочини, передбачені ч. 3 ст. 212 або ч. 3 ст. 212-1 ККУ, тобто вчинені раніше судимою за відповідний злочин особою, або в особливо великих розмірах — від 4,25 млн грн (для 2018 р.).
Розгляду особливостей визначення моменту початку строку давності, його закінчення та переривання (із прикладами щодо обчислення строків давності) присвячена стаття, яку читайте в одному з наступних номерів «ДК».
Нормативна база
- ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV.
- КАСУ — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. №2747-IV.
- ККУ — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-III.
- КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. №8073-X.
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- Закон про виконавче провадження — Закон України від 02.06.2016 р. №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Олексій КРАВЧУК, д. ю. н., доцент, аудитор