Оцінка ТЗ і сайт Мінекономіки

Цього року набрали чинності зміни до ПКУ у визначенні бази оподаткування транспортним податком. Нині вона прив'язана до визначення середньоринкової вартості ТЗ Мінекономіки, яке зобов'язане розмістити таку інформацію на офіційному веб-сайті. Проте платники податків зіткнулися з проблемою невизнання роздруківок зі сайта Мінекономіки фіскальними органами: останні вимагають незалежної оцінки. Спробуймо вибратися з чергових тенет податкового законодавства.

Вимоги до сплати податку з ТЗ у 2015 році

Сплата транспортного податку у 2015 року отримала неочікуваний резонанс. Адже, за приписами пп. 12.3.4, 12.4.3, п. 12.5 ПКУ, відповідні рішення мали бути прийняті органами місцевого самоврядування до 15 липня 2014 року та застосовуватися з 01.01.2015 р. Тимчасом як більшість рішень датована січнем — лютим 2015 року, що спричинилося до застосування їх положень з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Принаймні саме такого висновку дійшов ВАСУ в адміністративній справі №361/2373/15-а¹. Отже, ті платники транспортного податку, які оскаржили рішення податкових органів про визначення грошових зобов'язань з цього податку до суду, не сплачували його. Але це стосується лише транспортного податку за 2015 рік.

¹ Ухвала ВАСУ від 01.12.2015 р. №К/800/34757/15, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53972318).

Загалом цікавим у цій ситуації є дещо інше — база оподаткування транспортним податком.

Нагадаємо, що у 2015 році об'єктом оподаткування були легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мали об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см (пп. 267.2.1 ПКУ). А базою оподаткування як нині, так і у 2015 році, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 ПКУ (пп. 267.3.1 ПКУ).

Отже, у 2015 році база оподаткування чітко залежала від строку використання автомобіля та об'єму двигуна. Строки використання автомобіля також розраховувалися, проте при цьому відштовхувалися або від даних реєстраційних документів, або від дати випуску.

А от у 2016 році питання визначення бази оподаткування набрало для власників ТЗ особливої гостроти.

Як відомо, відповідно до пп. 267.5.1 ПКУ базовим періодом для сплати транспортного податку є календарний рік.

За пп. 267.6.2 ПКУ податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Річ у тім, що згідно з новою редакцією пп. 267.2.1 ПКУ об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки перемикання передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Підпунктом 267.6.3 ПКУ визначено, що з 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов'язані щомісяця, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця, подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.

Зрозуміло, що органи внутрішніх справ можуть подавати лише ті вихідні дані, які внесені до техпаспорта на такий ТЗ.

Щодо бази оподаткування, то для юридичних осіб ця ситуація нагадувала біг на коротку дистанцію з перешкодами. Адже вартість ТЗ треба було визначити за методикою КМУ¹, яка була оприлюднена щойно 19.02.2016 р.

¹ Постанова КМУ від 18.02.2016 р. №66 «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів».

Тож, як мовиться, хто встиг, тому пощастило.

Розрахунок бази оподаткування ТЗ у 2016 році

Утім, згодом усе виявилося не таким райдужним, як здавалося на перший погляд.

Річ у тім, що на сьогодні на офіційному веб-сайті Мінекономіки наведено Розрахунок середньоринкової вартості автомобілів на виконання згаданої вище методики КМУ.

Відповідно, юридичні та фізичні особи вирішили скористатися цим електронним сервісом та, роздрукувавши розрахунок вартості авто, використовувати отримані он-лайн дані як базу (не)оподаткування своїх авто.

Для наочності покажемо це на прикладах.

Приклад 1 Вихідні дані для легкового автомобіля марки Audi, модель — RS4 Avant, 4,2, бензин, АТ, рік випуску — 2015, пробіг — 55 тис. км.

12.09.2016

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України -> Транспортні засоби: розрахунок вартості

Транспортні засоби: розрахунок вартості

Приклад 2 Вихідні дані для легкового автомобіля марки Honda, модель — CR-V, 2,4, бензин, АТ, рік випуску — 2015, пробіг — 65 тис. км.

12.09.2016

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України -> Транспортні засоби: розрахунок вартості

Транспортні засоби: розрахунок вартості

Таким чином, враховуючи наведені вище приклади, за прикладом 1 податок сплачується, бо середньоринкова вартість автомобіля Audi RS4 Avant більша за 750 мінімальних зарплат (1033500 грн, враховуючи мінімальну зарплату у розмірі 1378 грн станом на 01.01.2016 р.). За прикладом 2 обов'язку сплачувати транспортний податок за володіння авто Honda CRIV немає.

Статус інформації з сайта Мінекономіки

Наголосимо відразу, що наразі не йдеться про питання довіри до Мінекономіки у правильності розрахунку середньоринкової вартості авто та його відповідності розробленій КМУ методиці.

Йдеться про те, чи можна, спираючись на такі онлайн-дані, приймати рішення — сплачувати податок чи ні, виходячи з поданого онлайн-розрахунку такої вартості.

Нагадаємо, що за вимогами ПКУ середньоринкова вартість автомобіля з метою встановлення обов'язку щодо сплати транспортного податку визначається Мінекономіки за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки перемикання передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (пп. 267.2.1 ПКУ).

На самому сайті Мінекономіки (http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA) зазначено мету використання такого розрахунку. А саме:

— для транспортних засобів (легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) — з метою оподаткування операцій з продажу або обміну об'єктів рухомого майна, відповідно до пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України з урахуванням вимог Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 р. №403, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 р. №66;

— для легкових автомобілів — з метою оподаткування транспортним податком, відповідно до пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України за Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 р. №66.

Отже, якщо уважно читати норми пп. 267.2.1 ПКУ, то на Мінекономіки покладається обов'язок як визначити таку середньоринкову вартість автомобіля, так і офіційно донести таку інформацію до її споживачів — розмістити її на офіційному веб-сайті.

Проте чи є ця інформація офіційним, достовірним та належним доказом розрахунку бази оподаткування ТЗ для забезпечення права й обов'язків платників податків щодо виконання обов'язку зі сплати транспортного податку?

Статус інформації, яка розміщується на офіційних веб-сайтах державного органу, чинним законодавством України не визначено. У наведеному випадку інформація, що роздруковується у наданому в обох прикладах вигляді, є довідковою.

А сам документ, якщо так можна назвати роздруківку на аркуші формату А4, не має статусу електронного документа. Адже ні КМУ, ні Мінекономіки не визначили склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів такого електронного документа.

Електронний документ

Нагадаємо, що термін «електронний документ» у чинному законодавстві України з'явився 2003 року з прийняттям Закону №851 та Закону №852.

Так, відповідно до ст. 5 Закону №851 електронний документ — це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для сприймання його змісту людиною. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначаються законодавством.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ст. 6 Закону №851).

За приписами ст. 7 Закону №851, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону №852.

Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Отже, сам роздрук розрахунку бази оподаткування ТЗ з офіційного веб-сайта Мінекономіки не може вважатися навіть копією електронного документа.

Тому, як було зазначено на початку статті, не дивно, що податкові органи під час розгляду скарг на податкові повідомлення-рішення не визнають розрахунку вартості, який подається платниками податку — фізособами як підтвердження вартості ТЗ з метою ненарахування транспортного податку.

Оскарження рішень ДФС — перевага за судами

До речі, навіть якщо звернутися до суду з оскарженням прийнятого ДПI податкового повідомлення-рішення, то й адміністративний суд навряд чи визнає доказом такий роздрукований розрахунок вартості ТЗ.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 КАСУ, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Але позивач (фізособа — власник ТЗ) має можливість затребувати офіційно такі відомості від Мінекономіки, адже особа, яка заявляє клопотання перед судом про затребування від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, які його мають, та обставини, що можуть підтвердити цей доказ (ч. 2 ст. 79 КАСУ).

Тож у суді спір щодо визначення середньоринкової вартості автомобіля може бути з більшою імовірністю вирішений на користь платника податку — фізособи, аніж оскарження ППР в органах ДФС.

Утім, на нашу думку, ДФС у цьому питанні все ж таки має бути на боці закону.

ПКУ не вказує на те, що з метою оподаткування транспортним податком середньоринкова вартість автомобіля і визначається, і розміщується на офіційному веб-сайті Мінекономіки. I тут не йдеться про те, яким чином така вартість має підтверджуватися.

Закон не ставить обов'язок зі сплати податку в залежність від подання чи неподання офіційного документа про розрахунок такої вартості. Тобто вартість транспортного засобу при визначенні обов'язку зі сплати чи несплати податку має лише підтверджуватися інформацією від Мінекономіки, яку останнє розміщує на своєму офіційному веб-сайті.

Органи ДФС, своєю чергою, зобов'язані керуватися саме такою офіційно розміщеною інформацією, а не вимагати будь-яких підтвердних документів.

I в разі якщо податковий орган скористається власними розрахунками чи розрахунками, поданими іншими офіційними органами (наприклад, органами МВС), то, на нашу думку, в суді така інформація не матиме навіть статусу доказу визначення бази оподаткування з метою сплати транспортного податку фізсобою. Вона не передбачена чинним податковим законодавством.

Отже, у разі коли фізособа — власник ТЗ отримає лист «щастя» від фіскального органу з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, а перевірка на офіційному веб-сайті показує дані за прикладом 2 (наведено вище), то така фізособа має оскаржити таке ППР лише на підставі невідповідності даних органу ДФС офіційним даним Мінекономіки без подання будь-яких підтвердих документів (на кшталт роздруківки зі сайта про відомості щодо ТЗ, наведені нами у прикладах 1 та 2). Самого факту посилання на сторінку веб-сайта Мінекономіки, на нашу думку, достатньо для виконання вимог пп. 267.2.1 ПКУ — це стосується як органу ДФС, так і суду.

Нормативна база

• КАСУ — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. №2747-IV.
• ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755.
• Закон №851 — Закон України від 22.05.2003 р. №851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг».
• Закон №852 — Закон України від 22.05.2003 р. №852-IV «Про електронний цифровий підпис».

Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»